Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

четвер, 31 березня 2022 р.

«Містичний світ Миколи Гоголя» (до 190-річчя твору «Вечори на хуторі біля Диканьки»)

 1 квітня виповнюється 213 років з дня народження завзятого етнографа та збирача українського фольклору Миколи Гоголя. Сучасне покоління часто віддає перевагу фентезі, трилерам, фантасмагоріям у різних жанрах, а «батьком» цього напряму був саме Гоголь.

Микола Васильович Гоголь – письменник, відомий на весь світ. В його творчому доробку величезна кількість найвидатніших творів. Напевно, справедливо, спираючись на факти його життя, назвати його наймістичнішим письменником 19 століття. Підтвердженням цього є Заповіт Гоголя, в якому письменник просить: «Завещаю тела моего не погребать до тех пор, пока не покажутся явніе признаки разложения, завещаю не ставить надо мною никакого памятника…» Пізніше, вже у 20 сторіччі, лікарі-психіатри, коментуючи причини смерті письменника, висунули версію, що Микола Гоголь мав дивовижні можливості впадання в транс, він практикував це, але не мав базових медичних знань і це призвело до того, що доля зіграла злий жарт – письменник, який описував живих мерців, став ним насправді…

Не тільки Україна, а й Росія та Польща вважають Гоголя своїм народним надбанням. Але варто переглянути його творчу спадщину.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» — перша книга Миколи Гоголя, яка вийшла не під псевдонімом. Цього року виданню другого тому виповнюється 190 років. Уже у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» він виявив себе запанібрата і з ангелом, і з чортом. Після оглядин «Страшного суду» Мікеладжело у Сікстинській капелі Гоголь промовив: «Тут історія таємниці душі. Усяк із нас сто разів на день то негідник, то янгол».

Сучасники згадують, що письменник володів якимось незбагненим, можливо, гіпнотичним впливом на оточення: «Він міг вийняти з людини серце, погратися ним, як м′ячиком, і повернути назад». Під зачарування поета потрапили Олександр Пушкін, придворний поет і вихователь спадкоємця престолу Василь Жуковський і фрейліна двох імператриць, красуня Олександра Смирнова – Упродовж усього життя вони роздобували для Гоголя кошти, аби він безбідно міг жити у Римі і писати «Мертві душі».

Саме неймовірна, немислима уява генія сотворила нам Вія: у жодних зразках українського фольклору такого представника нечистої сили не існує. Навіть у повісті «Шинель» (з якої, як писав Достоєвський, виросла вся російська література) персонажа реального, земного Гоголь наділяє містичними рисами після смерті, тож і з′являється він як привид перед своїми кривдниками і карає їх…

 Що з творів великого прозаїка, драматурга, публіциста і критика варто прочитати і що є в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці про Миколу Гоголя?..

Коли світова громадськість відзначала 200-річчя з дня народження письменника, ЮНЕСКО назвало 2009-ий рік Роком Гоголя. Тоді Національна парламентська бібліотека України спільно з Міністерством культури і туризму України видала бібліографічний покажчик укладача Негрейчук «Видання Миколи Гоголя в Україні (1831-1923)». Даний посібник подає відомості про усі видання творів Миколи Васильовича, котрі знаходяться у фондах провідних бібліотек та ряду музеїв України. Це видання є у нашій книгозбірні і дуже корисне для усіх, хто цікавиться творчою спадщиною письменника.

Найдавніше видання про Гоголя українською мовою, яке є у нас у бібліотеці – збірник статей під редакцією Миколи Равлюка «Гоголь і українська література ХІХ ст.» видане 1954 року у Києві. Видання про вплив Гоголя на українську літературу, про оцінку Гоголя класиками української літератури (Гоголь і Шевченко, Гоголь і Гребінка та Іван Франко про Гоголя), про традиції письменника в українській класичній драматургії.

Найновіше видане 2020 року у Харкові. Леонід Тома. «Микола Гоголь».

Про Миколу Гоголя як про великого російського письменника, культурного і громадського діяча сказано і написано дуже багато. Жоден з російських письменників, що визначають лице російської літератури, не оминув його впливу. Гоголь став улюбленим письменником і володарем душ мільйонів людей на планеті. Тому і треба сказати про «українського Гоголя», про першооснову його душі. Великий російський письменник М. В. Гоголь є, на думку багатьох дослідників і літературознавців, найбільш виразним представником української школи в російській літературі. Отже, можемо говорити про нього і як про українського письменника, бо українська тематика творів Гоголя — це невід'ємна частина його творчої особистості. Він — один з кращих виразників української ментальності. У його творах найбільш повно і яскраво відтворилися риси українського національного характеру.

Великий прозаїк, драматург, публіцист, критик – завжди буде сучасним тому, що писав про людей, їхні приваби і вади, достоїнства і пороки. А також – про святе і гріховне, рай і пекло, які, погодьтеся, завжди сусідять. 2016 року у Києві вийшла повість Олександра Балабка «Микола Гоголь. Між пеклом і раєм». Серія називається «Україна сакральна», про відомих людей, які народилися в Україні, чиє життя овіяне містицизмом та загадковими подіями. Михайло Балабко досліждує спадщину письменника десятиліттями. Він автор документальної повісті «Римське щастя Миколи Гоголя», про його перебування у вічному місті.

До найпотужніших творів Миколи Гоголя, безперечно, належить повість «Тарас Бульба» і це культовий твір російської літератури. 2016 року у Львові, У Видавництві Старого Лева вийшла праця Петра Кралюка «Таємний агент Микола Гоголь, або Про що розповідає «Тарас Бульба»». Це авторське дослідження повісті з погляду ролі цього тексту в культурно-політичному дискурсі як у 19 столітті, у добу романтизму, так і в нинішні часи. Дослідник розглядає місце «Тараса Бульби» в різних системах координат: імперській російській, малоросійській, польській, єврейській. Висловлено і сміливі припущення щодо біографії самого Гоголя.

У виданні «Козацьке коріння Миколи Гоголя» автор Тарас Чухліб простежує український родовід Миколи Васильовича. В книзі висвітлено біографії наказного гетьмана Євстафія Гоголя, полкового писаря Миргородського полку Опанаса Гоголя та українського письменника Василя Гоголя-Яновського, а також життєписи інших родичів Миколи Гоголя —козацьких старшин Лизогубів, Забіл, Танських, Трощинських та Косяровських.

Крім того, у виданні розкрито маловідомі факти і події з життя видатного митця слова у Санкт-Петербурзі та Москві, досліджено історію козацького містечка Сорочинці, хутора Яновщина (Василівка) і села Диканька поблизу Миргорода. Автор наголошує на особливостях культурного середовища, в якому виховувався і творив геній, а також захопленні Миколи Васильовича українською історією, збиранням народних пісень, переказів та анекдотів. Місце видання: Київ. Видавництво: Інформаційно-аналітична агенція «Наш час», 2013 рік.

2013 року в Києві вийшла книжка упорядниці Людмили Цуріки «Гоголь. Містика та реальність». Це видання присвячується любові Миколи Васильовича до України, розповідає яким він був. Розповідь оздоблена світлинами та ілюстраціями до його творів.

Доктор філософських наук Назар Горбач у своєму дослідженні «Микола Гоголь : життя і духовна драма генія» розглядає творчу спадщину великого письменника, який збагатив духовну скарбницю українців і росіян, воскресив силою неперевершеного народного гумору духовне багатство простого народу, розкрив невмирущу силу народних звичаїв і обрядів українців. У виданні показана духовна драма геніально обдарованого інтелігента, що потрапив під згубний вплив цінностей чужої елітарної культури. Книжка вийшла у  Львові у видавництві «Каменяр», 2004 року.

Книга «Скільки було Гоголів» написана в жанрі захоплюючого літературознавства. Вона належить перу відомого театрознавця і режисера, кандидата мистецтвознавства Василя Сєчина. Автор народився і виріс в Україні, в Мелітополі. Він як і Гоголь став людиною двох культур, працював на Заході протягом багатьох років. Аналіз творів Гоголя дається у співставленні з біографією великого письменника на тлі найбільш визначних подій і особистостей першої половини 19 століття. Книжка видана 2003 року у Мелітополі.

У нас є ще одне багатоаспектне дослідження творчого шляху письменника, починаючи від «Вечорів на хуторі біля Диканьки» і закінчуючи «Мертвими душами». Автор видання «Гоголь» Остап Стромецький читав семінари про Гоголя в таких престижних університетах, як Гарвард, Вандербілт, Темпл, Флоріда, а також у Львівському університеті. Матеріали у книжці 1994 року подані трьома мовами: українською, англійською і російською.

Цього ж року вийшла книга, присвячена творчості Гоголя і її зв′язкам з світовою культурою. В збірник увійшли деякі матеріали міжнародної конференції «Микола Гоголь і світова культура», яка відбулася 1994 року в Ніжині.

 

 

 

За постановою Вченої ради Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя у Ніжені вийшло три випуски Гоголезнавчих студій 1996,1997 і 1998 років. У першому збірнику статей окреслюються нові підходи до вивчення художньої спадщини Гоголя, оскільки інтерес до неї дедалі зростає. 

 

 

 

У другому – статті, в яких досліджуються різні аспекти творчості. В центрі уваги – пізній Гоголь, сорокові і п′ятдесяті роки 19 століття. 

 

 

 

 

І третє видання – анотований покажчик бібліографічних посібників і джерел, включає всі значущі видання гоголівської бібліографії з 1853 до 1997 року і нарис її історії.

 

 

 

 

 

І ще одне ілюстроване видання  «Великосорочинський літературно-меморіальний музей М. В. Гоголя» під редакцією Міщенка. Видане у Сорочинцях  2006 року.

Популярність Гоголя, особливо серед молоді, не знала меж. Зокрема завдяки «Вечорам на хуторі поблизу Диканьки». Сьогодні ми перечитуємо цей геніальний твір. Однак для Миколи Васильовича намічуваний твір заявлявся етапом в творчості, а попередні здобутки він піддавав анафемі. У листі до Погодіна він писав: «Ви запитуєте про вечори Диканські. Чорт з ними!.. Я навіть забув, що я автор цих Вечорів, і ви тільки нагадали мені про це… Так хай щезнуть вони в забуття, поки що-небудь вагоме, велике, художницьке не вийде з мене.»

Чи наважиться світ глянути собі в обличчя? Може, відповідь у написі на надгробку Гоголя: «Гірким словом моїм посміюся». Слова з книги пророка Ієремії.


середа, 30 березня 2022 р.

Подорож у самопроголошену реальність.

Протягом 2016–2018 рр. українські журналістки Тетяна Козак і Анастасія Магазова подорожували Грузією, Вірменією, Молдовою, Азербайджаном та невизнаними квазідержавними утвореннями, що з'явилися на території цих країн після розпаду Радянського союзу. У репортажах і нарисах, що увійшли до збірки «Невизнані історії», авторки розповідають про долі людей, які десятиліттями є заручниками невизнаного статусу, пробують змоделювати можливе майбутнє Криму, Донбасу.

Тетяна Козак згадує: «Ці конфлікти називають «замороженими». Але вони такими не є – це лише мова дипломатів. Обстріли у Карабаху ніколи не вщухали. У Грузії триває постійна боротьба за лінію розмежування та пункти її перетину, а мешканців прикордоння заарештовують силовики «республік». У самопроголошеній «Придністровській Молдавській Республіці», як за часів залізної завіси в СРСР, місцеві спецслужби пильнують за жителями регіону та людьми, які його відвідують.

Хочу застерегти читача проти узагальнень, зокрема, що всі пострадянські конфлікти схожі, що війна в Україні подібна до того, що відбувалося в 1990-ті в Молдові та між Азербайджаном і Вірменією, а також у 2008 році в Грузії. Так, дійсно, у кожного з них є один спільний чинник – участь Росії, безпосередня або опосередкована, та залежність від неї…

Коли ми з Анастасією починали наш проєкт, здавалося, що говорити про чужі війни простіше, ніж про ту, яка триває у твоїй країні. Однак це не так. Щоб задокументувати голоси людей, їхні історії, мусили продертися крізь цензуру, самоцензуру та міфи. Ми побачили, як війна не тільки позбавляє людей життя і дому – вона змушує замовкнути й забути. Тим важливіше пам’ятати, промовляти, повертати собі право на думку й протистояти пропаганді. Яка неодмінно супруводжує збройні конфлікти.»

Азербайджанська письменниця Гюнель Мовлуд платить спокоєм і безпекою за публічну дружбу з етнічною вірменкою Едітою Бадасян. Арчіко та Паата Рогава, будинок яких стоїть на межі між Грузією і невизнаною республікою Абхазією, шукають свого втіклого коня — за що на рік потрапляють до абхазької тюрми. Документалістка Ануна Букія нелегально переходить річку Інгурі, щоб побачити в Сухумі будинок, де жила в дитинстві та який покинула під час війни 1992–1993 рр. Студентку Кароліну Дутку викликає на розмову «придністровське МГБ» — за фотопроєкти, над якими вона працює…

Авторка проекту, Тетяна Козак, зауважує: «Працюючи з чутливою темою конфліктів, відчуваєш особливу відповідальність за свої слова, які могли не тільки зранити, а ще сильніше загострити ситуацію, заподіяти комусь реальну шкоду. Зрештою, журналісти по завершенні своєї роботи їдуть, а люди, про яких вони пишуть, залишаються. Усі ці чинники зробили проект «Невизнані історії» персональним та професійним викликом для мене.»

327

К59  

Козак, Тетяна. Невизнані історії. Подорож у самопроголошену реальність Вірменії, Азербайджану, Грузії і Молдови / Т. Козак, А. Магазова ; ред. Н. Пуряєва. — Київ : Темпора, 2021. — 272 с. : фот. — Вид. здійснене за сприяння БО "Фонд Меритус".