«Через терни репресій — до правди» (до Дня пам’яті жертв політичних репресій)

 

    День пам’яті жертв політичних репресій в Україні відзначають щороку у третю неділю травня. Цьогоріч він випадає на 17 травня.

Цей день присвячений вшануванню пам’яті мільйонів людей, які постраждали від тоталітарного режиму. Політичні репресії стали однією з найтрагічніших сторінок української історії. Тисячі людей були безпідставно заарештовані, засуджені та відправлені до таборів. Багатьох із них було страчено без справедливого суду. Людей переслідували за їхні погляди, мову, культуру та любов до України.

Особливо жорстокими були репресії у 1930-х роках. Жертвами стали письменники, науковці, священники, військові та прості громадяни. Багато українських митців належать до покоління «Розстріляного відродження». Радянська влада намагалася знищити національну свідомість українців. Родини репресованих роками жили у страху та мовчанні. Чимало людей загинули у тюрмах, засланнях і таборах ГУЛАГу.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю невинно убієнних. Цей день є нагадуванням про ціну свободи та людської гідності. Важливо зберігати історичну правду про ті страшні події. Пам’ять про жертв політичних репресій застерігає суспільство від повторення подібних трагедій.

Український народ пережив тяжкі випробування, але не втратив прагнення до волі. У цей день у багатьох містах проходять пам’ятні заходи та покладання квітів. Люди запалюють свічки пам’яті та моляться за загиблих. Ми повинні пам’ятати минуле, щоб будувати вільне та справедливе майбутнє.

«Оксана Іваненко — майстриня української дитячої літератури» (до 120-річчя письменниці, перекладачки)

 

Письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко — автор багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Усе життя Оксана Дмитрівна дружила з наукою. Навіть більшість її казок — результат копіткої праці письменника і вченого.

Крізь усе своє життя пронесла Оксана Дмитрівна два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини.

Авторка понад 50 книжок для дітей та дорослих. Серед них: «Ми ще невеликі», «Лісова казка», «Едельвейс», «Казка про веселу Аль», «Три бажання», «Школа», «Таємниця», «Друкар книжок небачених», «Куди літав журавлик», «Богдан Хмельницький», «Казки», «Маленьким про великого Тараса», повісті «Рідні діти» (1951), «Великий шум» (1967), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші 2 ч. вийшли 1939), «Марія» (1973, про Марка Вовчка), мемуари «Завжди в житті» (1985) та ін. Кілька творів перекладено рос., білорус., польс., єврейс., узб. та ін. мовами.

Лавреат літ. премії ім. Лесі Українки (1974) та Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1986).

Нагороджена орденом Дружби народів, 3-ма орденами «Знак Пошани», медалями.

Близько семидесяти років працювала Оксана Іваненко на літературній ниві. Уже давно виросли читачі її перших казок та оповідань. На зміну їм прийшли молодші покоління, які так само щиро захоплюються книжками письменниці. Бо її твори несуть знання, вчать людяності, патріотизму. У кожному з них відчувається глибоке розуміння дитячої душі.

Про неї можна сказати, що вона відкривала минуле століття і завершила його, проживши 91 рік.

Світло слова Олеся Гончара: пам’ятаємо у день народження

Сьогодні ми згадуємо видатного українського письменника — Олеся Гончара, людину, яка присвятила своє життя служінню слову та Україні. Його твори вчать нас цінувати рідну землю, берегти історію та залишатися людяними за будь-яких обставин.

Особливе місце у творчості письменника займає роман Собор — твір про духовні цінності, відповідальність за свою культуру та майбутнє. Ця книга і сьогодні звучить актуально, нагадуючи, що справжні «собори» ми будуємо у своїх серцях.

Творчість Олеся Гончара — це не лише сторінки книг, а й жива історія нашого народу. Його слово продовжує надихати читачів любити Україну, берегти її традиції та вірити у силу добра. 📚

Світова підтримка України: резолюція ООН щодо Криму 2014 року

 

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку територіальної цілісності України, підтвердивши її в межах міжнародно визнаних кордонів. За документ проголосували 100 держав-членів, 11 виступили проти, 58 утрималися, інші не брали участі в голосуванні.

Резолюція є лаконічною — її основна частина займає лише одну сторінку та складається з шести пунктів. У тексті прямо не згадується анексія Криму Росією та відсутні формулювання із засудженням її дій. Водночас ключовим є підтвердження принципу територіальної цілісності України «у міжнародно визнаних кордонах», що фактично виключає будь-яке інше трактування статусу Криму, окрім як частини України.

Станом на той момент жодна міжнародна інституція не визнала анексію Криму та Севастополя. Окрім цього, у резолюції чітко підкреслено невизнання так званого «кримського референдуму», що ще раз підтверджує позицію міжнародної спільноти щодо незаконності спроб зміни статусу півострова.

«Сила, честь і відданість: День Національної гвардії»

 

День Національної гвардії України — це особливе свято, яке щороку відзначають 26 березня. Воно є символом вдячності, поваги та визнання мужності військовослужбовців, які щоденно стоять на сторожі безпеки, спокою та незалежності нашої держави.

Національна гвардія України була створена 13 березня 2014 року за рішенням Верховна Рада України у надзвичайно складний для країни час. Саме тоді до її складу увійшли перші добровольчі батальйони, сформовані з патріотів, готових захищати Україну. Уже 14 березня 2014 року перші 500 бійців Самооборони Майдану вирушили до навчального центру НГУ. Згодом ця дата стала Днем українського добровольця, тоді як 26 березня офіційно визначено Днем Національної гвардії України.

Протягом багатьох років нацгвардійці пліч-о-пліч з іншими підрозділами Сил оборони України виконують найскладніші бойові завдання. Ще у 2014 році вони одними з перших стали на захист держави, стримуючи гібридну агресію. Після початку повномасштабного вторгнення гвардійці героїчно обороняли Київщину, Чернігівщину та Сумщину, брали участь у запеклих боях за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Бахмут, а також зробили вагомий внесок у звільнення Харківщини та Херсонщини.

Сьогодні Національна гвардія України активно розвивається та модернізується. Особливу увагу приділяють сучасному озброєнню, техніці та розвитку безпілотних систем. У бойових підрозділах ефективно працюють групи аеророзвідки, які використовують можливості БпЛА для збереження життя військових і підвищення результативності операцій.

Важливою складовою роботи гвардійців є гуманітарна місія — розмінування територій. Сапери НГУ щоденно виконують надзвичайно небезпечну, але життєво необхідну роботу, очищаючи українську землю від вибухонебезпечних предметів і повертаючи її до мирного життя.

Українські військові правоохоронці також здобули міжнародне визнання. Вони беруть участь у спільних навчаннях із партнерами з НАТО та Європейський Союз, зокрема «Rapid Trident», «Sea Breeze», «Joint Endeavour» та інших. Крім того, Національна гвардія є членом міжнародної асоціації FIEP, що об’єднує подібні формування європейських країн.

У цей день ми висловлюємо щиру подяку всім військовослужбовцям Національної гвардії України. Ваша відвага, сила духу та відданість Батьківщині є прикладом для всього народу. Нехай ваша служба приносить гордість, а підтримка й вдячність українців додають наснаги й сил.

 

Слава Україні!

"Слово, що тримає стрій" (до Дня військового журналіста в Україні)

 

16 лютого в Україні відзначають День військового журналіста — професійне свято тих, хто працює зі словом там, де найгучніше говорять вибухи. Це день людей, які фіксують війну такою, якою вона є: без прикрас, без пафосу, але з глибоким розумінням ціни кожного кадру, рядка й секунди ефіру.

Військовий журналіст — це не просто професія. Це служіння. У бронежилеті замість ділового костюма, з камерою або блокнотом поруч із військовими, на позиціях, у шпиталях, на деокупованих територіях. Саме вони першими розповідають світу правду про злочини агресора, героїзм українських воїнів і біль цивільних.

З початком повномасштабного вторгнення роль військової журналістики в Україні зросла в рази. Інформація стала ще однією лінією фронту. Від точності формулювань, відповідальності за слова та дотримання етичних стандартів часто залежить безпека підрозділів, успіх операцій і довіра суспільства. Військові журналісти щодня балансують між правом громадян знати правду та необхідністю не нашкодити.

Це робота, що вимагає не лише професійних навичок, а й особистої мужності. Репортажі під обстрілами, зйомки після прильотів, інтерв’ю з бійцями, які щойно повернулися з бою, — усе це залишає слід. Військові журналісти теж переживають втрати, травми й емоційне вигорання, але продовжують працювати, бо розуміють: якщо не вони — то хто?

Окремо варто згадати військових журналістів, які стали до лав Збройних сил України, поєднавши службу зі своєю фаховою місією. Їхні матеріали — це погляд зсередини, чесний і глибокий, без дистанції між автором і подіями. На жаль, серед військових журналістів є й ті, хто віддав за правду найвищу ціну — власне життя. Їхні імена назавжди вписані в історію української журналістики та боротьби за свободу.

Українські воєнні журналісти та кореспонденти:

Цаплієнко Андрій — український журналіст, військовий кореспондент, ведучий, письменник та сценарист. Автор п'яти книжок. Заслужений журналіст України.

   З 2001 року був військовим кореспондентом «Інтера», робив репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д'Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.

    З 2007 року був автором і сценаристом студії документальних фільмів телеканалу «Інтер».

   Наприкінці вересня 2012 року фільм Андрія Цаплієнка «Місто, яке зрадили» Державний комітет телебачення і радіомовлення України висунув на здобуття у 2013 році Національної премії України імені Тараса Шевченка.

     7 березня 2014 року, разом із групою українських, російських та грецьких журналістів, був жорстоко побитий озброєними проросійськими активістами після зйомок штурму російськими військовиками української військової частини 2355 у Севастополі. Під час інциденту за групою журналістів телеканалу «Інтер» було організовано збройне переслідування з метою знищити відеокамери та весь відзнятий матеріал.

    У 2018 році у «Видавництві Старого Лева» вийшла п'ята книжка Андрія Цаплієнка, його дебют у жанрі антиутопії. У фантастичному романі «Стіна» перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких йде прогресивним шляхом, друге — деградує. Герої роману — українці та росіяни, що є носіями яскравих національних рис, перебувають у постійному напруженому антагонізмі. Книги Андрія Цаплієнка перекладені кількома європейськими мовами.

     25 березня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення Росії до України, окупанти РФ поранили Андрія Цаплієнка під час виконання редакційного завдання в Чернігівській області.

Пономаренко Ілья — український журналіст, військовий репортер та оборонний аналітик.

    Пономаренко народився і виріс у Волновасі, навчався в Маріупольському державному університеті. За його словами, він вивчав міжнародні відносини в Маріуполі, коли місто було окуповане в 2014 році силами, підтримуваними Росією. У цей період він почав робити репортажі про зіткнення для радіо BBC. Раніше він писав для Kyiv Post, але після раптового переформатування та тимчасового закриття видання у листопаді 2021 року Пономаренко був серед команди журналістів, які заснували Kyiv Independent.

    Невдовзі після повномасштабного російського вторгнення в Україну кількість підписників Пономаренка в Твіттері перевищила мільйон, оскільки багато хто шукав інформацію з місця подій у перші дні вторгнення; Der Spiegel писав, що «для людей по всьому світу він став найважливішим хронікером війни в цей період». Відтоді його регулярно цитують міжнародні ЗМІ, а також він пише перекладені авторські статті, наприклад, для норвезького видання Афтенпостен.

    Пономаренко покинув Kyiv Independent у 2023 році. У 2024 році у видавництві Bloomsbury Publishing вийшла англійською мовою його книга «I Will Show You How It Was: The Story of Wartime Kyiv» про битву за Київ на початку повномасштабного вторгнення.

Буту́сов Юрій — український журналіст. Головний редактор українського новинного суспільно-політичного інтернет-порталу Цензор.нет, оглядач газети «Дзеркало тижня».

    Юрій Бутусов пише про внутрішньополітичну обстановку в Україні: найгучніші скандали, корупційні оборудки в «Укроборонпромі», підкуп виборців, проблеми передвиборчого процесу і програми, плюси й мінуси кандидатів на різні державні посади, а також про війну на Донбасі.

    Автор серії нарисів про події Революції гідності. Ретроспектива Юрія Бутусова нагадувала про факти, які давно забуті як учасниками Революції, так і її свідками, а також розкривала інформацію, яка досі залишалася таємницею для широкого загалу.

    17 травня 2025 року Юрій Бутусов мобілізувався до 13-ї бригади Нацгвардії «Хартія». 2 серпня 2025 року військовослужбовця НГУ Юрія Бутусова призначено командиром нового взводу 13 бригади НГУ «Хартія», який спеціалізуватиметься на боротьбі з операторами безпілотників противника.

Станко Анастасія — українська телеведуча та журналістка, воєнна кореспондентка. Головна редакторка агенції журналістських розслідувань «Слідство.Інфо» із 2023 року. Тривалий час працювала на Громадському телебаченні, зокрема у 2020—2021 роках була його головною редакторкою.

   14 червня 2014 року журналістку близько 12.30 затримали російські прикордонники в українському селі Мілове на Луганщині, що на кордоні з Російською Федерацією. Настя готувала включення в прямий ефір.

   30 червня 2014 року увечері була захоплена терористами разом з оператором Іллею Безкоровайним на Луганщині під час виконання професійних обов'язків, де вони перебували у підвалі однієї з будівель в центрі Луганська. Журналістка категорично відмовилася давати інтерв'ю російським ЗМІ. 2 липня 2014 журналісти були звільнені з полону.

   5 серпня 2020 року Настя Станко стала головною редакторкою об'єднаної редакції «Hromadske.tv». Займала цю посаду до липня 2021 року, коли покинула Громадське, посилаючись на сімейні причини.

   На початку російського повномасштабного вторгнення 2022 року, незадовго після народження дитини, повернулася до журналістики і висвітлювала війну у співпраці з Громадським. За півтора роки Станко зробила низку репортажів із прифронтових територій, зокрема Бахмута, Херсона, Ізюма, Куп'янська та Лимана.

   У червні 2023 року очолила редакцію агенції журналістських розслідувань «Слідство.Інфо».

Чернов Мстислав - український режисер, відеограф, фотограф, фотожурналіст, військовий кореспондент та письменник.

     Висвітлював Революцію гідності, Війну на сході України, наслідки збиття Boeing 777 Malaysia Airlines, Сирійську громадянську війну, битву при Мосулі в Іраку, Російське вторгнення в Україну 2022 року, включно з Блокадою Маріуполя. Журналіст Ассошіейтед Прес та президент Української асоціації професійних фотографів. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024), та премії Оскар (2024).

     За роботу про блокаду Маріуполя отримав низку нагород, серед яких Пуліцерівська премія за служіння суспільству разом із Євгеном Малолєткою та Василисою Степаненко, Deutsche Welle Freedom of Speech Award, Премія імені Георгія Ґонґадзе, Knight International Journalism Awards, Overseas Press Club of America, Biagio Agnes Award, Bayeux Calvados-Normandy Award, Elijah Parish Lovejoy Award, Free Media Awards, CJFE International Press Freedom Award та Royal Television Society Television Journalism Awards.

     За підсумками 2022 року Чернов увійшов у рейтинги «Люди НВ 2022 у рік війни» і «14 пісень, фото та арт-об'єктів, що стали символами українського спротиву» від Forbes Україна, а відеоматеріали з Маріуполя стали основою фільму «20 днів у Маріуполі», що став переможцем премій «Оскар» та BAFTA. Матеріали Чернова були опубліковані та випущені в ефірі багатьох ЗМІ по всьому світу, зокрема CNN, BBC, New York Times, Washington Post та інших.

     Переможець конкурсів: володар премії Гільдії режисерів Америки, премії Лівінгстона[en], премії Рорі Пека[en], премії Королівського телевізійного товариства, премії DW «За свободу слова», премію «За свободу преси» (Press Freedom Prize) міжнародної некомерційної організації «Репортери без кордонів». Член «Українського ПЕН».

Степаненко Василиса — українська журналістка, продюсерка. Лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024), Пулітцерівської премії за служіння суспільству (2023).

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну разом із фотожурналістом Євгеном Малолєткою та відеожурналістом Мстиславом Черновим поїхала в Маріуполь, де вони стали єдиними представниками медіа, які перебували в окупованому місті. 8 травня 2023 року команда отримала Пулітцерівську премію за служіння суспільству.

2023 року ввійшла до списку лідерів України УП-100. Також у 2023 році ввійшла до рейтингу «30 до 30: творці майбутнього» від «Forbes Україна». 2024 року її включив до списку «30 до 30: Європа» від «Форбс» у категорії «Медіа та маркетинг».

10 березня 2024 року у Лос-Анджелесі Василиса Степаненко, як продюсерка документального фільму «20 днів у Маріуполі», була на сцені 96-й церемонії вручення премії Американської академії кінематографічних мистецтв і наук за заслуги в галузі кінематографа разом з командою, яка отримала кінопремію «Оскар» у категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». Над створенням документальної стрічки «20 днів у Маріуполі» також працювали Мстислав Чернов, Євген Малолєтка, Рейні Аронсон-Рат та Мішель Мізнер.

Малолє́тка Євген — український фотокореспондент, який отримав широку популярність фоторепортажем про блокаду Маріуполя під час вторгнення Росії в Україну в березні 2022 року. Лауреат 2022 року міжнародної журналістської премії імені Джеймса Найта (Knight International Journalism Awards) від Міжнародного центру журналістів (ICFJ). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024).

      У ніч проти 24 лютого 2022 року, чекаючи вторгнення російських військ, відряджені Associated Press Малолєтка та відеожурналіст Мстислав Чернов прибули до Маріуполя. У наступні дні вони знімали руйнування, спричинені обстрілами міста, та роботу лікарів у місцевих шпиталях. 9 березня 2022 року Малолєтка зняв наслідки обстрілу російськими військами міської лікарні № 3 Маріуполя та пацієнток пологового відділення. Одна з них, Маріанна Вишемирська, народила наступного дня після бомбардування, друга (її ім'я невідомо) померла від ран. Фотографії розбомбленого родового відділення набули найширшої популярності, ставши одним із символів цієї війни. Журналісти покинули Маріуполь 15 березня 2022 року у складі колони, що виїхала після відкриття гуманітарного коридору.

Дубчак Андрій  — український фотограф, відеограф, фотожурналіст, воєнний кореспондент. Засновник та керівник незалежного репортерського медіа «Frontliner».

Андрій Дубчак, перший стрімер Євромайдану, зняв ключові події Революції Гідності, включаючи трагічні дні 18-20 лютого 2014 року. Висвітлює події російсько-української війни з 2015 року. Репортажі Андрія Дубчака були опубліковані та випущені в ефірах багатьох ЗМІ по всьому світу, включаючи CNN, BBC, New York Times, Washington Post та інших. Почесний член Української Асоціації Професійних Фотографів.

Бочкала Роман  — український журналіст, військовий кореспондент, громадський діяч.

Як кореспондент висвітлював конфлікти в Ірані, Афганістані, Сирії, Сомалі, Д. Р. Конго, Косово, Лівані, Руанді, Ліберії, Єгипті, Південній Осетії, гірській Абхазії, Йорданії, Туреччині.

2013 — співзасновник інформаційного агентства «Стоп корупції ТВ».

З 2014 року висвітлював війну на сході України. Після захоплення росіянами Слов'янська, поїхав на окуповану територію, де був затриманий російськими військовими та побитий. 8 липня 2014 року під Луганськом отримав травму руки, у той час як від поранення уламком в голову загинув його військовий співрозмовник Дмитро Герасимчук.

У 2020 році працював ведучим політичного ток-шоу «Мир чи/та війна» на телеканалі «Інтер».

З 2022 року — військовий оглядач на «24 каналі».

Логвине́нко Богдан — український письменник, журналіст, телеведучий, літературний критик, редактор, громадський діяч.

Починаючи з липня 2016 року, Богдан організовує команду для роботи над проєктом Ukraїner.

З початку повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 році з командою Ukraїner долучився до волонтерського руху та висвітлення деокупованих міст, документує війну та життя прифронтових територій.

Ло́йко Сергій — російсько-американський журналіст, письменник, фотограф, перекладач. Кореспондент газети «Лос-Анджелес Таймс», співпрацює з радіостанцією «Ехо Москви» та «Новою газетою». Автор чисельних репортажів з районів військово-політичних конфліктів, у тому числі в країнах колишнього СРСР.

Як військовий журналіст, фотограф і письменник, із 2014 року висвітлює війну на сході України. Зробив серію репортажів з Донбасу як кореспондент «Лос-Анджелес Таймс». Сергій Лойко став єдиним іноземним кореспондентом, що побував в обложеному російськими бойовиками Донецькому аеропорту. В кінці жовтня 2014 року він провів там чотири дні серед українських військових та добровольців з Правого Сектора, результатом чого стала стаття з галереєю власних світлин на першій шпальті «Лос-Анджелес Таймс».

Репортаж Сергія Лойка 29 жовтня на радіо про бої навколо Донецького аеропорту був розцінений Роскомнаглядом як такий, що виправдовує практику військових злочинів та суперечить Федеральному закону від 25.07.2002 № 114-ФЗ «Про протидію екстремістській діяльності». Виданню та радіоканалу «Ехо Москви», а також їхньому засновнику, було винесено попередження про неприпустимість порушення законодавства Російської Федерації, а також поставлено вимогу негайного вилучення стенограми інтерв'ю із сайту «Ехо Москви». Проте керівники «Еха Москви» повідомили, що будуть добиватися зняття попередження у судовому порядку.

Лисейко Маркіян — український фотокореспондент, документальний фотограф.

Співпрацював з агенствами EPA, BBC, Associated Press, Hromadske, також співпрацював з ООН, з агентством у справах біженців UNHCR. Публікації у виданнях The New York Times, La Repablica, Le Figaro, Time Magazine, The Telegraph, CNN, The Washigton Post, Al Jazeera, The Guardian, The Independent, The Wall Street Journal та багато інших, в тому числі в більшості українських ЗМІ.

З 2014 року разом з Віктором Гурняком та Максом Левіном періодично їздили в зону бойових дій (до батальйону Айдар). Після загибелі Віктора, Маркіян та Макс продовжили документувати бойові дії вдвох по усій лінії зіткнення.

Більшість документальних проєктів пов'язані з війною в Україні. Разом з Максом Левіном створили документальний проект AFTERILOVAISK.

У серпні 2014 році опинився разом з іншими журналістами Георгієм Тихим та Максом Левіним та Іваном Любиш-Кірдеєм в Іловайському котлі, з якого 29 серпня прорвалися, так званим "Зеленим коридором".

Під час висвітлення бойових дій журналісти ризикують життям — частина з них загинула на фронті:

Губанова (Грамова) Олена (1982, Єнакієве, Донецька область, УРСР — 23 жовтня 2025, Краматорськ, Донецька область, Україна) — українська журналістка та теле- і радіоведуча.

    Зі студентських років працювала на місцевому радіо у Єнакієвому, була ведучою. Радіостанція була місцева, майже без якогось особливого формату із різноманіттям молодіжних рубрик.

    Згодом Олена почала працювати у Донецьку на спортивному радіо «Спорт FM», їздила двічі на тиждень на роботу з навчання. На останньому курсі стала ведучою на радіо «Мелодія».

    З 2021 року працювала журналісткою телеканалу «FREEДОМ».

    З 2023 року проживала у Києві у Оболоньскому районі, продовжуючи їздить працювати на Донбас.

    Загинула 23 жовтня 2025 року внаслідок атаки російського БПЛА «Ланцет» у Краматорську. Тоді Олена зі колегами працювала над сюжетом про наслідки російського обстрілу Краматорська 22 жовтня 2025 року, коли вони вдарили по автозаправці. Окрім Олени Грамової, загинув оператор Євген Карамзін, з яким вона працювала чимало років.А також отрмав важкі поранення спеціальний кореспондент Олександр Количєв.

Кармазін Євген - оператор.

Під час останньої зйомки кореспондентка Альона Грамова та оператор Євген Кармазін фіксували черговий російський обстріл. Знімальна група працювала в Краматорську. Знімали наслідки удару по заправці. По машині журналістів цілеспрямовано вдарив ворожий БпЛА. Альона та Євген загинули на місці.

Нехай ваше слово завжди буде сильним, точним і почутим. Бережіть себе — ви потрібні Україні так само, як і ті, про кого ви розповідаєте.

«Афганістан: біль і пам’ять» (до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав)

15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Дату встановлено указом Леонід Кучма у 2004 році — на згадку про завершення виведення військ із Афганістан у 1989 році.

Афганська війна 1979–1989 років стала трагічною сторінкою історії. Через неї пройшли тисячі українців. Для багатьох вона обернулася втратами, пораненнями, зламаними долями. Ці події залишили глибокий слід у родинах, громадах, у пам’яті цілого покоління.

Книжкова виставка «Афганістан: біль і пам’ять».

У бібліотеці організовано тематичну книжкову виставку, яка покликана: ознайомити читачів з історичними фактами та документами про афганську війну:

На виставці представлені історичні дослідження, документальні матеріали, публіцистика, художні твори українських і зарубіжних авторів, а також видання про участь українців у бойових діях на території інших держав.

Пам’ять, що об’єднує покоління.

Книжкова експозиція — це не лише добірка видань, а й простір для осмислення. Вона спонукає замислитися над ціною війни, значенням миру та людською відповідальністю перед історією.

Запрошуємо користувачів бібліотеки відвідати виставку, переглянути представлені матеріали та долучитися до збереження історичної пам’яті.

Пам’ятаємо тих, хто не повернувся. Шануємо тих, хто пройшов через випробування війною.

«Ангели Майдану: вічна пам’ять героям» (до Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні)

 

Герої Небесної Сотні — це люди, які під час Революції Гідності вийшли на Майдан, щоб відстояти свободу, гідність і право України на власний шлях. Вони були різного віку, професій і поглядів, але їх об’єднала спільна цінність — любов до Батьківщини та готовність пожертвувати собою заради майбутнього.

Їхня жертва стала символом незламності українського духу й нагадуванням про високу ціну свободи. Небесна Сотня назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад мужності, громадянської відповідальності та віри в справедливість. Пам’ятаючи героїв Майдану, ми зобов’язані берегти ті ідеали, за які вони віддали свої життя.

Ці події назавжди змінили українське суспільство, показали силу єдності та відповідальність кожного громадянина за долю країни. Пам’ять про Героїв Небесної Сотні є символом жертовності та мужності, а Революція Гідності — нагадуванням про ціну свободи.

       📖 Документальні книги та хроніки відкривають правду про перебіг подій, розповідають про причини й наслідки Революції Гідності.

          📖 Спогади, щоденники, інтерв’ю дають можливість побачити Майдан очима простих людей — тих, хто стояв, допомагав, рятував.

       📖 Художні твори та поезія передають біль утрат і водночас віру, силу та надію, які народилися на Майдані.

Кожна з цих книг — це не просто текст. Це свідчення часу, це пам’ять про тих, кого називають Ангелами, що тримають небо України. Вони віддали найцінніше, щоб ми могли жити у вільній країні й мати право на власний вибір.

Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку, доторкнутися до живої історії, переосмислити події Революції Гідності та вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя за незалежність і гідне майбутнє нашої держави.

🕯️ Вічна пам’ять Героям Небесної Сотні.

«Історії, що залишаються» (День вшанування пам’яті жертв Голокосту)

 

Сьогодні ми згадуємо тих, чиї голоси намагалися стерти.

Мільйони зламаних доль, дитячих мрій, які так і не встигли здійснитися.

Пам’ятаємо, щоб ніколи не допустити знову.

Світло пам’яті сильніше за темряву ненависті.

У фондах бібліотеки представлені книжки художнього характеру, а також історичні (дослідницькі) й мемуари — спогади людей, які пережили Голокост.

Історичні книжки, а також монографії  пояснюють, як і чому стався Голокост: політику нацистського режиму, механізми знищення, масштаби трагедії та її наслідки для світу. Це раціональне, фактологічне розуміння подій.

Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі.

Часопис «Голокост і сучасність» має на меті вивчення та поширення інформації про Голокост як одну з найбільших трагедій людства.

Тімоті Снайдер. Чорна земля. Голокост як історія і застереження.

Ґрунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера, що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин ХХ століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в ХХІ столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є нам ближчою і зрозумілішою, ніж здається на перший погляд - і від того ще страшнішою. Голокост постав в уяві Гітлера як стратегія відновлення балансу на планеті та отримання необхідних німцям ресурсів через ліквідацію євреїв. Такий сценарій можна було реалізувати лише у випадку повного знищення Німеччиною інших держав. Тому мета Гітлера полягала у веденні колоніальної війни в самій Європі. У зонах бездержавності майже всі євреї загинули.

Адем Джонс. Геноцид. Вступ до глобальної історії.

Це наймасштабніший за своїм охопленням посібник із проблем геноциду серед усіх, що видані дотепер. У цій унікальній книжці, яка відображає найновіші підходи в дисципліні genocide studies, геноцид розглядається водночас і як історичне явище, і як теоретичний та правовий концепт.

Лоренс Ріс. Голокост. Нова історія.

Ця книжка відповідає на два фундаментальні питання про Голокост: як і чому це сталося? Вона ґрунтується не лише на останніх наукових дослідженнях, а й на 25-річних опитуваннях очевидців — тих, хто вижив, і злочинців, які діяли під прикриттям ідеології.

Лоренс Ріс проводить читача від найжахливіших часів Голокосту до останніх днів Третього Рейху. Він детально розглядає політику Гітлера та доводить, що єдиного рішення розпочати Голокост не було — один із найстрашніших злочинів в історії людства був спричинений маленькими кроками і рішеннями, які приймалися нацистами. І хоч найбільша відповідальність за усі жахи того періоду лежить на Гітлерові, автор переконує: винні усі, хто зміг це допустити.

ЧИМ ХОРОША ЦЯ КНИЖКА

Через хронологічну розповідь, що містить новітні історичні дослідження та переконливі свідчення очевидців, це одна із найповніших історій найбільшого злочину проти людства.

У контексті сьогоднішніх світових змін книжка змушує читачів одночасно замислитися над минулим і уважно розглянути історію в контексті майбутнього.

Це правдива відповідь на найскладніші питання про Голокост: як світ міг допустити цю трагедію і хто насправді у цьому винний?

Сімон Стерлінг. Світло в темряві: розповідь Сімона Стерлінга, який пережив Голокост, розказана ним Філліс Стерлінг Якобс.

Український переклад записаних на аудіо магнітофон спогадів Сімона (Шимона) Стерлінга започатковує нову серію видань Українського центру вивчення історії Голокосту «Бібліотека спогадів про Голокост». Записані донькою у середині 1980-х років спогади її батька, чия родина жила в Щуровичах під Львовом, охоплюють такі події: німецьку окупації Польщі, життя в гетто в Бродах, втечу з табору смерті в Золочеві, переховування у лісі, закінчення війни та прихід радянських військ, виїзд спочатку до Польщі, а звідти – до Чехословаччини, американської зони окупації Німеччини та США.

Юрій Скіра. Покликані: монахи Студійного Уставу та Голокост: монографія.

У монографії розглядається діяльність монахів Студійського Уставу щодо порятунку євреїв під час Голокосту на території Львівської архієпархії Греко-Католицької Церкви. Автор дає відповіді на різноманітні запитання, пов’язані з переховуванням; відображає мотиви, методи та ризики обох сторін акції; розвінчує міфи, які склалися через недостатні знання попередніх дослідників щодо умов та можливостей рятівників і місцевості. Монографія Юрія Скіри відновлює історичну правду та формує комплексне бачення участі студитів у рятувальній акції, яка відбулася з ініціативи їхнього архімандрита митрополита Андрея Шептицького та зберегла життя кільком сотням дорослих і дітей.        

 Мемуари — це голоси очевидців. У них немає вигадки: лише особистий досвід, пам’ять, втрати й виживання. Такі книги часто найважчі для читання, але й найчесніші.

Дж. Глоцер. Я пережив Голокост наперекір усьому. Унікальна та незабутня історія боротьби за життя.

Джек Глоцер народився в сім’ї асимільованих євреїв у Рогатині на початку 1925 року. Він був найстаршим серед трьох дітей, мав велелюдну родину — дядьків, тіток і п’ятьох кузенів і кузин, що жили разом. У віці 16–19 років Джек став свідком убивства майже всієї єврейської громади свого рідного містечка нацистськими окупантами та їхніми помічниками. Мемуари охоплюють Джекове життя в Європі в 1925–1949 роках. За наполяганням дружини й рідних, через більш ніж 50 років після подій Джек записав свої спогади. Мемуари, що містять також велику кількість фото, власноруч укладені автором родинне дерево й мапу місцевості, є одним із небагатьох надзвичайно детальних свідчень життя, загибелі та відродження рогатинських євреїв у часи Другої світової війни.

Клара Крамер. Війна Клари» («Clara’s War»).

Мемуарний/літературний твір про пережите авторкою Голокосту; є переклад українською в серії “Бібліотека спогадів Голокосту”.

Художні твори допомагають емоційно відчути трагедію: через історії окремих героїв, їхній біль, страх, надію та людяність у нелюдських умовах. Вони часто читаються легше, але залишають дуже глибокий слід.

Арі Фолман, Давид Полонський. Щоденник Анни Франк. Графічна адаптація.

Це історія на всі часи. Кожне нове покоління відкриває її для себе заново. «Щоденник Анни Франк» не має аналогів. Юним і дорослим читачам він дарує дивовижний дух дівчинки, якій довелося пережити найбільші жахи, що їх бачив сучасний світ. Але їй вдалося залишитися переможно і зворушливо людяною.

Чорна книга: про злочинне повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах Радянського Союзу та таборах знищення в Польщі під час війни 1941–1945 років.

Юрій Винничук. Танго смерті.

Історичний роман українського автора, де в сюжеті зачеплені події війни, життя в окупації та трагедія довоєнного Львова, включно з темами Голокосту.

Цезарій Збєшховський. Голокост F.

Роман «Голокост F» – рідкісний зразок сучасної безкомпромісної наукової фантастики: тут візія майбутнього настільки ж важлива, як і долі персонажів, а філософські концепції не менш захопливі, ніж сюжет. Масштабність Ніла Стівенсона, ядуча іронія Пітера Воттса, трохи божевільний погляд на реальність, притаманний Філіпу К. Діку, – і все це помножено на традиції кращих взірців польської фантастики. Крім роману, до книжки увійшла низка оповідань та повістей, самостійних за сюжетом, але пов'язаних з «Голокостом F» спільним світом.

Гізер Морріс. Татуювальник Аушвіцу.

Роман Гізер Морріс «Татуювальник Аушвіцу» написаний на основі реальних подій. Це зворушлива розповідь про Лалі Соколова – в’язня концтабору, який отримав завдання набивати номери на руках інших ув’язнених. Саме там він зустрів свою любов – дівчину Ґіту, і їхня історія стала символом незламності й надії у нелюдських умовах.

Гізер Морріс. Подорож Цильки.

«Подорож Цильки» — це роман про Сесилію Кляйн, дівчинку, яку в шістнадцять років вислали в концтабір Аушвіц. У нелюдських умовах її врода та характер стали для неї порятунком і водночас прирекли на нові випробування. Після звільнення Аушвіцу дівчину за так звану колаборацію з ворогом висилають у Сибір. Цильці доведеться подолати нелегкий шлях, щоразу знаходячи в собі сили, про які ніколи не здогадувалася.

Гізер Морріс. Обіцянка сестри.

Три сестри – Цібі, Маґда та Лівія народилися і зростали в Словаччині. Коли Європу окупували нацисти, вони були ув’язнені в Аушвіці. У цьому жахливому місці Цібі, Маґда та Лівія пройшли важкі випробування, ледь не померли від голоду, важкої праці та знущань охоронців концтабору, але постійно трималися разом. Коли туди наближалися союзники, щоб звільнити всіх, на них чекало останнє випробування – марш смерті з Аушвіцу. Нацисти намагалися знищити будь-які докази, що у цьому місці утримували в’язнів і всіх вивели на страту. Та сестрам вдалося втекти і сховатися в лісі, поки їх не знайшли свої. Після звільнення сестри їдуть до Ізраїля, до свого нового дому і тут їхня боротьба за свободу тільки починається. Лівія, Маґда і Цібі зустрінуть привидів минулого та відкриють таємниці, які вони приховують одна від одної, щоб знайти справжнє умиротворення і щастя. Ця історія про велику силу, відвагу і надію.

Маркус Зузак. Крадійка книжок.

Художній роман, дія якого відбувається в нацистській Німеччині, і хоча це не прямий опис концтаборів, він глибоко передає атмосферу війни, переслідування та пам’яті через історію дівчинки, що знаходить розраду в книгах.

Джон Бойн. Хлопчик у смугастій піжамі.

Емоційний художній роман про дружбу між сином коменданта концтабору і єврейським хлопчиком за парканом табору; читається легко, але дуже зворушливо й трагічно.

Шепетіс. Поміж сірих сутінків.

П’ятнадцятирічна Ліна Вілкайте живе в щасливій освіченій сім’ї, у спокійному європейському містечку. Талановита дівчинка збирається стати художницею і передчуває радісні зміни в житті. Але доля вирішує інакше — і ось її рідну Литву, її затишний Каунас анексовано Радянським Союзом, а Ліна та її сім’я, як і багато литовців, опиняється в брудному ешелоні для депортованих, який рухається в східному напрямку. Героїня, яку зачаровують тривожні картини Едварда Мунка, опиняється в моторошному світі, призначенням якого є зруйнувати людське обличчя того, хто мав нещастя туди потрапити. Що чекає на дівчинку, її рідних і друзів між сірих тонів Сибіру і Заполяр? Авторка писала роман, беручи за основу дійсні спогади литовців, які пережили радянську депортацію.

Белфорт. Паризький архітектор.

«Паризький архітектор» – одна з головних книг 2013 року в США і Західній Європі. Окупований нацистами Париж часів Другої світової війни постає перед читачем з гіпнотичною переконливістю та в зовсім несподіваному ракурсі. Архітектор-авангардист Люсьєн Бернар не надто співчуває євреям, на яких обрушився фашистський терор, і коли багатий підприємець раптом пропонує йому велику суму за створення таємних схованок для жертв репресій, опиняється перед непростим вибором: або ризикнути життям, або відмовитися від справи, в успіх якої він не вірить…

Антоніо Ітурбе. Бібліотекарка з Аушвіцу.

Аушвіц, 1943 рік.

Чотирнадцятирічна єврейка Діта Адлерова опиняється в сімейному блоці табору смерті. Біль, бруд, голод та розпач, але свої шрами в’язні табору змогли перетворити на броню. Діта дізнається про підпільну бібліотеку, створену в’язнями. Діта отримує завдання: приховувати від нацистів 8 видань, які вдалося зберегти для навчання малечі. Роман, заснований на реальних подіях про дівчинку-в’язня табору Аушвіц, яка бере участь у збереженні книг серед жаху війни.

Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата.

Це роман, який розповідає про життя жінок у роки Другої Світової. Попри те, що у романі декілька героїнь, центральною фігурою виступає Кароліна Феррідей, яка у роки війни допомагала жінкам вижити в умовах концтабору. Її стараннями вдалось врятувати 50 осіб. До 1939 року Кароліна жила звичайним життям, працювала у консульстві Франції у Нью-Йорку і навіть уявити не могла, які важкі та страшні часи чекають попереду весь світ. Все змінилось, коли нацисти прийшли спершу до Польщі, а потім окупували і французькі землі.

Томас Геве. Хлопчик який намалював Аушвіц.

Правдива історія надії та виживання — книга Томаса Ґеве, Малюнки, створені дитиною в серці найжахливішого табору ...

Джеремі Дронфілд. Хлопчик який пішов за батьком в Аушвіц. Заснована на таємному щоденнику Густава та ретельному архівному дослідженні, ця книга вперше розповідає неймовірну історію мужності та виживання, що не має аналогів в історії голокосту. "Хлопчик, який пішов за батьком в Аушвіц" - нагадування про все те найгірше і найкраще що є в людях, про силу сімейної любові та силу людського духу.

Джонатан Фрідленд — Майстер утечі. Людина, яка втекла з Аушвіцу, щоб попередити світ.

Це приголомшлива документальна історія про людину, яка наважилася здійснити неможливе: втекти з пекла Аушвіцу, щоб розповісти правду світові. Джонатан Фрідленд створює не просто хроніку подій, а драматичний портрет мужності, совісті та боротьби за людяність у нелюдських умовах.

Маріанна Кіяновська. Бабин Яр. Голосами.

ХХ століття. Київ. Протягом Другої cвітової війни в урочищі Бабин Яр було знищено близько 100 тисяч осіб, із них – 65–70 тисяч євреїв. Це якщо вірити офіційним даним, але чи завжди живі рахують мертвих?

Після масових розстрілів у Бабиному Яру, блукань і повернень, спустошень і по-стусівськи самособоюнаповнень залишається пам’ять, що звертається до нас голосами. Особливість книжки Маріанни Кіяновської – у ротації її ліричних героїв: усі вони мають імена (Шмулік, Роза, Яша, Іцхак…), усі доповнюють і продовжують один одного родинними зв’язками (дитина, мати, батько, дід), усі відтворюють один одного по крові.

Томас Кініллі. Список Шиндлера.

Його ім'я відоме усьому світу і вже давно стало називним. Оскар Шиндлер. Людина, яка довела, що можна здійснити справжнє диво — подарувати життя... Дати шанс на порятунок тоді, коли сподіватися вже нема на що…

На початку Другої світової німецький підприємець Оскар Шиндлер відкрив у Польщі фабрику, на якій виробляли емальований посуд. І ця фабрика, де працювали євреї з гетто, стала для них немов Ноєвим ковчегом... Коли було ухвалено рішення про знищення краківського гетто, Шиндлеру неймовірними зусиллями вдалося вивезти своїх робітників і захистити їх від жаху табору смерті Аушвіцу. Він урятував майже 1300 євреїв. Більше, ніж будь-хто за всю історію найстрашнішої в історії людства війни...

Віктор Франкл. «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі».

Книга складається з двох частин: перша — автобіографічна й розповідає про перебування Віктора у концтаборі, друга присвячена логотерапії — терапевтичному підходу, спрямованому на пошук мети. Він базується на трьох поняттях: життя завжди має сенс, головною мотивацією є прагнення знайти його, й ми завжди маємо волю вибрати своє ставлення до негативної ситуації та знайти в ній якесь важливе значення. Назва цього методу походить від грецького слова «логос», що означає «смисл», «основа».

Іда Фінк. Сад відпливає.

Оповідання Іди Фінк — історія за історією, розповідь за розповіддю — немовби розгортають перед читачем звичайність і буденність зла й добра. У книжці не знайдемо слова Голокост — бо це окреслення з’явилося щойно після війни. Авторка повертається в той час, коли ще не було мови, здатної назвати те, що відбувається.

Якщо не знаєш історію Голокосту, то через ці книги зможеш:

— зрозуміти масштаб трагедії,

— побачити в цифрах реальних людей,

— усвідомити, до чого призводять ненависть, дискримінація й байдужість,

— і чому пам’ять про ці події досі має значення.