«Як умру, то поховайте…на Вкраїні милій…» (до дня перепоховання Т. Г. Шевченка)

 

…Восени 1859 року поет  востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. Взимку 1861 року його провідав  Микола Лєсков – російський письменник. Тарас Григорович довго розпитував того про Варшавську залізницю і Київське шосе, зауваживши: «Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся».

У суботу 9 березня, в день народження поета, як згадував згодом Михайло Лазаревський, Шевченко сидів на ліжку і важко дихав: «Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать…» – казав він.

«Як  умру, то поховайте…на Вкраїні милій…»

Через 58 днів після отримання відповідного дозволу влади,  його домовину  за клопотанням Михайла Лазаревського 26 квітня 1861 року було викопано із землі Смоленського кладовища, в присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги. Прощальне слово сказав Микола Костомаров.

Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. Тарас Шевченко знайшов свій вічний спочинок, як і заповідав, у місці, звідки видно «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі…»

Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – «Тарасову світлицю». У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.

Могила Тараса Григоровича Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва.

«Ох, не однаково мені»

 Ми любимо та захищаємо нашу Україну, адже вона джерело нашого натхнення, віри і надії.

Україна — це любов до духовних, культурних і матеріальних цінностей своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади, народу в цілому.

Любов’ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка — людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря — не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави — це те, що об’єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях.

 

          Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу —

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

I не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: — Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись. —

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Тарас Шевченко [В казематі 1847]

Тарас Шевченко у Каневі

Сьогодні пам'ятний день – 22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет 26 лютого (10 березня) 1861 року. На кошти друзів 1 (13 березня) його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...».

Після того як п'ятдесят вісім днів прах Великого Кобзаря перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу у квітні того ж року, залізницею перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Труну спочатку привезли до Києва, де з Тарасом Григоровичем могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року Великого Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому» — згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Пропонуємо увазі користувачів найновіші книжки про життя та творчість Великого Кобзаря.

82.09(477)

З-45

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с. : іл.

Перший розділ цієї книжки складають твори, які Тарас Шевченко присвятив своїм приятелям, друзям і багатьом сучасникам з різних верств тогочасного суспільства, з якими він спілкувався. Також у виданні представлено епістолярну спадщину Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми.

Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив.

82.09(477)

У95

Ушкалов, Леонід. Шевченко від А до Я / Л. Ушкалов ; графічне оформлення А. Стефурак. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2018. — 72 с. : іл.

Чи багато ми знаємо про Тараса Шевченка? Зрозуміло, крім всього того, що можна зустріти на сторінках будь-якого підручника з української літератури. Ми знайомі з Шевченком-поетом, трохи знаємо Шевченка-художника, але яким був Шевченко-людина? Що він думав про красу? Які були його стосунки з Богом? Чи любив він котів? Про що думав, коли дивився на зірки? Такі питання відкриваються далеко не про всіх видатних людей (а Тарас Шевченко, без сумніву, був саме таким).

Це видання допоможе по-новому пізнати Тараса Григоровича Шевченка. Авторам книжки вдалося намалювати людський портрет великого українського поета за допомогою яскравої та оригінальної абетки, кожна буква в якій — ключ до нового цікавого факту з життя. Її буде цікаво прочитати як дорослим читачам, так і школярам.

82.09(477)

У95

Ушкалов, Леонід. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання / Л. Ушкалов ; іл. І. Остафійчука. — Вид. 2-ге. — Київ : Дух і Літера, 2019. — 560 с. : іл.

До книжки входить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка (1814–1861) – поета, художника, музиканта, мислителя. Шевченко постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики.

Автор розглядає Шевченка в широкому контексті української та світової культури. А ще, пильно вдивляючись в образ поета, він намагається описати свій власний духовний досвід.

Виставка «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття!»

   

Тарас Шевченко!... Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з титанами думки і слова, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.

 Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

  Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі.

   До 200-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у відділі читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки організовано тематичну виставку книг «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття!», на якій представлено видання, що висвітлюють особливості творчості Великого Кобзаря, розповідають про особистість Тараса Шевченка та його громадську та політичну діяльність. 

                                                                                                   

 публікацію підготувала Галина Шведа, 

 бібліотекар відділу читального залу