«Від мрії — до державного символу»

 

4 вересня 1991 року стало знаковою датою в історії становлення незалежної України. Саме цього дня над будівлею Верховної Ради вперше замайорів синьо-жовтий прапор — символ національного відродження, свободи та державної незалежності.

Ця подія відбулася лише через десять днів після проголошення Незалежності. 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, а синьо-жовтий стяг урочисто внесли до сесійної зали парламенту. Проте питання про його встановлення над будівлею Верховної Ради ще потребувало окремого рішення.

4 вересня депутати після гострих дискусій підтримали пропозицію представників Народної Ради підняти над парламентом національний прапор. Цьому передували й активні вимоги громадськості, яка зібралася під стінами Верховної Ради та наполягала на утвердженні української символіки. Спочатку поруч із синьо-жовтим стягом залишався червоно-синій прапор Української РСР, однак невдовзі радянський символ було знято.

Підняття прапора мало не лише символічне, а й глибоке політичне значення. Україна робила перші кроки у розбудові власної держави, відходячи від радянського минулого. Синьо-жовтий стяг над парламентом став видимим знаком цих історичних змін.

Український прапор має давню історію. Наприкінці 1980-х років синьо-жовті барви почали повертатися у публічний простір як символ національного відродження. У 1990 році прапор уже піднімали над будівлями місцевих рад, зокрема 24 липня — над Київською міською радою. Тож вереснева подія 1991 року стала важливою частиною процесу утвердження української державності.

Сьогодні синьо-жовтий прапор — один із найвпізнаваніших символів України у світі. Він майорить над державними установами, супроводжує українців у найважливіші моменти історії, став символом єдності, гідності та спротиву російській агресії. Його піднімають над звільненими містами й селами, бережуть на окупованих територіях і чекають дня, коли він знову вільно замайорить над кожним українським містом.

Синьо-жовтий прапор — це більше, ніж державний символ. У його кольорах — наша історична пам’ять, любов до рідної землі, прагнення до свободи й незламна віра в майбутнє України.

«Пам’ятаємо тих, хто віддав життя за Україну.» (до Дня пам’яті Захисників і Захисниць України)

Є дати, які ми не просто запам’ятовуємо.

Є дати, які назавжди залишаються в серці.

29 серпня — День пам’яті Захисників і Захисниць України. День, коли ми схиляємо голови перед тими, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право кожного з нас жити у своїй країні, говорити рідною мовою, читати українські книги, будувати плани на майбутнє.

Цей день має особливе значення для кожної української родини. За сухими словами «захисник» і «захисниця» — чиєсь життя, мрії, родина, друзі, улюблена справа. Хтось більше не повернувся додому. Не обійняв маму. Не почув дитячого «тату» чи «мамо». Не дочекався зустрічі з коханою людиною.

29 серпня — це не лише про біль. Це про пам’ять, яка не дозволяє забути.

Дата 29 серпня пов’язана з трагічними подіями російсько-української війни, зокрема з Іловайською трагедією 2014 року. Саме в ці дні українські військові виходили з оточення, а домовленості про безпечний вихід були порушені. Багато наших Захисників загинули.

Символом цього дня стали соняшники. Наприкінці серпня вони схиляють свої золоті голівки до землі. Для українців вони стали нагадуванням про тих, хто навіки залишився в українській землі.

Соняшник — простий і водночас дуже глибокий символ. Він про сонце, до якого тягнеться Україна. Про життя, яке неодмінно продовжується. І про пам’ять, яка проростає крізь роки.

У бібліотеці ми особливо відчуваємо силу пам’яті.

Бо книга теж уміє зберігати пам’ять.

На сторінках книг залишаються імена, голоси, думки та історії людей. Через них ми можемо дізнатися про тих, кого вже немає поруч, почути їхні історії, зрозуміти ціну свободи.

Тому сьогодні ми запалюємо символічну свічку пам’яті.

Схиляємо голови.

Називаємо імена.

І говоримо найважливіше:

Пам’ятаємо.

Дякуємо.

Не забудемо.

Нехай пам’ять про наших Захисників і Захисниць живе не лише 29 серпня. Нехай вона буде з нами щодня — у наших словах, вчинках, книгах, родинних історіях та у ставленні до України.

Бо поки ми пам’ятаємо — вони живуть у наших серцях.

Вічна пам’ять і шана Захисникам та Захисницям України, які віддали життя за нашу свободу.

🕯️ Пам’ятаємо кожного. Шануємо кожну.           

Дякуємо за Україну. 

 

 

Петро Шевченко «Розрахунок Фенікса. Зупинити ворога»

У читальному залі бібліотеки на виставці «Нові надходження» представлено книгу українського журналіста, військовослужбовця та письменника Петра Шевченка «Розрахунок Фенікса. Зупинити ворога».

Це особлива книга, адже її автор не спостерігав за війною здалеку — він сам став її безпосереднім учасником. У лютому 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, журналіст Петро Шевченко пішов добровольцем на війну. До цього він не мав військового досвіду, але вже за кілька тижнів опинився на передовій. Згодом воював командиром мінометного розрахунку на одному з найгарячіших напрямків Донбасу.

Петро Шевченко — професійний журналіст, який багато років працював у діловій та фінансовій журналістиці. У медіа він працює з 2006 року: був кореспондентом економічного відділу, головним редактором фінансового порталу, керував онлайн-напрямом ділового видання, працював телеведучим. До повномасштабної війни його професійне життя було пов’язане передусім з економікою, фінансами та журналістикою.

Але 2022 рік змінив усе.

З цивільного журналіста Петро Шевченко перетворився на військовослужбовця. Від рішення взяти до рук зброю — до військового вишколу, фронту, командування мінометним розрахунком і щоденної відповідальності за життя побратимів. Саме цей непростий шлях і став основою книги «Розрахунок Фенікса. Зупинити ворога».

📚 Про що ця книга?

Це документальна воєнна проза, написана на основі особистого досвіду автора. У ній Петро Шевченко відверто розповідає про перший період повномасштабної війни, евакуацію родини, своє рішення йти до війська, військову підготовку, фронтовий побут, бойові завдання, побратимів, втрати, страх, втому та відповідальність.

Автор не намагається прикрасити війну. Навпаки — показує її такою, якою побачив сам: важкою, виснажливою, небезпечною і водночас сповненою людської мужності та взаємопідтримки.

Особливо цінним є те, що розповідь ведеться людиною, яка ще вчора була цивільним журналістом, а сьогодні мусила навчитися воювати та командувати. Це історія великої внутрішньої трансформації — про те, як війна змінює людину, змушує швидко дорослішати, приймати складні рішення і брати на себе відповідальність за інших.

Книга також говорить про те, що відбувається після фронту. Повернення до цивільного життя для військових часто стає не менш складним випробуванням. Тому «Розрахунок Фенікса» — це не лише про бойові дії, а й про людей, їхні переживання, пам’ять і життя після пережитого.

✍️ Чому варто прочитати цю книгу?

Тому що перед нами — не вигаданий сюжет і не погляд стороннього спостерігача. Це свідчення безпосереднього учасника російсько-української війни, людини, яка добровільно стала на захист України й пройшла через реалії фронту. Саме такі книги допомагають зберігати живу пам’ять про нашу сучасність.

«Розрахунок Фенікса. Зупинити ворога» входить до серії «Воєнні щоденники» видавництва «Фоліо» та вийшла друком у 2024 році.

Назва «Фенікс» звучить символічно. Фенікс — це образ відродження, сили та здатності піднятися після випробувань. Саме таким сьогодні є український народ — незламним, мужнім і готовим боротися за своє право на свободу.

Книга Петра Шевченка — це ще один голос української війни. Голос людини, яка не лише писала про події, а сама стала їх учасником.

Запрошуємо наших читачів завітати до читального залу бібліотеки, ознайомитися з виставкою «Нові надходження» та звернути увагу на книгу Петра Шевченка «Розрахунок Фенікса. Зупинити ворога».

📖 Читайте сучасну українську книгу.

Пам’ятайте тих, хто захищає Україну.

Бережімо правду про нашу історію.

Бо історія війни — це насамперед історії людей.

 

«Це було з нами»: історії, які залишаються в пам’яті (Історії-свідчення очевидців повномасштабної війни в Україні)

У нашій бібліотеці, у читальному залі, на виставці «Нові надходження» представлено особливу книгу — «Це було з нами. Історії-свідчення очевидців повномасштабної війни в Україні», авторами якої є Юлія Бережко-Камінська, Інеса Доленик та Олена Олійник.

Це видання — про людей і їхні долі, про пережите та побачене, про біль і страх, але водночас про незламність, людяність, взаємодопомогу та віру в Україну. Кожна історія-свідчення є частиною великої історії нашої держави, яку сьогодні творимо всі ми.

Повномасштабна війна змінила життя мільйонів українців. Для когось вона розпочалася вибухами й сиренами, для когось — вимушеним залишенням рідного дому, розлукою з близькими, волонтерством чи службою у лавах Збройних Сил України. У кожного свій досвід, свої спогади та своя історія. Саме тому такі книги мають особливе значення — вони допомагають зберегти правду про пережите та не дозволяють стерти з пам’яті події, свідками яких ми стали.

Книга «Це було з нами» дає можливість зупинитися, уважно прочитати людські історії та замислитися над тим, наскільки дорогою є свобода. За кожною сторінкою — реальні переживання, емоції та долі людей, які опинилися в центрі історичних подій.

Виставка «Нові надходження» у читальному залі — це чудова нагода познайомитися з новою літературою, дізнатися більше про сучасну Україну та її людей. Запрошуємо всіх, хто цікавиться історією сьогодення, художньою та документальною літературою, завітати до бібліотеки й ознайомитися з цим виданням.

Пам’ять — це наша сила. Правдиві свідчення — це голос покоління.

Читайте, слухайте, пам’ятайте.

Бо це було з нами. І це має залишитися в нашій пам’яті.