Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

вівторок, 25 серпня 2026 р.

«Це було з нами»: історії, які залишаються в пам’яті (Історії-свідчення очевидців повномасштабної війни в Україні)

У нашій бібліотеці, у читальному залі, на виставці «Нові надходження» представлено особливу книгу — «Це було з нами. Історії-свідчення очевидців повномасштабної війни в Україні», авторами якої є Юлія Бережко-Камінська, Інеса Доленик та Олена Олійник.

Це видання — про людей і їхні долі, про пережите та побачене, про біль і страх, але водночас про незламність, людяність, взаємодопомогу та віру в Україну. Кожна історія-свідчення є частиною великої історії нашої держави, яку сьогодні творимо всі ми.

Повномасштабна війна змінила життя мільйонів українців. Для когось вона розпочалася вибухами й сиренами, для когось — вимушеним залишенням рідного дому, розлукою з близькими, волонтерством чи службою у лавах Збройних Сил України. У кожного свій досвід, свої спогади та своя історія. Саме тому такі книги мають особливе значення — вони допомагають зберегти правду про пережите та не дозволяють стерти з пам’яті події, свідками яких ми стали.

Книга «Це було з нами» дає можливість зупинитися, уважно прочитати людські історії та замислитися над тим, наскільки дорогою є свобода. За кожною сторінкою — реальні переживання, емоції та долі людей, які опинилися в центрі історичних подій.

Виставка «Нові надходження» у читальному залі — це чудова нагода познайомитися з новою літературою, дізнатися більше про сучасну Україну та її людей. Запрошуємо всіх, хто цікавиться історією сьогодення, художньою та документальною літературою, завітати до бібліотеки й ознайомитися з цим виданням.

Пам’ять — це наша сила. Правдиві свідчення — це голос покоління.

Читайте, слухайте, пам’ятайте.

Бо це було з нами. І це має залишитися в нашій пам’яті.


 

 

 

 

 


понеділок, 24 серпня 2026 р.

"24 серпня. День, який сьогодні звучить по-особливому."(до Дня Незалежності України)

 

24 серпня — День Незалежності України.

У мирні часи ми звикли сприймати цю дату як велике державне свято, як день прапорів, вишиванок, та щирих привітань.

А сьогодні, під час війни, 24 серпня відчувається зовсім інакше.

Ця дата стала ще одним нагадуванням про те, наскільки дорогою є наша свобода.

 

24 серпня — це про країну, яка не погодилася схилити голову. Про людей, які залишилися сильними навіть тоді, коли було страшно. Про тих, хто сьогодні захищає Україну, щоб ми могли прокидатися у своїх домівках, говорити рідною мовою, обіймати дітей і мріяти про завтра.

Це день, коли особливо гостро думаєш про тих, кого війна забрала назавжди. Про тих, хто мав би сьогодні бути поруч. Про родини, які чекають. Про тих, хто повернеться додому.

24 серпня — це не просто дата.

Це наша пам’ять.

Наша сила.

Наш біль.

Наша віра.

І наша Незалежність.

Сьогодні ми не можемо святкувати так, як хотілося б. Без тривог. Без страху. Без думок про фронт. Але ми можемо бути разом. Пам’ятати. Дякувати. Підтримувати одне одного. І продовжувати жити та працювати заради України.

Бо кожен наш день — це ще одне «ми вистояли».

Наша Незалежність сьогодні має голос тих, хто не скорився. Має очі матерів, які чекають своїх дітей. Має руки волонтерів. Має сльози тих, хто втратив найдорожче. І має усмішки тих, хто все одно вірить у перемогу.

Ми платимо за нашу свободу страшну ціну. І тому сьогодні хочеться не просто сказати «З Днем Незалежності», а хочеться сказати: дякую тим, хто захищає. Тим, хто чекає. Тим, хто не повернувся. Тим, хто продовжує боротися, незважаючи на втому.

Ми не знаємо, скільки ще випробувань попереду. Але знаємо одне: Україна вистоїть.

І скажемо: «Ми дочекалися. Ми вистояли. Ми перемогли».

З Днем Незалежності, Україно.