Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

середа, 30 вересня 2020 р.

«Там, де живе мудрість» (до Всеукраїнського дня бібліотек)

 

Визнаючи вагомість внеску бібліотек та бібліотечних працівників у збереження та розвиток культури в незалежній Україніу 1998-му році Президент України підписав Указ про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотекВ Україні він відзначається 30-го вересня.
Сучасна бібліотека – це не лише сховище для книг, а й своєрідний електронний архів, місце, де можна отримати доступ до інформації як на традиційних носіях, так і в електронному вигляді.


 



Ми — бібліотекарі

Нас усі уявляють мудрими,

Нас усі уявляють скромними,

в окулярах, на ніс насунутих,

Книговидачею заклопотаними.

 

Але ми – не лише розумниці,

Не сухі і безликі книжниці.

Ми – хранительки вічної мудрості

І невдячної справи подвижниці.

 

Ми – чарівні своєю привітністю,

І людей любим більше, ніж літери.

Наші душі наповнені ніжністю.

В інформації морі ми – лідери.

 

Ми веселі і жарти цінуємо,

І на моду увагу звертаємо.

Ми співаємо і танцюємо,

І повірте, ціну собі знаємо.

 

А крім того, перемо і миємо,

Варим, шкваримо і гаптуємо;

Вишиваємо, в’яжемо, шиємо

І сімейний бюджет рятуємо.

 

Ми удачу на гроші не міряєм,

Всі життєві пізнавши істини,

Ми у краще майбутнє віримо,

Залишаючись оптимістами.

 

(Н. Онофрійчук)

Підготувала Тетяна Зуляк

вівторок, 29 вересня 2020 р.

«Фаворит української драматургії» ( до 175-річчя від дня народження Івана Карповича Карпенка-Карого)

 

Справжнє ім'я українського драматурга, прозаїка, актора, режисера, громадського та театрального діяча Іван Карпович Тобілевич. Псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого героя п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля».

З родини Тобілевичів вийшли ще й такі видатні діячі української сцени, як Панас Саксаганський, Микола та Марія Садовська. Обидва молодших брати і сестра Івана Тобілевича також виступали під псевдонімами.

Іван Карпенко-Карий народився в родині дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, управителя поміщицького маєтку. 

З дитячих років Іван Тобілевич мріяв про театр, і коли в містечку Бобринці, де юнак служив писарчуком у різних повітових установах, утворився аматорський драматичний гурток, він став одним з найактивніших його учасників Захоплення сценою було настільки сильним, що хлопчина ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда (тепер Кропивницького), щоб подивитися «Наталку Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Цікавий факт, сучасники стверджували, що Іван Тобілевич пам'ятав монолог Отелло до власної смерті, читав його англійською, хоч англійської мови не вивчав.

1865 року Тобілевича перевели у Єлисаветград на посаду секретаря повітової поліції. Тут він захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів став популярним у місті.

У 1868 році Івана Тобілевича перевели в Херсон, де він познайомився з учителем гімназії Дмитром Павловичем Пильчиковим, колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і приятелем Тараса Шевченка. Вчитель мав чудову бібліотеку. У нього часто збиралася молодь. «Під впливом Пильчикова, — згадує дружина драматурга, — прочитав він багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце. Оці зібрання у Пильчикова — то було здійснення всіх його давніх мрій про вищу науку, про університет, і він запевне був найуважнішим слухачем свого вчителя».

Захворівши на малярію, 1869 р. Іван Тобілевич повернувся до Єлисаветграда. Тут, за участю вчителів реальної школи, Іван Тобілевич заснував новий драматичний гурток, у якому ставили російські та українські п'єси. Аматори пропагували зі сцени художні твори, сповнені співчуття до тяжкої долі простої людини, вважали своїм обов'язком засобами мистецтва боротися за правду й справедливість, за високі гуманістичні ідеали. Саме такі гуртки готували грунт для розвитку професіонального українського театру.

Аматорським виставам Тобілевич віддавав багато сил. За його участю та режисурою в Єлисаветграді ставили п'єси 1вана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Олександра Пушкіна, Олександра Грибоєдова, Миколи Гоголя, Олександра Островського та інших. Уже тут він став популярним актором і організатором театральної справи.

Наприкінці 70-х років Іван Тобілевич товаришує з лікарем Михалевичем, який оселився тоді в Єлисаветграді. Лікар відбував заслання в Сибіру як народник. Репутація політично неблагонадійного зробила його авторитетною людиною серед передової місцевої інтелігенції. Разом вони створили тут нелегальний гурток. На квартирі у Тобілевичів читали заборонену літературу, зокрема твори Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, роман Миколи Чернишевського «Що робити?», вірші Тараса Шевченка.

Через ці обставини 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ Івана Тобілевича звільнили з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава Тобілевича, а Україна отримала драматурга Карпенка-Карого.

Коли у 1884 р. гурток розгромили, багатьох його учасників кинули у в’язницю. Після майже дворічного слідства найактивніших гуртківців вислали. Іван Карпенко-Карий відбував заслання спочатку в Новочеркаську, а потім ще два роки жив під гласним наглядом поліції на своєму хуторі Надія. Наприкінці 1888 р. гласний нагляд було знято (негласний тривав до 1903 р.). Тоді Іван Карпенко-Карий стає актором-професіоналом — працює спочатку в трупі Миколи Садовського, а пізніше, прагнучи об'єднати кращі артистичні сили в одному колективі, разом із Панасом Саксаганським, очолює «Товариство російсько-малоросійських артистів».

80-і роки — початок літературної діяльності Івана Тобілевича, Він так добре знав народне життя, що сюжетів не доводилось вигадувати. Першим його твором було оповідання «Новобранець» (1881), яке автор підписав псевдонімом, узявши прізвище одного з персонажів Шевченкового «Назара Стодолі» — Гната Карого. Згодом він почав виступати під псевдонімом Карпенко-Карий. Та справжнім його покликанням стала драматургія. Драми «Бурлака» і «Підпанки» (1883), «Наймичка» (1885), «Безталаннна» (1886), комедії «Розумний і дурень» (1885), «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889). Драматургія Карпенка-Карого поповнює і збагачує українську класичну літературу другої половини XIX ст.

У 1890-их Іван Тобілевич багато працював як актор. Найяскравіше його виконавська майстерність виявилась у таких різнопланових ролях, як возний («Наталка Полтавка»), Калитка («Сто тисяч»), Пузир («Хазяїн»), Назар («Назар Стодоля») та інші.

Зростає популярність Карпенка-Карого-драматурга. У листопаді 1890 р. редакція львівського журналу «Зоря» звернулася до нього з проханням надіслати кілька своїх п'єс й фотопортрет. Іван Карпенко-Карий одержав листа, перебуваючи в Петербурзі, де тоді гастролювала трупа. Відповідаючи на нього 27 листопада 1890 р., він обіцяв вислати «Мартина Борулю» і «Сто тисяч», ділився своїми думками про сучасний стан українського театру.

Актори багато гастролювали по Україні та за її межами. З 7 листопада по 22 грудня 1896 року трупа перебувала в Кишиневі. То був час найбільшого розквіту творчості драматурга: майже щороку він писав нову п'єсу, виношував задуми таких мистецьких шедеврів, як «Хазяїн», «Суєта», «Сава Чалий», що міцно ввійшли до репертуару українського реалістичного театру.

У 1900 р. Іван Карпенко-Карий написав комедію «Хазяїн». Передова літературна критика оцінила твір як одне з найвидатніших явищ в українській драматургії другої половини XIX ст. Іван Франко вважав, що автор змалював «грандіозну по своїм замислі і по майже бездоганнім обробленні картину великого промисловця і глитая з селян», відзначив велику мистецьку цінність комедії, пророкував їй сценічну довговічність.

Перші вистави «Хазяїна» пройшли на початку 1901 р. і були сприйняті глядачами з великим захопленням. Роль Пузиря виконував сам автор. У листі до сина він писав: «Я сам бачу, що це найкраща моя комедія...»

У 1900 р. сталася ще одна визначна подія: Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та інші об'єдналися в одній трупі, що дістала назву «Трупа Кропивницького під орудою Саксаганського і Садовського за участю Заньковецької».

Гастролі об'єднаного товариства корифеїв проходять успішно. Кожна вистава приносить успіх, захоплює широкі кола глядачів.

Іван Карпенко-Карий все частіше скаржився на недуги. Час від часу він виїжджав то на хутір Надія, то в Єлисаветград, щоб заспокоїтись, відпочити, але хвороба не відступала.

Здоров'я Івана Карпенка-Карого дедалі гіршало. В ті дні, коли його стан трохи поліпшувався, він брав участь у виставах. У другій половині січня 1907 р. трупа гастролювала в Умані. Іван Карпенко-Карий грав у десяти виставах. Це були останні виступи талановитого актора. Він залишив трупу і поїхав на хутір Надія, а через кілька тижнів до моря, в Ялту, та й тут йому не стало краще. Лишалася єдина надія — на відомого берлінського професора Боаза.

19 серпня Саксаганський виряджав хворого брата до Берліна. Після обстеження професор сказав, що хвороба — рак селезінки — невиліковна. 2 вересня 1907 р. Іван Карпенко-Карий помер.

Саме Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.

Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є класикою світової драматургії і неперевершеним взірцем для наступного покоління комедіографів.

За двадцять років творчої діяльності Іван Карпенко-Карий написав близько двох десятків п'єс різних жанрів. Серед них — побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії та історичні трагедії. Його п'єси засвідчили дальший розвиток української класичної драматургії.

В Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці є багато книжок про життя та творчість класика української літератури Івана Карпенка-Карого, а також збірки його нетлінних творів, актуальність яких не втрачена й дотепер. Запрошуємо усіх бажаючих.

 

Підготувала Валентина Павлишин

неділя, 20 вересня 2020 р.

«Хай буде мир від нині і до віку» (до Міжнародного дня миру)

        


Міжнародний день миру відзначають у всьому світі з 1982 року за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН як день глобального припинення вогню та  насильства. Цей день для того, аби спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру, обміну інформацією та практичним досвідом його досягнення.

2015 року 193 держави - члени Організації Об’єднаних Націй ухвалили 17 цілей у царині сталого розвитку. Цей порядок денний на період до 2030 року закликає держави протягом наступних 15 років вжити заходів, спрямованих на досягнення цих цілей.

Найбільше у світі щастя – це мир, коли люди живуть дружно та спокійно, земля не здригається від страшних вибухів, не ллються сльози горя та втрат. Цей день присвячений ідеалам миру як у відносинах усередині держав, так і у відносинах між усіма державами, народами та покликаний змусити всіх не тільки задуматись, але й зробити щось заради спокою на Землі.

Емблемою Міжнародного дня миру, є білий голуб з оливковою гілкою. Уперше цей символ був представлений на Всесвітньому конгресі прихильників миру, що проходив у Парижі в 1949 році.

Однією з невід’ємних акцій Дня миру, починаючи з 1986 року, є символічна Хода Миру, ініціатором якої став індійський філософ-миротворець Шрі Чінмой. Тепер щороку в Міжнародний день миру люди в усьому світі беруть участь у Ході, висловлюючи таким чином власну відданість ідеям миру, об’єднуючись з іншими людьми на різних континентах і в інших країнах, і підтримуючи Організацію Об’єднаних Націй у її зусиллях, спрямованих на досягненні й встановленні миру.

В Україні День миру відзначають згідно з Президентським Указом від 5 лютого 2002 року. Сьогодні мир в Україні не є абстрактним бажанням, це усвідомлена мета, адже за мирне існування, за право жити у власній державі триває боротьба українців на Донбасі. Найвищу цінність миру, який є запорукою щасливого життя, сьогодні відчула кожна українська родина. Мир не означає програти війну, мир — це щоденна праця кожного українця задля вдосконалення, розвитку і успішного майбутнього.

 Підготувала Тетяна Зуляк, зав. сектору МБА

понеділок, 14 вересня 2020 р.

«Секрети Агати Крісті»

 15 вересня виповнюється 130 років з Дня народження Агати Мэри Кларисси Миллер, яку читачі знають як Агату Крісті. Вона написала 66 детективів, 19 збірників, 15 п'єс та 6 жіночих романів. Частину з них письменниця опублыкувала під псевдонімом Мері Уестмакотт.

З дитинства, і навіть вже у поважному віці, знаменита англійка жила яскраво. Захоплювалася бодібілдингом, археологією разом з другим чоловіком, вченим; серфінгом, літала на аероплані, водила авто, екстремально подорожувала. Натомість її перший чоловік ледь не сів за грати через витівки письменниці. ЇЇ життя це низка захоплюючих таємничих пригод, де важко провести межу між правдою і вигадкою, а ще важче встановити істину.

Агата не мала освіти. В пансіоні вона не протрималася навіть кількох місяців. Писала безграмотно, боялася публічних виступів. Свої романи вона надиктовувала, щоб їх можна було прочитати. Страх публічних виступів не змогла перебороти до скону. Попри це вона досягла успіху як композитор – писала романси, вальси і оперети. А також як піаністка, поетка, фармацевтка, фотографиня, археологиня. Письменницею стала всупереч сестрі Мєдж, яка сказала, що Агата ніколи не напише цілий роман.

Вони разом з сестрою з дитинства любили вигадувати. Агата вигадала, що у Мєдж є сестричка-близнючка, яка живе в божевільні. Інколи вона втікає щоб зустрітися з родичами. Це була така гра. Коли Мєдж приходила додому, Агата мала здогадатися хто повернувся: сестра чи божевільна близнючка. Вигадані друзі супроводжували королеву детективу усе життя. Часто Крісті перевтілювалася у них. Про це вона написала у 70 років у власній автобіографії. Вона зізналася, що любила своїх вигаданих друзів більше, ніж відомого детективного персонажа Еркюля Пуаро, який «заслужив» некролог в газеті New York Times.

Першим чоловіком Агати був офіцер авіації Арчібальд Крісті. В письменниці могла бути і більш вигідна партія. Але вона обрала загадкового і непередбачуваного військового. Чоловік «віддячив» їй тим, що загуляв. Вона відповіла інтригою гідною її власного роману.

4 грудня 1926 року в поліцію містечка Ньюлендз Корнер звернувся місцевий житель, який біля кар’єру знайшов пусте авто. Власником транспортного засобу була Агата Крісті. Її шукали 11 діб 15 тисяч волонтерів на чолі з автором «Шерлока Холмса» Конан Дойлем. Під час пошуків навіть зверталися до екстрасенсу, який впевнено зазначив, що Агата жива і її скоро знайдуть. А репортери тим часом не давали спокою Арчібальду Крісті. Саме його підозрювали у вбивстві зниклої дружини. Письменниця в цей час непогано відпочила на англійському спа-курорті. Вона зареєструвалася під іменем коханки свого чоловіка. Коли Агату Крісті знайшли, вона відмовилася будь-що пояснити — стверджувала що в неї амнезія.

Одного разу творчістю королеви детектива зацікавилася британська служба безпеки. В романі «Н чи М?» письменниця описала знавця державних секретів військового часу, майора Блетчлі. Колись давно письменниця застрягла в поїзді в Блетчлі по дорозі з Оксфорда в Лондон. І героя, якого Крісті не любила, назвала іменем цієї локації. Служба безпеки дізналася що серед друзів Агати є людина, яка дійсно зламувала шифри в Блетчлі парку, його звали Діллі Нокс. Однак чоловік клявся що нічого не розповідав своїй подрузі. Що відбувалося насправді відомо лише цим двом людям.

Коли Агаті Крісті виповнилося 40 років, вона познайомилася з молодшим на 14 років британським археологом Максом Маллоуеном. Рідні відмовляли її від весілля. Вона намагалася втекти зі шлюбної церемонії, коли зрозуміла що чоловік ровесник племінника. Проте вони прожили разом 46 щасливих років. Чоловік не читав її книг, не ставився серйозно до її роботи, ніколи не казав про кохання до неї, і взагалі мовчав. Але їх об’єднувало щось більше, ніж любов. В цьому шлюбі вона придумала знамениту міс Марпл. Книжки письменниці екранізували. Макс завдяки підтримці Агати став вченим зі світовим ім’ям та ще й розбагатів, коли знайшов в Ірані виняткову колекцію предметів зі слонової кістки, а Британський музей купив її за мільйон фунтів.

Свою автобіографію Агата Крісті закінчила подякою Богові за любов, яку Всевишній їй дарував.

В Тернопільській обласній універсальній бібліотеці можна знайти чимало найновіших детективів Агати Крісті, зокрема:

821(410)

К82

Крісті, Агата.

Вбивство у «Східному експресі»: роман / А. Крісті ; пер. з англ. Н. Хаєцька. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. — 288 с.

Знаменитий бельгійський детектив Еркюль Пуаро мусить терміново виїхати до Британії, але вільних місць у «Східному експресі» вже немає. Його виручає давній друг мсьє Бук, власник залізничної компанії. Зранку за сніданком детектив відзначає, що пасажири поїзда — люди різних національностей. Американець Ретчетт, що видається Пуаро надто підозрілим, просить детектива стати його охоронцем. Але той відмовляється. Уночі Пуаро весь час будитимуть різні звуки, а потім настане тиша — через снігові замети поїзд зупинився десь у Югославії, пасажири нервуються, а дивний містер Ретчетт лежить мертвим у своєму купе…

Детектив Пуаро береться до розслідування. Кожен із пасажирів має алібі. Люди з різних країн, здається, не знайомі між собою, проте виправдовують одне одного. Пуаро доходить висновку: вони не випадково опинилися у потягу. Тепер підозрюються всі!

821(410)

К82

Крісті, Агата.

Випробування невинуватістю : роман / А. Крісті ; пер. з англ. Н. Хаєцької. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. — 288. — (Класика англійського детективу)

У маєтку Сонячний Ріг знаходять мертвою місіс Рейчел Арґайл. У вбивстві звинувачують її прийомного сина Джека. Його ув’язнюють, адже в чоловіка немає алібі. Через певний час доктор Артур Калґарі заявляє, що може надати це алібі. Але в’язень помер ще до початку судового розслідування. Калґарі сповнений рішучості за всяку ціну виправдати Джека, нехай навіть посмертно, однак родина Арґайл не бажає допомагати йому в розслідуванні. Несподівано відбувається ще одне вбивство. Які таємниці приховує Сонячний Ріг і його мешканці? Чи причетні вони до того, що сталося? Хто цей вовк в овечій шкурі?

821(410)

К82

Крісті, Агата.

І не лишилось жодного : роман / А. Крісті ; пер. з англ. Н. Хаєцької. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. — 288 с.

Десятеро незнайомців опинилися на далекому Солдатському острові: усі отримали дивне запрошення приїхати сюди, до розкішного будинку. Однак поки вони не розуміють, хто і для чого їх викликав… Згодом починається жахіття: хтось жорстоко й вигадливо вбиває гостей, а зі столу, на якому стояло рівно десять порцелянових статуеток, перед кожним убивством зникає одна… Як ця моторошна історія пов’язана із дитячою лічилкою? І, головне, хто наступний?