Подорож у самопроголошену реальність.

Протягом 2016–2018 рр. українські журналістки Тетяна Козак і Анастасія Магазова подорожували Грузією, Вірменією, Молдовою, Азербайджаном та невизнаними квазідержавними утвореннями, що з'явилися на території цих країн після розпаду Радянського союзу. У репортажах і нарисах, що увійшли до збірки «Невизнані історії», авторки розповідають про долі людей, які десятиліттями є заручниками невизнаного статусу, пробують змоделювати можливе майбутнє Криму, Донбасу.

Тетяна Козак згадує: «Ці конфлікти називають «замороженими». Але вони такими не є – це лише мова дипломатів. Обстріли у Карабаху ніколи не вщухали. У Грузії триває постійна боротьба за лінію розмежування та пункти її перетину, а мешканців прикордоння заарештовують силовики «республік». У самопроголошеній «Придністровській Молдавській Республіці», як за часів залізної завіси в СРСР, місцеві спецслужби пильнують за жителями регіону та людьми, які його відвідують.

Хочу застерегти читача проти узагальнень, зокрема, що всі пострадянські конфлікти схожі, що війна в Україні подібна до того, що відбувалося в 1990-ті в Молдові та між Азербайджаном і Вірменією, а також у 2008 році в Грузії. Так, дійсно, у кожного з них є один спільний чинник – участь Росії, безпосередня або опосередкована, та залежність від неї…

Коли ми з Анастасією починали наш проєкт, здавалося, що говорити про чужі війни простіше, ніж про ту, яка триває у твоїй країні. Однак це не так. Щоб задокументувати голоси людей, їхні історії, мусили продертися крізь цензуру, самоцензуру та міфи. Ми побачили, як війна не тільки позбавляє людей життя і дому – вона змушує замовкнути й забути. Тим важливіше пам’ятати, промовляти, повертати собі право на думку й протистояти пропаганді. Яка неодмінно супруводжує збройні конфлікти.»

Азербайджанська письменниця Гюнель Мовлуд платить спокоєм і безпекою за публічну дружбу з етнічною вірменкою Едітою Бадасян. Арчіко та Паата Рогава, будинок яких стоїть на межі між Грузією і невизнаною республікою Абхазією, шукають свого втіклого коня — за що на рік потрапляють до абхазької тюрми. Документалістка Ануна Букія нелегально переходить річку Інгурі, щоб побачити в Сухумі будинок, де жила в дитинстві та який покинула під час війни 1992–1993 рр. Студентку Кароліну Дутку викликає на розмову «придністровське МГБ» — за фотопроєкти, над якими вона працює…

Авторка проекту, Тетяна Козак, зауважує: «Працюючи з чутливою темою конфліктів, відчуваєш особливу відповідальність за свої слова, які могли не тільки зранити, а ще сильніше загострити ситуацію, заподіяти комусь реальну шкоду. Зрештою, журналісти по завершенні своєї роботи їдуть, а люди, про яких вони пишуть, залишаються. Усі ці чинники зробили проект «Невизнані історії» персональним та професійним викликом для мене.»

327

К59  

Козак, Тетяна. Невизнані історії. Подорож у самопроголошену реальність Вірменії, Азербайджану, Грузії і Молдови / Т. Козак, А. Магазова ; ред. Н. Пуряєва. — Київ : Темпора, 2021. — 272 с. : фот. — Вид. здійснене за сприяння БО "Фонд Меритус".