Євген Коновалець: постать незламної волі (до 135-річчя від дня народження Євгена Михайловича Коновальця)

Історія України знає багато видатних постатей, але ім’я Євгена Коновальця займає особливе місце. Він був не просто військовим чи політичним діячем — він став людиною ідеї, яка понад усе вірила у незалежну Україну.

Ім’я Євгена Коновальця добре відоме в історії України, але за постаттю військового та політичного діяча ховається чимало цікавих і маловідомих фактів.

🔹 Мріяв бути юристом

Мало хто знає, але Коновалець навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Його життя могло скластися зовсім інакше, однак історичні події та боротьба за Україну змінили його шлях.

🔹 Був не лише військовим, а й чудовим організатором

Сучасники відзначали його вміння об’єднувати людей. Коновалець вірив: сильна нація починається з дисципліни, єдності та чіткої мети.

🔹 Знав кілька мов

Завдяки навчанню та життю за кордоном він володів іноземними мовами, що допомагало налагоджувати міжнародні контакти та розповідати світу про українське питання.

🔹 Жив у різних країнах Європи

Через політичну діяльність Коновалець був змушений жити в еміграції — у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії, Італії та інших країнах. Але навіть далеко від дому він працював заради України.

🔹 Любив порядок і пунктуальність

Його соратники згадували, що Коновалець був дуже дисциплінованою людиною: цінував час, вимагав відповідальності та завжди тримав слово.

🔹 Загинув через підступний замах

У 1938 році в Роттердамі його вбив агент радянських спецслужб, який передав коробку вибухівки, замасковану під подарунок. Та навіть після смерті ідеї Коновальця продовжили жити.

Євген Коновалець — це не лише сторінка підручника історії. Це приклад людини, яка вірила в Україну навіть тоді, коли це здавалося майже неможливим.

 

 

 

«Василь Шкляр — голос нескореної України: до 75-річчя письменника»

       Сьогодні українська література вшановує 75-річний ювілей видатного письменника, публіциста та громадського діяча — Василь Миколайович Шкляр. Його ім’я давно стало символом сильної української прози, що пробуджує історичну пам’ять, національну свідомість та любов до рідної землі.

       Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка на Черкащині. Від юних років він цікавився літературою, історією та словом, яке згодом стало його найсильнішою зброєю. Навчався у Київський національний університет імені Тараса Шевченка, працював журналістом, редактором та багато років присвятив письменницькій діяльності.

       Творчість Василя Шкляра особлива тим, що вона не залишає читача байдужим. У своїх книгах автор майстерно поєднує художню силу слова, історичну правду та глибокий психологізм. Його твори сповнені любові до України, поваги до її героїчного минулого та віри в силу українського народу.

       Широку популярність письменнику принесли романи, які стали справжніми літературними подіями. Особливе місце серед них посідає книга Залишенець. Чорний Ворон — історичний роман про боротьбу українських повстанців Холодного Яру проти радянської влади у 1920-х роках. Цей твір став не лише бестселером, а й важливим нагадуванням про сторінки історії, які тривалий час замовчувалися. Саме завдяки роману багато українців по-новому відкрили для себе тему боротьби за незалежність України.

        Серед інших відомих творів письменника — Ключ, Маруся, Характерник, Троща та багато інших. Кожна книга автора — це окрема історія про силу духу, людську гідність, пам’ять поколінь і боротьбу за свободу.

 

       Творчість Василя Шкляра високо оцінена читачами та літературною спільнотою. У 2011 році письменник став лауреатом Національна премія України імені Тараса Шевченка за роман «Чорний Ворон», однак його принципова громадянська позиція та відданість власним переконанням викликали широкий суспільний резонанс.

       Василь Шкляр — це автор, який уміє говорити про складні сторінки історії просто, щиро та захопливо. Його книги читають різні покоління українців, адже в них звучить правда, біль, надія та незламний український дух.

       У день 75-річного ювілею щиро дякуємо Василю Шкляру за вагомий внесок у розвиток української літератури, за слово, яке надихає, зміцнює віру та нагадує про нашу історичну пам’ять. Бажаємо письменнику міцного здоров’я, натхнення, творчого довголіття та нових книг, які й надалі торкатимуться сердець читачів.

       «Жодна катастрофа не ставить хрест на меті»

«Друзі — люди, які роблять життя теплішим»

        Друзі — це особливі люди, які з’являються у нашому житті не випадково. Вони підтримують у важкі моменти, щиро радіють нашим успіхам, вміють розсмішити, коли сумно, і просто залишаються поруч, коли це найбільше потрібно.

       Справжня дружба не вимірюється роками чи відстанню. Вона живе у щирих розмовах, теплих спогадах, несподіваних повідомленнях «Як ти?» та у відчутті, що тебе завжди зрозуміють і підтримають.

       У День друзів варто згадати тих, хто став для нас близькою людиною, подякувати за підтримку, добрі слова, спільні моменти та незабутні миті.

       Нехай поруч завжди будуть люди, з якими легко мовчати й весело сміятися, які підтримають у будь-якій ситуації та зроблять життя світлішим. Бережімо дружбу, адже це один із найцінніших скарбів у житті.

 

З Днем друзів! Цінуйте тих, хто поруч.

«Коли мовчить дитячий сміх…»

        Дитячий сміх — це голос радості, безтурботності та життя. Але війна безжально обірвала тисячі дитячих мрій, забрала щасливі миті, улюблені іграшки, обійми рідних і найцінніше — життя.

У День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, ми схиляємо голови у скорботі та світлій пам’яті про маленьких янголів, чиї голоси назавжди замовкли.

Кожна дитина — це цілий світ: мрії, усмішки, перші кроки, улюблені казки та великі плани на майбутнє. Та війна жорстоко перекреслила дитинство, залишивши невимовний біль у серцях рідних і всієї України.

Ми пам’ятаємо кожне невинно втрачене життя. Пам’ятаємо не лише цифри статистики — а дітей, які любили малювати, гратися, сміятися, мріяти.

Нехай світла пам’ять про них живе у наших серцях. І нехай настане день, коли українські діти знатимуть лише мирне небо, щасливе дитинство і дзвінкий сміх без страху та сирен.

У відділі читального залу представлена тематична книжкова виставка «Коли мовчить дитячий сміх…» присвячена світлій пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Мета виставки — вшанувати пам’ять маленьких українців, чиї життя трагічно обірвалися, нагадати про важливість миру, безпеки та права кожної дитини на щасливе дитинство.

        Ми схиляємо голови у скорботі за дітьми, чиї життя забрала війна. Їхній сміх назавжди залишиться у наших серцях світлим спогадом і болем, який не має права повторитися. Пам’ятаємо…

«Свято руху, свободи та здоров’я» (Всесвітній день велосипеда)

      Щороку 3 червня у світі відзначають Всесвітній день велосипеда — свято одного з найпростіших, але водночас найгеніальніших винаходів людства. Велосипед давно став не лише засобом пересування, а й символом активного способу життя, екологічної свідомості та свободи.

      Велосипед об’єднує людей різного віку, допомагає підтримувати здоров’я, зміцнює фізичну форму та дарує позитивні емоції. Для когось це ранкова прогулянка, для когось — спортивне захоплення, а для інших — зручний транспорт у повсякденному житті.

      У сучасному світі велосипед набуває особливого значення. Він допомагає зменшити забруднення довкілля, уникати заторів та дбати про власне здоров’я. Лише кілька кілометрів на велосипеді щодня можуть покращити самопочуття, настрій і навіть знизити рівень стресу.

      Цей день — чудова нагода згадати про користь активного відпочинку, провести час із рідними на велопрогулянці або просто дістати велосипед після довгої перерви.

      Нехай кожна дорога буде безпечною, кожна поїздка — приємною, а рух приносить радість та натхнення!

«Іван Франко — голос української душі, що звучить крізь віки»

     Сьогодні вшановуємо пам’ять великого українського письменника, поета, мислителя та громадського діяча — Іван Франко. Його творчість стала справжнім духовним скарбом українського народу, а слово — сильним голосом правди, боротьби й любові до України.

     Іван Франко залишив після себе величезну літературну спадщину: поезію, прозу, драматичні твори, наукові праці та публіцистику. Його відомі твори й сьогодні надихають, змушують замислитися над людськими цінностями, свободою, справедливістю та любов’ю до рідної землі.

     Його називали Великим Каменярем, адже все своє життя він невтомно працював задля розвитку української культури, освіти та національної свідомості. Франко вірив у силу знань, єдність народу та краще майбутнє України.

     Пам’ятаючи Івана Франка, ми не лише згадуємо видатного письменника, а й переосмислюємо його мудрі слова, які залишаються актуальними і сьогодні. Його творчість — це міст між минулим і сучасністю, що допомагає нам краще зрозуміти себе та свою історію.

     «Лупайте сю скалу: нехай ні жар, ні холод Не спинить вас!» — слова, які й нині звучать як заклик до незламності й віри у власні сили.

     Світла пам’ять великому синові України — Іванові Франку

День вишиванки: те, що ми носимо серцем (До дня вишиванки)

      21 травня 2026 року Україна знову одягне вишиванки. Хтось — родинну, вишиту мамою чи бабусею. Хтось — свою першу, обрану серцем. А хтось просто дістане з шафи сорочку, яка пахне домом і теплими спогадами. Бо вишиванка — це завжди про щось більше, ніж одяг.

     У ній — наша історія. У візерунках, які передавалися поколіннями, у кольорах, що мали особливе значення, у нитках, які колись дбайливо впліталися руками рідних людей. Для українців вишита сорочка здавна була оберегом — символом любові, захисту та зв’язку з рідною землею.

     А саме свято, яке сьогодні знає весь світ, народилося з дуже простої й щирої ідеї. У 2006 році студентка Леся Воронюк запропонувала друзям одного дня прийти на навчання у вишиванках у Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Ніхто тоді й не думав, що маленька студентська ініціатива перетвориться на міжнародне свято, яке щороку об’єднуватиме мільйони українців по всьому світу.

    День вишиванки не має офіційного статусу чи гучних правил. Його сила — у простоті. У бажанні пам’ятати, хто ми є. У відчутті єдності, коли на вулицях зустрічаєш незнайомих людей у знайомих орнаментах і ніби мовчки розумієш: ми свої.

    Сьогодні вишиванка звучить особливо глибоко. Вона стала символом незламності, пам’яті й любові до свого. Для когось — це згадка про дім. Для когось — підтримка на відстані. А для когось — тиха подяка предкам, які берегли українське навіть у найтемніші часи.

    21 травня — це не просто дата в календарі. Це день, коли серце ніби б’ється трохи сильніше від гордості за своє коріння. День, коли хочеться обійняти рідних, згадати тих, кого бракує поруч, і просто сказати: ми є, ми пам’ятаємо, ми бережемо.

    Одягаймо вишиванку не лише на свято. Носімо її в душі — як пам’ять, силу і любов до України.

    З Днем вишиванки 2026! Нехай у кожному домі буде тепло, у серці — віра, а в житті — мир!💙💛