«Україна: формула державності»(до Дня Української Державності)

15 липня Україна відзначає День Української Державності — свято, яке нагадує про багатовікову історію українського державотворення, незламність нашого народу та спадкоємність поколінь.

Українська державність — це не лише офіційні символи чи державні інституції. Це тисячолітній шлях, що бере свій початок із Київської Русі, проходить крізь добу козацтва, визвольні змагання, боротьбу за незалежність і продовжується сьогодні, коли українці захищають свою свободу та право жити у власній незалежній державі.

Формула української державності проста, але надзвичайно сильна:

Пам'ять + Єдність + Свобода + Відповідальність = Сильна Україна.

Пам'ять допомагає берегти історію та вшанувати тих, хто виборював незалежність. Єдність згуртовує українців у найскладніші часи. Свобода є найвищою цінністю, за яку покоління українців віддавали життя. Відповідальність кожного громадянина — це щоденна праця задля розвитку держави, збереження її культури, мови та традицій.

Цікаво, що День Української Державності відзначається саме 15 липня — у день вшанування святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Саме князь Володимир у 988 році запровадив християнство як державну релігію Київської Русі, що стало важливим кроком у зміцненні держави, розвитку освіти, культури та міжнародних зв'язків.

Сьогодні українська державність проходить найважче випробування у своїй новітній історії. Вона тримається на мужності наших захисників і захисниць, єдності суспільства, праці кожного українця та незламній вірі у Перемогу.

У День Української Державності ми згадуємо минуле, усвідомлюємо цінність сьогодення та будуємо майбутнє. Адже сильна держава починається з кожного з нас — із поваги до своєї історії, мови, культури та відповідальності за майбутнє України.

«Державність — це не лише територія. Це народ, який пам'ятає своє минуле, береже свої цінності та творить своє майбутнє».

 

«Майстер українського слова» (до 90-річчя від дня народження Валентина Лукича Чемериса)

 

Валентин Лукич Чемерис (1936–2016) — український письменник, сатирик, гуморист, журналіст, публіцист, автор історичних романів і творів для дітей. Його книги вирізняються дотепністю, глибоким знанням історії, яскравими образами та захопливими сюжетами.

Валентин Чемерис народився 8 липня 1936 року в селі Заїчинці на Полтавщині. Після закінчення школи переїхав до Дніпра (тоді Дніпропетровськ), де працював на виробництві, а згодом — у редакціях газет і видавництві «Промінь». Закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті. Був головою Дніпропетровської організації Національної спілки письменників України, працював в Адміністрації Президента України та багато років був одним із керівників Національної спілки письменників України.

Цікаві факти, які знають не всі:

📖 Першою творчою сходинкою став гумор. Дебютував у пресі 1959 року з гуморескою «Як я навчився писати гуморески». Саме як гуморист він здобув своє перше широке визнання.

📚 Любов до книг зародилася ще в дитинстві. Майбутній письменник називав сільську бібліотеку своєю другою домівкою, а в шкільні роки навіть носив книги літнім людям, які не могли самостійно відвідувати бібліотеку.

✍️ Писав під псевдонімами. Деякі свої твори друкував під іменами В. Заїченський та Сидір Хоролець.

🏛️ Історія була його великою пристрастю. Чемерис ретельно вивчав історичні джерела, працював з архівними матеріалами, щоб його романи були максимально достовірними.

😂 Умів поєднати гумор із серйозними темами. Навіть у драматичних чи історичних творах письменник знаходив місце для тонкої іронії, яка робила його прозу особливо живою та людяною.

Творчий шлях письменник розпочав як автор гуморесок і сатиричних творів, однак згодом став відомим завдяки історичним романам, пригодницькій прозі, фантастиці та книгам для дітей. Серед його найвідоміших творів — «Ольвія», «Смерть Атея», «Фортеця на Борисфені», «Анна Київська — королева Франції», «Я любила Шевченка», «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» та багато інших.

Валентин Чемерис залишив українській літературі багату творчу спадщину — від веселих гуморесок до масштабних історичних романів. Його книги навчають любити історію, цінувати почуття гумору, бути чесними, сміливими й небайдужими. Твори письменника й сьогодні знаходять своїх читачів, адже вони поєднують захопливий сюжет, мудрість і щиру любов до України.

«Книга живе доти, доки її читають, а письменник — доки живе його слово». Саме таким живим словом і залишається творчість Валентина Чемериса для сучасних і майбутніх поколінь.

Жорж Санд: жінка, яка випередила свій час

 

1 липня 1804 року народилася одна з найяскравіших постатей французької літератури — Жорж Санд (справжнє ім'я — Амандіна Люсіль Аврора Дюпен). Її життя стало справжнім викликом суспільним стереотипам XIX століття, а творчість і сьогодні надихає читачів у всьому світі.

Жорж Санд була жінкою, яка не боялася бути собою. У часи, коли жінкам було важко заявити про себе в літературі, вона обрала чоловічий псевдонім. Це дозволило її творам потрапити до читачів без упередженого ставлення, а згодом ім'я Жорж Санд стало відомим далеко за межами Франції.

Не менш сміливими були й її життєві погляди. Вона носила чоловічий одяг, палко відстоювала право жінок на освіту, свободу вибору та незалежність. Багато сучасників засуджували її поведінку, однак саме завдяки своїй сміливості вона стала символом жіночої емансипації.

      За своє життя письменниця створила понад 70 романів, численні повісті, п'єси, статті та мемуари. Особливу любов читачів здобули романи «Індіана», «Консуело», «Маленька Фадетта», «Болото диявола», у яких вона поєднувала романтичні сюжети з глибокими роздумами про людську гідність, кохання, свободу та справедливість.

Цікаво, що Жорж Санд була надзвичайно працьовитою. Вона могла писати по 10–15 годин на добу, створюючи сторінку за сторінкою своїх романів. Сама письменниця говорила, що писати для неї було так само природно, як дихати.

Її життя було сповнене творчих знайомств. Вона дружила з письменниками Оноре де Бальзаком, Гюставом Флобером, художником Еженом Делакруа, а її романтичні стосунки з композитором Фридериком Шопеном стали однією з найвідоміших історій кохання XIX століття. Саме в цей період обоє створили чимало своїх визначних творів.

Попри гучну славу та життя в Парижі, найбільше Жорж Санд любила свій маєток у Ноані. Саме там вона знаходила натхнення, приймала друзів, працювала над книгами та черпала сили в красі природи. Сільські пейзажі й життя простих людей стали джерелом сюжетів для багатьох її творів.

Минуло понад півтора століття від дня її смерті, але книги Жорж Санд і досі читають у різних країнах світу. Її називають не лише талановитою письменницею, а й жінкою, яка довела: справжній талант не має жодних обмежень, а сміливість бути собою здатна змінювати історію.