Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

субота, 23 квітня 2016 р.

Відділ читального залу на акції «Книга у пошуках читача»



Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека провела щорічну акцію «Книги у пошуку читача», що приурочена до Всесвітнього дня книги й авторського права. Мета цієї акції — привернути увагу до книги й читання, залучити до бібліотеки нових користувачів.
Цього року акція проходила під гаслом «Україна є, Україна буде!».
Увазі відвідувачів свята відділом читального залу пропонується книжкова виставка: «Героїв стежина — від батька до сина», на якій зібрані видання, що відображають події, що відбувалися з першого дня українського Майдану. Ми намагаємося якомога чіткіше, реальніше подати, висвітлити ті події, які сколихнули не тільки нашу країну, а й увесь світ.
Найбільшу увагу відвідувачів акції привернули документальні матеріали, що подаються в книжкових виданнях письменників, журналістів, волонтерів, які безпосередньо перебували чи були учасниками тих подій.






Вечір-спогад «Ви смерть приборкати зуміли на тім останнім рубежі»




В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, о першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
Людей, які першими встали на захист мирного населення пізніше назвуть ліквідаторами наслідків аварії. А в ту трагічну ніч вони були просто пожежними, які першими прибули для гасіння пожежі на Чорнобильську атомну станцію. Їх було 28 чоловік, які вступили в боротьбу з вогняною стихією, взяли на себе жар полум'я і смертоносний подих реактора.
Начальники караулів Володимир Правик і Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тішура, Микола Титенок, загинули на початку, прийнявши смертельну дозу радіації, решта – трохи пізніше згасли у московській клініці.
Досі однозначної думки про те, що стало причиною катастрофи на атомній станції немає.
Одні стверджують, що причина в бракованому обладнанні і грубих помилках при будівництві АЕС.
Інші бачать причину вибуху в збої системи охолодження реактора.
Треті переконані, що винні у всьому експерименти по допустимому навантаженні, під час яких відбулося грубе порушення правил експлуатації.
Четверті впевнені, що якби над реактором знаходився захисний бетонний ковпак, побудовою якого знехтували, такого поширення радіації, що сталось в результаті вибуху, не було б.
Найімовірніше, ця жахлива подія сталась через сукупність усіх факторів.
Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека, в разі його обвалення, в основному визначається тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95 % від тієї кількості, яка була на момент аварії. Якщо ця оцінка вірна, то руйнування укриття може привести до дуже великих викидів.
Точне число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню.
30 років пройшло з тих пір, 30 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси, 30 років цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади.
Минають роки після аварії на Чорнобильській  АЕС,  та біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних  скорботним часом ядерного  апокаліпсиса.
21 квітня 2016 року в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбувся вечір-спогад «Ви смерть приборкати зуміли на тім останнім рубежі», присвячений Дню пам’яті Чорнобильської трагедії.

Бицка Зиновій Йосипович — ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, командир роти дезактивації і пожежогасіння в/ч 6033на ЧАЕС, поділився спогадами про перебування в Чорнобильській зоні, роботу ліквідатора-пожежника на 3 та 4 реакторах у надкритичних умовах та із сумом згадував людей, що отримали дози опромінення і назавжди залишили в Чорнобильській зоні своє життя чи здоров’я.



Ящищак Роман Павлович — голова обласної організації профспілки працівників соціальної сфери України, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, згадував як будували дорогу Зелений Мис — Чорнобиль. У мирний час на це пішло би коло 6 місяців, а вони зробили за 60 діб, бо розуміли важливість справи. Також пан Роман розповів про те, як люди працювали у дуже важких умовах.

Чарторинський Володимир Юрійович — начальник військово-медичної служби УСБУ в Тернопільській області, полковник медичної служби в запасі, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, розповів про особливості роботи медичної та дозиметричної служб у Чорнобильській зоні. Згадував, що особливо його вразило на в’їзді у 30-ти кілометрову зону, що кожні 0,5 кілометра на дорогах були знаки із забороною виїзду на узбіччя дороги. Дороги постійно поливали, щоб не піднімалася радіоактивна пилюка, а машини й одяг ліквідаторів обробляли спец. розчином, щоб хоч частково нейтралізувати радіаційний пил. Також пан Володимир розповів про основні симптоми початкових проявів променевої хвороби та зауважив про надзвичайну важливість ознайомлення населення з основними засобами та способами захисту у аварійних умовах.

вівторок, 19 квітня 2016 р.

Виступ на радіо про видатного вченого-фізика П’єра Кюрі

19 квітня 2016 року вся наукова спільнота вшановує 110-у річницю світлої пам’яті П’єра Кюрі — видатного французького вченого, який став одним з першовідкривачів у сфері вивчення радіоактивності, члена Французької академії наук, лауреата Нобелівської премії з фізики 1903 року.
Бути відзначеним цією премією – дуже престижно. І тому, такої великої поваги заслуговує вчений та його родина, члени якої були вшановані чотирма Нобелівськими преміями.
 П’єр народився 15 травня 1859 року в Парижі. Він був молодшим з двох синів у родині лікаря Ежена Кюрі та його дружини Софі-Клер. Хлопчик вирізнявся своєю незалежністю і самозаглибленістю, тому батько вирішив дати своєму синові домашню освіту. П’єр виявився таким старанним учнем, що в 1876 році, тоді йому було шістнадцять — отримав учений ступінь бакалавра Паризького університету Сорбонни. Два роки по тому він отримав ступінь ліценціата — еквівалентну ступеню магістра фізичних наук.
У 1878 році Кюрі почав працювати у фізичній лабораторії Сорбонни, де займався дослідженням природи кристалів. Разом зі своїм старшим братом Жаком, що працював у мінералогічній лабораторії університету, П’єр протягом чотирьох років проводив експериментальні роботи в цій області. Щоденна старанна праця була досить плідною, а результати — вражаючими. Брати Кюрі відкрили п’єзоелекртику — появу під дією прикладеної ззовні сили на поверхні певних кристалів електричних зарядів. Ними був відкритий і зворотний ефект: ті ж кристали під дією електричного поля відчувають стиснення. Такі кристали стали дуже важливими компонентами такої радіоапаратури, як мікрофони, підсилювачі й стереосистеми. Брати-фізики розробили і побудували лабораторний прилад — п’єзоелектричний кварцовий балансир, який створює електричний заряд, пропорційний прикладеній силі. Його можна вважати попередником основних вузлів і модулів сучасного кварцового годинника і радіопередавачів. 
У період з 1883 по 1895 роки Кюрі виконав велику серію робіт, в основному з фізики кристалів. Його статті з геометричної симетрії кристалів і досі не втратили свого значення для кристалографів.
1894 рік для П’єра, крім роботи над дисертацією, ознаменувався ще однією важливою й радісною подією — він знайомиться з Марією Склодовською, молодою польською студенткою фізичного факультету Сорбонни, яка згодом стала його дружиною.
Зустрілися вони в будинку одного польського фізика-емігранта, Кюрі тоді був керівником лабораторії у Муніципальній школі промислової фізики і хімії. Марія досліджувала намагніченість сталі, і її польський друг сподівався, що П’єр надасть Марії можливість попрацювати в своїй лабораторії. І ось вони познайомились, а об’єднало їх спільне захоплення фізикою. Через рік закохана пара стали чоловіком та дружиною. Це відбулося незабаром після того, як молодий фізик захистив докторську дисертацію — 25 липня 1895 року.
Їхнє перше житло було невеликим, а умови дуже скромними. Але, не дивлячись на це, молоде подружжя жило дружно, їхні інтереси у всьому збігалися: теоретична робота, дослідження в лабораторії, підготовка до лекцій або до іспитів.
У 1897 році, незабаром після народження першої дитини, Марія приступила до досліджень радіоактивності, які незабаром поглинули увагу П’єра до кінця його життя. 
У вересні 1902 року подружжя Кюрі повідомило про те, що їм вдалося виділити одну десяту грама хлориду радію і визначити його атомну масу. Сіль радію світиться блакитнявим сяйвом і виділяє тепло. Ця речовина, що має фантастичний вигляд, привернула до себе увагу всього світу. Визнання і нагороди за її відкриття прийшли незабаром. 

Родина фізиків працювала разом, вони займалися улюбленою справою щодня, старанно і досить плідно.
П’єр та Марія опублікували величезну кількість інформації про радіоактивність, зібрану ними за час досліджень. З 1898 по 1904 роки вони опублікували тридцять шість робіт. Ще до завершення своїх досліджень Кюрі спонукали інших фізиків також зайнятися вивченням радіоактивності. Молоді науковці стали ініціаторами прориву в медицині, вони одні з перших зрозуміли, що радій може застосовуватися у цій сфері. Відзначивши дію випромінювання на живі тканини, вони висловили припущення, що препарати радію можуть виявитися корисними при лікуванні пухлинних захворювань.
У 1903 році Шведська королівська академія наук присудила подружжю Кюрі та професору Анрі Беккерелю Нобелівську премію з фізики «на знак визнання … їх сумісних досліджень явищ радіації». Подружжя фізиків у той час хворіли і не змогли бути присутнім на церемонії вручення премій. Два роки по тому П’єр Кюрі, все таки, прочитав свою Нобелівську лекцію, де вказав на потенційну небезпеку, яку виявляють радіоактивні речовини, якщо вони потраплять до зловмисних рук, і додав, що він «належить до тих, хто разом із Нобелем вважає, що нові відкриття принесуть людству більше бід, ніж добра».
Радій — елемент, що зустрічається в природі украй рідко, і ціни на нього, з урахуванням його медичного значення, швидко зросли. Сім’я П’єра та Марії жила бідно, і брак коштів не міг не позначатися на їх дослідженнях. Разом з тим вони рішуче відмовилися від патенту на свій метод добування, так само як і від перспектив комерційного використання радію. На їх переконання, це суперечило б духу науки — вільному обміну знаннями. Не зважаючи на те, що така позиція позбавила їх чималого прибутку, фінансове становище родини покращало після отримання Нобелівської премії та інших нагород. 
Крім Нобелівської премії, П’єр Кюрі був удостоєний ще декількох нагород і почесних звань, зокрема медалі Деві Лондонського королівського товариства 1903 року і золотої медалі Маттеуччі Національної Академії наук Італії 1904 року. А у 1905-му році він був обраний до Французької академії наук.
У жовтні 1904 року П’єр був призначений професором фізики Сорбонни, а Марія — завідувачкою лабораторії, якою раніше керував її чоловік. У грудні того ж року Марія ощасливила свого чоловіка народженням ще однієї донечки. Збільшені доходи, покращене фінансування досліджень, плани створення нової лабораторії, захоплення і визнання світової наукової спільноти мали зробити подальшу життєдіяльність родини більш плідною. Але, на жаль, П’єр Кюрі відійшов у вічність дуже рано і раптово, не встигши насолодитися тріумфом і здійснити задумане.
У дощовий день 19 квітня 1906 року, перетинаючи слизьку вулицю в Парижі, з ним стався нещасний випадок — він упав і потрапив під проїжджий кінний екіпаж. Смерть настала миттєво.
П’єр Кюрі став видатним вченим з фізики, якого визнав весь науковий світ. Він був cерйозним і стриманим, умів цілком зосереджуватися на своїй роботі, але разом з тим, він був доброю і чуйною людиною.
Захоплення фізикою успадкували нащадки П’єра Кюрі, які гідно продовжили справу батька новими відкриттями та досягненнями у цій сфері. Усім, кому цікаво більш детально ознайомитися з життям, діяльністю та успіхами цього видатного науковця і його родини, пропонуємо відвідати читальний зал Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки, будемо раді вас бачити!

Підготувала бібліотекар відділу читального залу Ольга Гапочка