Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

середа, 22 травня 2024 р.

«Великий син українського народу» (145 років від дня народження Симона Петлюри)

    “Головне завдання наше —

    зберегти незломність національно-державної волі.”

           С. Петлюра

Сьогодні ми відзначаємо 145 років від дня народження видатного українського державного і військового діяча Симона Петлюри. Він народився 22 травня 1879 року в Полтаві в родині козацького походження. Петлюра став однією з центральних фігур в українському визвольному русі початку 20 століття, зробивши значний внесок у боротьбу за незалежність України.

Ранні роки та політична діяльність

Симон Петлюра навчався в Полтавській духовній семінарії, де вперше долучився до українського національно-визвольного руху. У 1900 році він вступив до Революційної української партії (РУП), яка згодом стала Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Активна політична діяльність привела до його арешту і переслідувань з боку царської влади.

Діяльність під час Української революції

Після Лютневої революції 1917 року Петлюра став одним з лідерів Центральної Ради, де займався організацією українських збройних сил. Влітку 1917 року він був обраний головою Українського генерального військового комітету.

У січні 1918 року, після проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР), Петлюра став Головним Отаманом військ УНР. Він відігравав ключову роль у боротьбі за збереження української державності в умовах складної політичної ситуації, що склалася після Першої світової війни.

Еміграція та спадщина

Після поразки українських військ у боротьбі з більшовиками Петлюра змушений був емігрувати. Він оселився у Варшаві, а потім у Парижі, де продовжував працювати на користь української справи. Петлюра загинув 25 травня 1926 року в Парижі від руки анархіста Шолома Шварцбарта.

Внесок у розвиток української державності

Симон Петлюра залишив по собі важливу спадщину як борець за незалежність України. Його діяльність сприяла формуванню національної свідомості та створенню української армії. Петлюра також був автором численних статей і праць на політичні та військові теми, які вплинули на розвиток української політичної думки.

Пам'ять про Петлюру

Сьогодні Симон Петлюра вважається одним з найважливіших діячів української історії. Його ім'я носять вулиці, школи та інші установи в Україні. Його життя і діяльність є символом незламної волі українського народу до свободи та незалежності. Вшанування пам'яті Петлюри є важливим елементом національної ідентичності і нагадуванням про ті жертви, які український народ приніс заради своєї свободи.

 

вівторок, 21 травня 2024 р.

«Як умру, то поховайте…на Вкраїні милій…», до дня перепоховання Т. Г. Шевченка

 


…Восени 1859 року поет  востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. Взимку 1861 року його провідав  Микола Лєсков – російський письменник. Тарас Григорович довго розпитував того про Варшавську залізницю і Київське шосе, зауваживши: «Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся».

У суботу 9 березня, в день народження поета, як згадував згодом Михайло Лазаревський, Шевченко сидів на ліжку і важко дихав: «Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать…» – казав він.

«Як  умру, то поховайте…на Вкраїні милій…»

Через 58 днів після отримання відповідного дозволу влади,  його домовину  за клопотанням Михайла Лазаревського 26 квітня 1861 року було викопано із землі Смоленського кладовища, в присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги. Прощальне слово сказав Микола Костомаров.

Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. Тарас Шевченко знайшов свій вічний спочинок, як і заповідав, у місці, звідки видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі…»

Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – «Тарасову світлицю». У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.

Могила Тараса Григоровича Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва.

понеділок, 20 травня 2024 р.

«Слово пам’яті в ім’я правди" (До Дня вшанування пам’яті жертв політичних репресій)

Щороку в Україні вшановують пам'ять жертв політичних репресій. Цей день був встановлений Указом Президента України у 2007 році, який традиційно припадає на третю неділю травня. Цьогоріч це 19 травня.

У цю пам'ятну дату заведено згадувати не лише тих, хто постраждав від тоталітарної системи, а й привертати уваги до трагічних подій, викликаних насильницьким насадженням комуністичної ідеології, і відродження національної пам'яті.

Історія виникнення жертв політичних репресій в Україні пов'язана з низкою трагічних подій, що відбувалися впродовж 20-го століття. Цей період відзначався масовими репресіями, спрямованими проти осіб, які вважалися ворогами радянської влади або не відповідали її політичним ідеологіям. Основними періодами політичних репресій в Україні стали 1920-ті – 1950-ті роки.

Ранні роки радянської влади (1917–1920-ті)

Після Жовтневого перевороту 1917 року більшовики розпочали боротьбу за встановлення своєї влади на теренах колишньої Російської імперії. У цей час в Україні розгорнулася громадянська війна, в ході якої репресії набули широкого масштабу. Вже тоді нова влада почала використовувати каральні заходи проти тих, хто не підтримував більшовиків.

Колективізація і Голодомор (1929–1933)

У 1929 році розпочалася колективізація сільського господарства, яка призвела до масового вилучення земель та майна у селян, так званих "куркулів". Тисячі людей були депортовані, арештовані або страчені за опір колективізації. Наслідком цього процесу став Голодомор 1932–1933 років, коли мільйони українців загинули від штучно створеного голоду.

Великий терор (1937–1938)

У період Великого терору, розпочатого за ініціативою Йосипа Сталіна, в Україні, як і в усьому СРСР, відбулися масові арешти, страти та депортації. Репресії торкнулися широкого кола населення – інтелігенції, військових, робітників, селян та партійних діячів. Людей звинувачували у шпигунстві, шкідництві, контрреволюційній діяльності без жодних підстав.

Післявоєнні репресії (1944–1953)

Після закінчення Другої світової війни в Україні продовжувалися репресії проти тих, хто співпрацював з німецькими окупантами, а також проти учасників націоналістичного руху. Боротьба проти Української повстанської армії (УПА) та інших антирадянських організацій супроводжувалася масовими арештами, страчуваннями та депортаціями.

Реабілітація

Після смерті Сталіна в 1953 році розпочався процес реабілітації жертв політичних репресій. Проте повне усвідомлення масштабів трагедії та визнання провини радянської влади відбулося лише після здобуття Україною незалежності у 1991 році. 

Росія не припиняє своїх репресивних та насильницьких дій до українців починаючи з 2014 року, а також посилює їх після повномасштабного вторгнення з 24 лютого 2022 року.

Так само, як і сторіччя тому, росія застосовує репресії до українців на тимчасово окупованих територіях, незаконно тримає у тюрмах сотні політв'язнів. Після широкомасштабного вторгнення рф на територію України терор і політичні переслідування на ТОТ лише посилилися. Ворог облаштовує катівні, проводить розстріли невинних людей без суду та слідства, влаштовує фільтрації та депортації для українців.

Вічна пам’ять кожному й кожній, хто у межах злочинної політики росії був розстріляний, закатований в таборах, тюрмах, закладах каральної психіатрії, примусово депортований у каторжні й крижані концтабори огидної імперії.

Ми пам’ятаємо!

Сьогодні агресивна росія знову прагне відновити свої найстрашніші репресивні й геноцидні практики.

Ми не допустимо!

Б’ємось за волю й гідність людини у вільній державі!

Слава Україні!