День вишиванки: те, що ми носимо серцем (До дня вишиванки)

      21 травня 2026 року Україна знову одягне вишиванки. Хтось — родинну, вишиту мамою чи бабусею. Хтось — свою першу, обрану серцем. А хтось просто дістане з шафи сорочку, яка пахне домом і теплими спогадами. Бо вишиванка — це завжди про щось більше, ніж одяг.

     У ній — наша історія. У візерунках, які передавалися поколіннями, у кольорах, що мали особливе значення, у нитках, які колись дбайливо впліталися руками рідних людей. Для українців вишита сорочка здавна була оберегом — символом любові, захисту та зв’язку з рідною землею.

     А саме свято, яке сьогодні знає весь світ, народилося з дуже простої й щирої ідеї. У 2006 році студентка Леся Воронюк запропонувала друзям одного дня прийти на навчання у вишиванках у Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Ніхто тоді й не думав, що маленька студентська ініціатива перетвориться на міжнародне свято, яке щороку об’єднуватиме мільйони українців по всьому світу.

    День вишиванки не має офіційного статусу чи гучних правил. Його сила — у простоті. У бажанні пам’ятати, хто ми є. У відчутті єдності, коли на вулицях зустрічаєш незнайомих людей у знайомих орнаментах і ніби мовчки розумієш: ми свої.

    Сьогодні вишиванка звучить особливо глибоко. Вона стала символом незламності, пам’яті й любові до свого. Для когось — це згадка про дім. Для когось — підтримка на відстані. А для когось — тиха подяка предкам, які берегли українське навіть у найтемніші часи.

    21 травня — це не просто дата в календарі. Це день, коли серце ніби б’ється трохи сильніше від гордості за своє коріння. День, коли хочеться обійняти рідних, згадати тих, кого бракує поруч, і просто сказати: ми є, ми пам’ятаємо, ми бережемо.

    Одягаймо вишиванку не лише на свято. Носімо її в душі — як пам’ять, силу і любов до України.

    З Днем вишиванки 2026! Нехай у кожному домі буде тепло, у серці — віра, а в житті — мир!💙💛

«Через терни репресій — до правди» (до Дня пам’яті жертв політичних репресій)

 

    День пам’яті жертв політичних репресій в Україні відзначають щороку у третю неділю травня. Цьогоріч він випадає на 17 травня.

Цей день присвячений вшануванню пам’яті мільйонів людей, які постраждали від тоталітарного режиму. Політичні репресії стали однією з найтрагічніших сторінок української історії. Тисячі людей були безпідставно заарештовані, засуджені та відправлені до таборів. Багатьох із них було страчено без справедливого суду. Людей переслідували за їхні погляди, мову, культуру та любов до України.

Особливо жорстокими були репресії у 1930-х роках. Жертвами стали письменники, науковці, священники, військові та прості громадяни. Багато українських митців належать до покоління «Розстріляного відродження». Радянська влада намагалася знищити національну свідомість українців. Родини репресованих роками жили у страху та мовчанні. Чимало людей загинули у тюрмах, засланнях і таборах ГУЛАГу.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю невинно убієнних. Цей день є нагадуванням про ціну свободи та людської гідності. Важливо зберігати історичну правду про ті страшні події. Пам’ять про жертв політичних репресій застерігає суспільство від повторення подібних трагедій.

Український народ пережив тяжкі випробування, але не втратив прагнення до волі. У цей день у багатьох містах проходять пам’ятні заходи та покладання квітів. Люди запалюють свічки пам’яті та моляться за загиблих. Ми повинні пам’ятати минуле, щоб будувати вільне та справедливе майбутнє.

Світло пам’яті крізь тінь Чорнобиля (День пам’яті про Чорнобильську катастрофу)

      26 квітня 1986 року — дата, яка назавжди закарбувалася в історії України та всього людства. У ніч на цей день сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції — найбільша техногенна та екологічна катастрофа у світі. Вибух четвертого реактора розділив життя мільйонів людей на «до» і «після», залишивши по собі невидимого ворога — радіацію, наслідки якої відчуваються й сьогодні.

     Чорнобиль став символом болю, втрат і водночас — символом неймовірної мужності та самопожертви. Першими на боротьбу з наслідками аварії стали пожежники та працівники станції, які без належного захисту вступили в боротьбу з вогнем і радіацією. За ними — тисячі ліквідаторів: військові, інженери, медики, водії, будівельники, науковці. Вони виконували свій обов’язок, часто не знаючи справжнього рівня небезпеки, ризикуючи здоров’ям і життям заради порятунку інших.

     Завдяки їхній відвазі вдалося запобігти ще більшій трагедії, яка могла б мати катастрофічні наслідки для всієї Європи. Багато з них уже пішли з життя, інші й досі борються з хворобами, спричиненими радіаційним впливом. Їхній подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад справжнього героїзму, сили духу та відповідальності перед людством.

     Чорнобильська катастрофа призвела до масштабного радіаційного забруднення територій України, Білорусі та інших країн. Було евакуйовано сотні тисяч людей, зокрема мешканців міста Прип’ять та навколишніх сіл. Тисячі родин втратили свої домівки, роботу, звичний спосіб життя. Цілі населені пункти перетворилися на зону відчуження — місце, яке стало символом людської трагедії та застереженням для майбутніх поколінь.

     Сьогодні Чорнобиль — це не лише про минуле. Це про пам’ять, відповідальність і уроки, які людство повинно засвоїти. Це нагадування про необхідність безпечного використання технологій, про цінність людського життя та важливість чесності й відкритості у прийнятті рішень. Це також історія про силу людей, які, попри біль і втрати, змогли вистояти та продовжити жити.

     В біблотеці є книга "Чорнобильська рулетка війна в ядерній зоні" в відділі читального залу!

     У сучасних умовах, коли Україна знову переживає складні випробування, тема Чорнобиля набуває нового звучання. Ми ще гостріше усвідомлюємо, наскільки важливо берегти критичну інфраструктуру, відповідально ставитися до безпеки та пам’ятати уроки історії. Пам’ять про Чорнобиль об’єднує нас і нагадує про ціну людської недбалості та про силу людської солідарності. 

 

 

     Схиляємо голови перед усіма, хто постраждав від цієї трагедії. Висловлюємо глибоку вдячність ліквідаторам, які врятували світ від ще більшої катастрофи. Вшановуємо пам’ять тих, хто віддав своє життя, виконуючи свій обов’язок.

Ми пам’ятаємо.
Ми вдячні.
Ми не маємо права забути.

Вічна пам’ять героям-ліквідаторам.
Вічна шана всім постраждалим.
Нехай подібні трагедії ніколи більше не повторяться.

«Оксана Іваненко — майстриня української дитячої літератури» (до 120-річчя письменниці, перекладачки)

 

Письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко — автор багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Усе життя Оксана Дмитрівна дружила з наукою. Навіть більшість її казок — результат копіткої праці письменника і вченого.

Крізь усе своє життя пронесла Оксана Дмитрівна два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини.

Авторка понад 50 книжок для дітей та дорослих. Серед них: «Ми ще невеликі», «Лісова казка», «Едельвейс», «Казка про веселу Аль», «Три бажання», «Школа», «Таємниця», «Друкар книжок небачених», «Куди літав журавлик», «Богдан Хмельницький», «Казки», «Маленьким про великого Тараса», повісті «Рідні діти» (1951), «Великий шум» (1967), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші 2 ч. вийшли 1939), «Марія» (1973, про Марка Вовчка), мемуари «Завжди в житті» (1985) та ін. Кілька творів перекладено рос., білорус., польс., єврейс., узб. та ін. мовами.

Лавреат літ. премії ім. Лесі Українки (1974) та Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1986).

Нагороджена орденом Дружби народів, 3-ма орденами «Знак Пошани», медалями.

Близько семидесяти років працювала Оксана Іваненко на літературній ниві. Уже давно виросли читачі її перших казок та оповідань. На зміну їм прийшли молодші покоління, які так само щиро захоплюються книжками письменниці. Бо її твори несуть знання, вчать людяності, патріотизму. У кожному з них відчувається глибоке розуміння дитячої душі.

Про неї можна сказати, що вона відкривала минуле століття і завершила його, проживши 91 рік.

Світло слова Олеся Гончара: пам’ятаємо у день народження

Сьогодні ми згадуємо видатного українського письменника — Олеся Гончара, людину, яка присвятила своє життя служінню слову та Україні. Його твори вчать нас цінувати рідну землю, берегти історію та залишатися людяними за будь-яких обставин.

Особливе місце у творчості письменника займає роман Собор — твір про духовні цінності, відповідальність за свою культуру та майбутнє. Ця книга і сьогодні звучить актуально, нагадуючи, що справжні «собори» ми будуємо у своїх серцях.

Творчість Олеся Гончара — це не лише сторінки книг, а й жива історія нашого народу. Його слово продовжує надихати читачів любити Україну, берегти її традиції та вірити у силу добра. 📚

Світова підтримка України: резолюція ООН щодо Криму 2014 року

 

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку територіальної цілісності України, підтвердивши її в межах міжнародно визнаних кордонів. За документ проголосували 100 держав-членів, 11 виступили проти, 58 утрималися, інші не брали участі в голосуванні.

Резолюція є лаконічною — її основна частина займає лише одну сторінку та складається з шести пунктів. У тексті прямо не згадується анексія Криму Росією та відсутні формулювання із засудженням її дій. Водночас ключовим є підтвердження принципу територіальної цілісності України «у міжнародно визнаних кордонах», що фактично виключає будь-яке інше трактування статусу Криму, окрім як частини України.

Станом на той момент жодна міжнародна інституція не визнала анексію Криму та Севастополя. Окрім цього, у резолюції чітко підкреслено невизнання так званого «кримського референдуму», що ще раз підтверджує позицію міжнародної спільноти щодо незаконності спроб зміни статусу півострова.

«Сила, честь і відданість: День Національної гвардії»

 

День Національної гвардії України — це особливе свято, яке щороку відзначають 26 березня. Воно є символом вдячності, поваги та визнання мужності військовослужбовців, які щоденно стоять на сторожі безпеки, спокою та незалежності нашої держави.

Національна гвардія України була створена 13 березня 2014 року за рішенням Верховна Рада України у надзвичайно складний для країни час. Саме тоді до її складу увійшли перші добровольчі батальйони, сформовані з патріотів, готових захищати Україну. Уже 14 березня 2014 року перші 500 бійців Самооборони Майдану вирушили до навчального центру НГУ. Згодом ця дата стала Днем українського добровольця, тоді як 26 березня офіційно визначено Днем Національної гвардії України.

Протягом багатьох років нацгвардійці пліч-о-пліч з іншими підрозділами Сил оборони України виконують найскладніші бойові завдання. Ще у 2014 році вони одними з перших стали на захист держави, стримуючи гібридну агресію. Після початку повномасштабного вторгнення гвардійці героїчно обороняли Київщину, Чернігівщину та Сумщину, брали участь у запеклих боях за Рубіжне, Сєвєродонецьк і Бахмут, а також зробили вагомий внесок у звільнення Харківщини та Херсонщини.

Сьогодні Національна гвардія України активно розвивається та модернізується. Особливу увагу приділяють сучасному озброєнню, техніці та розвитку безпілотних систем. У бойових підрозділах ефективно працюють групи аеророзвідки, які використовують можливості БпЛА для збереження життя військових і підвищення результативності операцій.

Важливою складовою роботи гвардійців є гуманітарна місія — розмінування територій. Сапери НГУ щоденно виконують надзвичайно небезпечну, але життєво необхідну роботу, очищаючи українську землю від вибухонебезпечних предметів і повертаючи її до мирного життя.

Українські військові правоохоронці також здобули міжнародне визнання. Вони беруть участь у спільних навчаннях із партнерами з НАТО та Європейський Союз, зокрема «Rapid Trident», «Sea Breeze», «Joint Endeavour» та інших. Крім того, Національна гвардія є членом міжнародної асоціації FIEP, що об’єднує подібні формування європейських країн.

У цей день ми висловлюємо щиру подяку всім військовослужбовцям Національної гвардії України. Ваша відвага, сила духу та відданість Батьківщині є прикладом для всього народу. Нехай ваша служба приносить гордість, а підтримка й вдячність українців додають наснаги й сил.

 

Слава Україні!

«Добровольці. Сила. Честь.» (До Дня українського добровольця)

       
        14 березня в Україні відбувається вшанування добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.

І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Одна з наших суперсил. У важкі моменти добровольці підтримали та посилили українську армію.

У військо масово йшли найкращі. Люди, які мали досягнення та перспективи у цивільному житті, залишали бізнес і родини, наукові досягнення, успішну карʼєру в різних сферах і навіть своє життя в інших країнах та добровільно йшли на поле бою, щоб захистити Україну. Вони ризикували та ризикують життям заради нас. Чимало з них уже віддали свої життя.
Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити!

Дата на пошанування українських добровольців – 14 березня – обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету. 

Одна з головних причин формування окремих незалежних батальйонів учасниками Майдану, котрі вирішили боронити державність на фронті,  – бажання захищати Україну, залишаючись разом із побратимами, з людьми, що стояли пліч-о-пліч на барикадах або були товаришами з патріотичних рухів.

Запрошуємо користувачів бібліотеки відвідати виставку в читальному залі, та переглянути представлені матеріали.

«Доброволець — це не звання. Це стан серця, яке обирає Україну навіть тоді, коли легко було б обрати спокій.»

165 років від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка (1861)

       

         Сьогодні минає 165 років із дня смерті Тараса Григоровича Шевченка - поета, художника, мислителя і символу боротьби за свободу українського народу. Його життя було коротким і складним, але його слово стало вічним.

Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі. Але відповідно до його заповіту тіло поета було перепоховано в Україні - на Чернечій горі біля Канева, звідки відкривається величний краєвид на Дніпро.

 

Його слова й сьогодні звучать актуально. Шевченко не просто писав вірші - він говорив про свободу, гідність і право народу на власну державу. Саме тому його творчість пережила століття і продовжує надихати українців у найважчі часи.

Шевченко став не лише літературним генієм, а й моральним орієнтиром для багатьох поколінь. Його «Кобзар» - це книга, яка об’єднує українців, нагадує про наше коріння та силу духу.

Минуло 165 років, але Тарас Шевченко залишається живим у кожному рядку своїх творів, у нашій культурі, у нашій мові й у боротьбі за свободу.

Читаємо, любимо, пам’ятаємо.

«Поки є слово - є надія» (Всесвітній день письменника)

     Щороку 3 березня світ відзначає Міжнародний день письменника - свято тих, хто створює світи з літер, формує думки поколінь і залишає слід в історії через слово. Подію заснував ПЕН-клуб (міжнародне об’єднання письменників) у 1986 році. В Україну свято прийшло аж у 2012 завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой.

     Література завжди була більше, ніж просто мистецтвом. Вона ставала голосом епохи, інструментом змін і простором свободи. Твори Тараса Шевченка стали символом боротьби за гідність і національну свідомість. Романи Лесі Українки надихали силою духу та інтелектуальною сміливістю. А сучасні автори продовжують осмислювати нову реальність, документуючи наш час для майбутніх поколінь.

     Також це свято можуть вважати своїм професійним днем редактори, журналісти, історики та інші майстри слова. Саме 3 березня усі автори мають можливість зібратись для презентації творчих напрацювань, обговорення літературних новинок та нагородження найкращих за письменницьку діяльність.

     «Перо не просто залишає слід на папері - воно залишає його в часі.»