Скоропадський і Крим.

 

94(477)

Г87  

Громенко, Сергій. Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання / С. Громенко. — Київ : Наш Формат, 2021. — 352 с. : іл.

Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому? Яким мусить бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб’єкт федерації, автономія чи регіон під іноземним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом — етнічній більшості чи корінним народам? Як Україні поводитися з півостровом — дати йому якнайширші повноваження чи запровадити пряме керування з Києва, умовляти кримців добрим словом чи запровадити безжальну економічну блокаду? Ні, це питання не з порядку денного 2014 року після російської анексії Криму — вони постали перед Україною ще сто років тому.

Скоропадський вважав, що «Україна без Криму не може жити, це буде якийсь тулуб без ніг». Крим має належати Україні, байдуже, на яких умовах, буде це повне злиття чи широка автономія, це повинно залежати від бажання самих кримців, беручи до уваги всі економічні, національні та релігійні інтереси народонаселення.

Автор книжки «Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання», Сергій Громенко — український історик, публіцист та громадський діяч, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам'яті (2014—2016), оглядач проєкту Крим.Реалії від Радіо Свобода, учасник громадського просвітницького проєкту з популяризації історії України «Лікбез. Історичний фронт». Лавреат V Міжнародного конкурсу ім. Єжи Ґедройця (2011), фіналіст ХХІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року ’2019».

Становище кримських татар у Російській імперії було ще гіршим, ніж українців: до спільного національного та соціального безправ'я додавався відвертий релігійний тиск. У результаті колоніальних дій імперської влади частка кримських татар на півострові скоротилася з понад 95% у 1783-му до 29% у 1917-му.

Після падіння російського самодержавства 7 квітня 1917 року на півострові утворився орган національно-культурного самоврядування — Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет, скорочено — Мусвиконком, який очолив син імама Номан Челебіджіхан.

Мусвиконком орієнтувався на Тимчасовий Уряд, аж допоки «Контррозвідувальне бюро» не заарештувало Челебіджіхана — тоді почали шукати порозуміння з Центральної Радою.

Однак українці мало що могли запропонувати Криму, а в ІІІ Універсалі взагалі відмовилися від півострову — до території України увійшла «Таврія (без Криму)». Цей документ пізніше стане однією з основних проблем для українських дипломатів.

28 листопада 1917 року в Криму провели вибори до Курултаю, які за рівнем демократичності та рівноправності були найпрогресивнішими в тодішньому мусульманському світі.

Челебіджіхан оголосив, що «Курултай не для того, щоб поширювати свою владу» і «має на увазі не лише одних татар» — «його погляди звернені до інших народностей».

Челебіджіхан будував цілком модерну державу: він бачив Крим «Швейцарією» та постійно наголошував на рівних з іншими народами правах. Проте втілити плани в життя йому не судилося: в грудні 1917-го владу захопили ліворадикальні сили, які утворили Таврійський Військово-революційний комітет.

Збільшовичені маси робітників, матросів та анархістів завоювали півострів протягом кількох місяців і 4 лютого 1918 року в Криму офіційно проголосили владу совєтів.

Як розгорталися події далі? Читайте книжку «Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання» Сергія Громенка.