Світло пам’яті крізь тінь Чорнобиля (День пам’яті про Чорнобильську катастрофу)

      26 квітня 1986 року — дата, яка назавжди закарбувалася в історії України та всього людства. У ніч на цей день сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції — найбільша техногенна та екологічна катастрофа у світі. Вибух четвертого реактора розділив життя мільйонів людей на «до» і «після», залишивши по собі невидимого ворога — радіацію, наслідки якої відчуваються й сьогодні.

     Чорнобиль став символом болю, втрат і водночас — символом неймовірної мужності та самопожертви. Першими на боротьбу з наслідками аварії стали пожежники та працівники станції, які без належного захисту вступили в боротьбу з вогнем і радіацією. За ними — тисячі ліквідаторів: військові, інженери, медики, водії, будівельники, науковці. Вони виконували свій обов’язок, часто не знаючи справжнього рівня небезпеки, ризикуючи здоров’ям і життям заради порятунку інших.

     Завдяки їхній відвазі вдалося запобігти ще більшій трагедії, яка могла б мати катастрофічні наслідки для всієї Європи. Багато з них уже пішли з життя, інші й досі борються з хворобами, спричиненими радіаційним впливом. Їхній подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад справжнього героїзму, сили духу та відповідальності перед людством.

     Чорнобильська катастрофа призвела до масштабного радіаційного забруднення територій України, Білорусі та інших країн. Було евакуйовано сотні тисяч людей, зокрема мешканців міста Прип’ять та навколишніх сіл. Тисячі родин втратили свої домівки, роботу, звичний спосіб життя. Цілі населені пункти перетворилися на зону відчуження — місце, яке стало символом людської трагедії та застереженням для майбутніх поколінь.

     Сьогодні Чорнобиль — це не лише про минуле. Це про пам’ять, відповідальність і уроки, які людство повинно засвоїти. Це нагадування про необхідність безпечного використання технологій, про цінність людського життя та важливість чесності й відкритості у прийнятті рішень. Це також історія про силу людей, які, попри біль і втрати, змогли вистояти та продовжити жити.

     В біблотеці є книга "Чорнобильська рулетка війна в ядерній зоні" в відділі читального залу!

     У сучасних умовах, коли Україна знову переживає складні випробування, тема Чорнобиля набуває нового звучання. Ми ще гостріше усвідомлюємо, наскільки важливо берегти критичну інфраструктуру, відповідально ставитися до безпеки та пам’ятати уроки історії. Пам’ять про Чорнобиль об’єднує нас і нагадує про ціну людської недбалості та про силу людської солідарності. 

 

 

     Схиляємо голови перед усіма, хто постраждав від цієї трагедії. Висловлюємо глибоку вдячність ліквідаторам, які врятували світ від ще більшої катастрофи. Вшановуємо пам’ять тих, хто віддав своє життя, виконуючи свій обов’язок.

Ми пам’ятаємо.
Ми вдячні.
Ми не маємо права забути.

Вічна пам’ять героям-ліквідаторам.
Вічна шана всім постраждалим.
Нехай подібні трагедії ніколи більше не повторяться.

«Оксана Іваненко — майстриня української дитячої літератури» (до 120-річчя письменниці, перекладачки)

 

Письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко — автор багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Усе життя Оксана Дмитрівна дружила з наукою. Навіть більшість її казок — результат копіткої праці письменника і вченого.

Крізь усе своє життя пронесла Оксана Дмитрівна два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини.

Авторка понад 50 книжок для дітей та дорослих. Серед них: «Ми ще невеликі», «Лісова казка», «Едельвейс», «Казка про веселу Аль», «Три бажання», «Школа», «Таємниця», «Друкар книжок небачених», «Куди літав журавлик», «Богдан Хмельницький», «Казки», «Маленьким про великого Тараса», повісті «Рідні діти» (1951), «Великий шум» (1967), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші 2 ч. вийшли 1939), «Марія» (1973, про Марка Вовчка), мемуари «Завжди в житті» (1985) та ін. Кілька творів перекладено рос., білорус., польс., єврейс., узб. та ін. мовами.

Лавреат літ. премії ім. Лесі Українки (1974) та Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1986).

Нагороджена орденом Дружби народів, 3-ма орденами «Знак Пошани», медалями.

Близько семидесяти років працювала Оксана Іваненко на літературній ниві. Уже давно виросли читачі її перших казок та оповідань. На зміну їм прийшли молодші покоління, які так само щиро захоплюються книжками письменниці. Бо її твори несуть знання, вчать людяності, патріотизму. У кожному з них відчувається глибоке розуміння дитячої душі.

Про неї можна сказати, що вона відкривала минуле століття і завершила його, проживши 91 рік.

Світло слова Олеся Гончара: пам’ятаємо у день народження

Сьогодні ми згадуємо видатного українського письменника — Олеся Гончара, людину, яка присвятила своє життя служінню слову та Україні. Його твори вчать нас цінувати рідну землю, берегти історію та залишатися людяними за будь-яких обставин.

Особливе місце у творчості письменника займає роман Собор — твір про духовні цінності, відповідальність за свою культуру та майбутнє. Ця книга і сьогодні звучить актуально, нагадуючи, що справжні «собори» ми будуємо у своїх серцях.

Творчість Олеся Гончара — це не лише сторінки книг, а й жива історія нашого народу. Його слово продовжує надихати читачів любити Україну, берегти її традиції та вірити у силу добра. 📚