Світова підтримка України: резолюція ООН щодо Криму 2014 року

 

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку територіальної цілісності України, підтвердивши її в межах міжнародно визнаних кордонів. За документ проголосували 100 держав-членів, 11 виступили проти, 58 утрималися, інші не брали участі в голосуванні.

Резолюція є лаконічною — її основна частина займає лише одну сторінку та складається з шести пунктів. У тексті прямо не згадується анексія Криму Росією та відсутні формулювання із засудженням її дій. Водночас ключовим є підтвердження принципу територіальної цілісності України «у міжнародно визнаних кордонах», що фактично виключає будь-яке інше трактування статусу Криму, окрім як частини України.

Станом на той момент жодна міжнародна інституція не визнала анексію Криму та Севастополя. Окрім цього, у резолюції чітко підкреслено невизнання так званого «кримського референдуму», що ще раз підтверджує позицію міжнародної спільноти щодо незаконності спроб зміни статусу півострова.

26 лютого — День кримськотатарського спротиву російській окупації

       Цей день покликаний згадати та вшанувати мужність тисячі жителів Кримського півострова, які 26 лютого 2014 року вийшли у Сімферополі на мітинг на підтримку територіальної цілісності України. А також всіх, хто продовжував і продовжує чинити опір окупантам на півострові. Адже боротьба триває.

Цього дня 2014 року у Сімферополі відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму. Учасниками мітингу були представники кримськотатарської громади, активісти руху «Євромайдан Крим», члени ГО «Армія спасіння», представники Конгресу українських націоналістів, ультрас ФК «Таврія» та окремі особи, не залучені до діяльності жодних організацій.

26 лютого під стінами Верховної Ради АРК паралельно відбулися 2 акції: проукраїнський мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу, «Євромайдан Крим» та іншими проукраїнськими організаціями, котрий зібрав до 10 тисяч учасників, та проросійський чисельністю близько 700 осіб, ініціатором якого стала партія «Руська єдність». Через незадовільні заходи безпеки, вжиті правоохоронцями, між проукраїнськими та проросійськими учасниками мітингів сталися сутички, у результаті чого загинули 2 людини. Проросійський мітинг був відтіснений до внутрішнього двору кримської Верховної Ради, а призначена днем раніше сесія парламенту була скасована.

Дії російських та окремих кримських депутатів, їхня співпраця з незаконними парамілітарними формуваннями свідчили про підготовку до захоплення півострова Росією. Проте того дня у мирний спосіб кримчанам вдалося не допустити позачергового засідання парламенту та перегляду статусу автономної республіки у складі України.

У 2020 році Президент України видав Указ, яким встановив 26 лютого День кримськотатарського спротиву російській окупації.

«Не депортація, а геноцид!»

 

В Україні щорічно 18 травня відзначається День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Відповідну Постанову Верховна Рада прийняла у 2015 році. Цього дня ми згадуємо понад 200 000 кримських татар, яких примусово вивезли з Криму в 1944 році. Для багатьох із них заслання обернулося поневірянням, голодом і врешті-решт смертю.

94(477)

Г75

Грабовський, Сергій. Azat Qirim чи колонія Москви? : імперський геноцид і кримськотатарська революція / С. Грабовський, І. Лосєв. — Київ : Стилос, 2017. — 120 с. : іл.

Книга кандидатів філософських наук, фахівців з культурології та політичної історії Сергія Грабовського й Ігоря Лосева присвячена трагічній долі кримськотатарського народу, який став жертвою здійснюваного Російсько-совєтською імперією впродовж двох з половиною століть геноциду — з незначними періодами послаблень. Показані й охарактеризовані основні етапи цього геноциду та його наслідки, а разом з тим — кримськотатарське відродження перших декад XX століття, боротьба кримчан за свободу, знаковим виявом якої стала Кримськотатарська революція 1917-1918 років. Автори, один з яких є кримчанином у дев'ятому поколінні, а інший має на півострові родичів і служив два роки там у війську, не тільки на основі писемних джерел, а й на підставі власного досвіду осмислили значний фактичний матеріал, пов'язаний і з історією Криму, і з культурою кримськотатарського народу, і з методами колоніальної політики Росії.

 Головна хвиля депортації відбулася 18-20 травня 1944 року. Тривала Друга світова війна. 13 травня 1944 року армія нацистської Німеччини відступила з Криму, й півострів перейшов під контроль радянської влади. За наказом з Москви бійці НКВД зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення, яке залишалося на півострові, та відправили в бік Узбекистану.

Офіційною причиною примусового вивезення стало звинувачення всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Хоча близько 15% кримськотатарських чоловіків воювали на боці Червоної армії. Серед справжніх причин дослідники називають історично тісні зв’язки кримських татар з Туреччиною, яку СРСР вважав потенційним суперником, а Крим – стратегічним плацдармом у випадку конфлікту з цією країною.

Більшість вивезених потрапили до Узбекистану і в сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях, які швидше нагадували трудові табори. Депортованих використовували як дешеву робочу силу. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.

Режим спецпоселень для кримських татар діяв до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді. Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт. Заборона кримським татарам повертатися до Криму діяла до 1989 року.

Після незаконної анексії Криму у 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що лишилися на півострові. У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду.

 

Монографія «Донбас і Крим: ціна повернення».

 

66.2

Д67

Донбас і Крим: ціна повернення : монографія / за заг. ред. В. П. Горбуліна [та ін.] ; Нац. ін-т стратегічних досліджень. — Київ : НІСД, 2015. — 474 с.

Читачу пропонують комплексне дослідження проблематики війни на Донбасі та анексії Криму. Дослідження здійснене з позицій національної безпеки України. Збройна агресія Росії розглядається як стрес-тест для глобальної та національної безпеки та каталізатор перезавантаження зовнішньої політики України. Аналізують причини та наслідки тимчасової втрати контролю над окремими територіями України. Обґрунтовують позицію України та висвітлюють підходи ЄС та Росії до врегулювання ситуації на Донбасі в Мінському процесі. Визначені умови реінтеграції та пріоритети відновлення Донбасу. Окреслені шляхи подолання соціальних наслідків збройної агресії Росії проти України. Розроблені прогнози розвитку подій на Донбасі та довкола Криму, а також сценарії майбутнього України в глобалізованому світі.

Головний редактор видання, директор Національного інституту стратегічних досліджень академік НАН України Володимир Горбулін стисло і яскраво виклав зміст цієї фундаментальної праці під час її презентації. На початку навів дані, які характеризують масштаби втрат для України на час написання праці:

«У цілому за час неоголошеної війни Україна втратила близько 20 відсотків економічного потенціалу. Виробництво промислової продукції в Донецькій і Луганській областях скоротилося, зупинившись на рівні 20–25 відсотків порівняно з 2013 роком. Тільки енергетичний комплекс України, традиційно зав’язаний на вугіллі з Донбасу, втратив половину шахт. На підконтрольній Україні території зі 150 шахт працюють лише 24. Постраждала транспортна інфраструктура, і це не лише аеропорти Донецька й Луганська, а й розрив логістичних зв’язків на 1700 кілометрах, руйнування автомобільних доріг та залізниць. Приблизні збитки сягають майже 5 мільярдів гривень. Збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила також безпрецедентні соціальні наслідки, тягар яких повністю ліг на плечі українського народу. Втрачено контроль над більш як 400 кілометрами ділянки державного кордону з РФ, через котрий нині, наголошує академік, на окуповані території з Росії щодня й щоночі йдуть основні потоки експорту і бойовиків, і зброї.»

Володимир Горбулін проаналізував три можливі сценарії повернення Донбасу, які умовно можна назвати «хорватський», «молдавський» та «німецький».

Перший базовий сценарій – хорватський. «Це жорсткий сценарій, що передбачає відсутність будь­яких компромісів з окупантами. Визволення відбувається внаслідок силової операції», – констатує директор НІСД. Серед можливих позитивів такого сценарію він назвав реальну військову перемогу над агресором, можливість притягнення до відповідальності винних, можливість встановити свої правила на визволених територіях. Негативи: величезні витрати на відновлення соціально­економічного потенціалу регіону, різке загострення відносин із Росією, ймовірність втрати підтримки з боку союзників України.

Другий сценарій – молдавський. «Це – результат компромісу з маріонетковим режимом, коли відбувається його часткова легалізація, установлюються правила співіснування й починається безкінечний процес зближення сторін у численних переговорних форматах», – пояснює академік. Позитиви такого сценарію – припинення воєнних дій та фінансова допомога на відновлення Донбасу. «Таке рішення вітатиметься і Європейським Союзом, і Штатами, і Росією. І навіть можна очікувати фінансової допомоги на відновлення Донбасу», – зазначив Володимир Горбулін. Водночас він застеріг, що в результаті конфлікт «перетвориться на внутрішньо український, яким насправді він ніколи не був і не є: «ДНР» і «ЛНР» фактично буде легалізовано, а їхні методи боротьби дістануть певне виправдання».

Третій сценарій – німецький. «Розділена країна об’єднується волею народу внаслідок переосмислення причин розколу й набуття спільних цінностей, відновлення політичної й культурної єдності, – зауважив промовець. – Україна при цьому дістає моральну сатисфакцію, оскільки територіальна цілісність визначається об’єднувальною цінністю. Також важливою є позитивна реакція на такий крок. Виникають серйозні передумови для переговорного процесу щодо Криму. Але це не буде перемогою однієї зі сторін конфлікту: об’єднання можливе лише як результат ідеологічного й політичного компромісу».

При цьому Україна буде змушена прийняти вимоги щодо автономії регіону, дати гарантії місцевому істеблішменту. Володимир Горбулін нагадав, що в Німеччині цей шлях вдалося пройти майже за півстоліття, але в Україні «він може бути пройдений значно швидше». У наших реаліях, на думку академіка, слід взяти щось конструктивне з кожного з перелічених сценаріїв.

Учені та експерти, готуючи монографію, прорахували також низку можливих сценаріїв повернення Криму.

Перший сценарій – реконкіста, або відновлення територіальної цілісності військовим методом. Він нині видається малореалістичним, оскільки Росія має велику військову перевагу. Але, за оцінкою Володимира Горбуліна, через декілька років ситуація може змінитися. До того ж потужний військовий потенціал РФ на півострові фактично не має тилу, а отже, є вразливим. Тому реалізацію такого сценарію не слід відкидати, але треба враховувати, що вона пов’язана з багатьма перешкодами – від фінансових до військових.

А ось другий сценарій – народна війна, за словами академіка, певною мірою вже реалізується. «Хочу підкреслити, що українська громадськість виявляється ціліснішою й цілеспрямованішою, ніж уряд», – зауважив Володимир Горбулін. На його думку, цей сценарій має передбачати не лише жорстке блокування чи агресивні дії, а й громадську дипломатію та активну позицію громадян. «Суспільство має усвідомити необхідність повернення Криму й бути впевненим у тому, що цього можна досягнути», – зазначив промовець.

Третій сценарій – мирна реінтеграція шляхом демонстрації власного позитивного прикладу. Реформи й структурна перебудова економіки мають стимулювати зростання добробуту жителів материкової України, і це, щонайменше, дасть жителям Криму привід задуматися про повернення до України. «Анексію Криму ніхто й ніколи не визнає, а отже, жодних об’єктивних передумов для покращення там економічної ситуації просто немає», – переконаний директор НІСД.

І, нарешті, четвертий сценарій – дипломатична реінтеграція передбачає пошук рішення за столом переговорів на найвищих щаблях світової політики. «Це рішення може будуватися й навколо концепції території під міжнародним управлінням з відповідною системою забезпечення саме міжнародного, а не моноросійського управління Кримом», – пояснив академік, зауваживши, що історії відомо небагато успішних прикладів такого розв’язання проблеми.

На час видання цієї книжки з’явилися численні публікації, в яких порушувалася тема повернення Криму й Донбасу, однак ця монографія має принципові відмінності від усіх попередніх спроб висвітлити цю складну проблематику.

Перша відмінність – комплексність, реалізована в об’єднанні донбаського й кримського питань в одному дослідженні, що дає змогу простежити спільні для обох регіонів причини виникнення проблем. Друга відмінність стосується прогностичної скерованості дослідження. На відміну від попередніх наукових і публіцистичних робіт у монографії дається аналіз не ретроспективи, а перспективи розвитку подій, окреслені через можливі сценарії розв’язання проблем. Третя відмінність полягає у вивченні проблематики винятково з позиції національної безпеки України. Тобто йдеться не про майбутнє самих по собі Донбасу та Криму, а, по суті, про майбутнє безпеки й свободи України в небезпечному глобалізованому світі.

Дискусія навколо видання виникла 2016 року, під час двадцять третього форуму видавництв у Львові. Тоді політолог Тарас Возняк порушив питання: Якою є ціна за повернення і за неповернення Криму і Донбасу. Учений секретар НІСД Олександра Лященко відповіла, що її формула є надзвичайно складною. Оскільки за війну між росією і Україною платять Європа і США. Згадала промовиця також про те, що означену ціну відбито і на самій обкладинці книги. Фото зробив фотохудожник Антон Кірєєв, який загинув у боях за Донецький аеропорт. Олександра Ляшенко зазначила, що вірить , що Україна переможе у цій війні з багатьох причин, однією з них є величезний потенціал переселенців. На провокативне питання чи не поділити Крим на три частини між Україною, росією та Туреччиною і таким чином віднайти хоч якийсь прийнятний компроміс за обставин, які склалися, категоричне «ні» відповіли усі учасники дискусії.

Зазначали, що саме тоді в Україні настали часи для змін, вона живе і розвивається. Наше суспільство має шанс для прогресу і навіть якісного історичного перетворення. Причому настільки потужного, що створить довкола себе своєрідне гравітаційне поле не лише із втрачених територій, а й суміжних регіонів сусідніх держав. Головне не увічнювати у суспільній свідомості тимчасові втрати. Це твердження справедливе і нині.