«Як умру, то поховайте…на Вкраїні милій…» (до дня перепоховання Т. Г. Шевченка)

 

…Восени 1859 року поет  востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. Взимку 1861 року його провідав  Микола Лєсков – російський письменник. Тарас Григорович довго розпитував того про Варшавську залізницю і Київське шосе, зауваживши: «Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся».

У суботу 9 березня, в день народження поета, як згадував згодом Михайло Лазаревський, Шевченко сидів на ліжку і важко дихав: «Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать…» – казав він.

«Як  умру, то поховайте…на Вкраїні милій…»

Через 58 днів після отримання відповідного дозволу влади,  його домовину  за клопотанням Михайла Лазаревського 26 квітня 1861 року було викопано із землі Смоленського кладовища, в присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги. Прощальне слово сказав Микола Костомаров.

Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. Тарас Шевченко знайшов свій вічний спочинок, як і заповідав, у місці, звідки видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі…»

Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – «Тарасову світлицю». У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.

Могила Тараса Григоровича Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва.

«Повернутися, щоб жити у серцях.»

 22 травня виповнилося 160 років із дня перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

Не тільки день народження Тараса Григоровича Шевченка чи день його смерті, а й «день визволення його праху з Московії» в травні 1861-го – є для українців урочисто-святковою датою. Не так «календаря», як української душі.

Могила Шевченка для українців усього світу є таким собі Єрусалимом, поєднанням Голгофи і Воскресіння водночас. Вона була місцем паломництва, місцем, що дає силу й надію.

Останні роки свого життя Тарас Шевченко страждав від ревматизму, яким захворів вперше 1847 року, перебуваючи у засланні в Орській фортеці. З 1860 року за свідченнями видатного українського історика, генеалога, джерелознавця та видавця Олександра Лазаревського поет страждав на болі у грудях, спричинені ускладненнями після застуди. 25 лютого (9 березня) 1861 Шевченко перебував вже у тяжкому стані.

Останню ніч Шевченко майже не спав через біль у грудях. Близько 5 ранку 26 лютого (10 березня) 1861, випивши чашку чаю, він побажав спуститися з другого поверху своєї квартири на перший, у якому розміщувалась його майстерня. Спустившись униз, поет впав і помер. У лікарському свідоцтві про смерть за підписом доктора Едуарда Барі зазначено:

« Свидетельство Копия дано сие в том, что Академик Тарас Шевченко, 47 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени й сердца (vitium organicum hepatis et cordis); в последнее время развилась водяная болезнь (Нydrops), от которой он умер сего 26 февраля.»

Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві Академії мистецтв. Труну з тілом поета на Смоленське кладовище Санкт-Петербурга.

26 квітня (8 травня) 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви.

Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней з воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та український маляр, приятель Тараса Шевченка, автор спогадів про нього Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Тараса Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета, зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Так земля України навічно прийняла в своє лоно прах Великого Кобзаря.

Найкраще вшанування пам'яті поета – вивчення його творчої спадщини.

82.09(477)

З-45 

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с. : іл.

Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник, попри тяжку долю, адже з 47 років життя він лише тринадцять був вільним, вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Багатьом з них він присвятив свої твори, що складають перший розділ цієї книги. Також представлено епістолярну спадщину Т. Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми. Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив. 

Тарас Шевченко у Каневі

Сьогодні пам'ятний день – 22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет 26 лютого (10 березня) 1861 року. На кошти друзів 1 (13 березня) його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...».

Після того як п'ятдесят вісім днів прах Великого Кобзаря перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу у квітні того ж року, залізницею перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Труну спочатку привезли до Києва, де з Тарасом Григоровичем могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року Великого Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому» — згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Пропонуємо увазі користувачів найновіші книжки про життя та творчість Великого Кобзаря.

82.09(477)

З-45

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с. : іл.

Перший розділ цієї книжки складають твори, які Тарас Шевченко присвятив своїм приятелям, друзям і багатьом сучасникам з різних верств тогочасного суспільства, з якими він спілкувався. Також у виданні представлено епістолярну спадщину Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми.

Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив.

82.09(477)

У95

Ушкалов, Леонід. Шевченко від А до Я / Л. Ушкалов ; графічне оформлення А. Стефурак. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2018. — 72 с. : іл.

Чи багато ми знаємо про Тараса Шевченка? Зрозуміло, крім всього того, що можна зустріти на сторінках будь-якого підручника з української літератури. Ми знайомі з Шевченком-поетом, трохи знаємо Шевченка-художника, але яким був Шевченко-людина? Що він думав про красу? Які були його стосунки з Богом? Чи любив він котів? Про що думав, коли дивився на зірки? Такі питання відкриваються далеко не про всіх видатних людей (а Тарас Шевченко, без сумніву, був саме таким).

Це видання допоможе по-новому пізнати Тараса Григоровича Шевченка. Авторам книжки вдалося намалювати людський портрет великого українського поета за допомогою яскравої та оригінальної абетки, кожна буква в якій — ключ до нового цікавого факту з життя. Її буде цікаво прочитати як дорослим читачам, так і школярам.

82.09(477)

У95

Ушкалов, Леонід. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання / Л. Ушкалов ; іл. І. Остафійчука. — Вид. 2-ге. — Київ : Дух і Літера, 2019. — 560 с. : іл.

До книжки входить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка (1814–1861) – поета, художника, музиканта, мислителя. Шевченко постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики.

Автор розглядає Шевченка в широкому контексті української та світової культури. А ще, пильно вдивляючись в образ поета, він намагається описати свій власний духовний досвід.