«Герої не вмирають» (до Дня Героїв України)

Історія України сповнена боротьби за свободу, незалежність і національну гідність. Протягом століть українці виборювали право жити на своїй землі, розмовляти рідною мовою, зберігати свою культуру. У цьому героїчному літописі — постаті січових стрільців, воїнів УПА, дисидентів, волонтерів та сучасних захисників, які поклали життя за державу. День Героїв, який відзначається щороку 23 травня, — це свято пам’яті й шани всім борцям за волю України.

Історія виникнення Дня Героїв

День Героїв виник у середовищі українських націоналістів ще в 1930-х роках. Спочатку його відзначали як день пам’яті загиблих членів Організації українських націоналістів (ОУН):

                 23 травня 1924 року загинув засновник ОУН Микола Міхновський (за іншими даними, покінчив життя самогубством);

                У травні в різні роки були вбиті Євген Коновалець, Симон Петлюра, Микола Міхновський — визначні лідери українського визвольного руху.

В умовах радянської окупації святкування Дня Героїв було заборонене. Але в еміграції та в лавах УПА цей день зберігався як свято національної пам’яті.

Після здобуття незалежності України в 1991 році, День Героїв почали відзначати спершу на громадському рівні, а з 2010-х років — більш масово.

День Героїв у сучасній Україні

У XXI столітті День Героїв набув особливого значення. Особливо після Революції Гідності (2013–2014) та початку війни з Росією, внаслідок якої тисячі українських воїнів загинули, захищаючи державу.

До Героїв сьогодні ми зараховуємо:

-                     Героїв Крут (1918);

-                     Воїнів УНР, УПА, січових стрільців;

-                     Учасників визвольних повстань і дисидентського руху;

-                     Героїв Небесної Сотні;

-                     Захисників України на Сході та Півдні — усіх, хто боронить незалежність після 2014 року;

-                     Добровольців, медиків, волонтерів;

-                     Усіх, хто віддав життя за волю України.

День Героїв у 2025 році

У 2025 році День Героїв відзначається в умовах повномасштабної війни з Росією, яка триває з 24 лютого 2022 року. Цей день став не лише урочистим, а й болючим символом, адже тисячі нових імен додаються до списку тих, кого вшановує Україна.

23 травня 2025 року по всій Україні проходять:

-                     Хвилини мовчання в закладах освіти;

-                     Покладання квітів до могил та меморіалів загиблих воїнів;

-                     Марші Героїв, військові паради або патріотичні акції;

-                     Виставки, кінопокази, читання віршів і спогадів про полеглих героїв;

-                     У школах і вишах проводяться уроки мужності;

-            В багатьох містах тривають проєкти з встановлення пам’ятників, стендів, створення документальних фільмів.

Особлива увага у 2025 році приділяється вшануванню оборонців Маріуполя, Бахмута, Авдіївки, Херсона, Харкова, Куп’янська, Запоріжжя, а також пам’яті всіх зниклих безвісти та полонених.

Герої не вмирають

Гасло «Герої не вмирають» стало частиною українського суспільного життя після Майдану. Це не просто слова — це національна обітниця пам’ятати кожного, хто віддав себе заради майбутнього країни.

Сьогодні герої — це не лише військові. Це і лікарі, які рятували життя під обстрілами. Це добровольці, які пішли без повістки. Це волонтери, які везли допомогу під кулями. Це цивільні, які загинули через свою позицію або вірність українській державі.

День Героїв — це не просто данина пам’яті. Це:

-                     Мотивація молодого покоління пам’ятати і пишатися своєю історією;

-       Єднання нації навколо спільних цінностей — свободи, гідності, самопожертви;

-                     Моральна підтримка тих, хто нині на фронті;

-               Чіткий сигнал усьому світові, що українці не відмовляться від боротьби за свою землю.

День Героїв у 2025 році — це день сліз, гордості, пам’яті та вдячності. Україна вшановує своїх синів і дочок, які стали символами незламності. Ми згадуємо минуле, бачимо сучасне і віримо в майбутнє. Бо поки жива пам’ять про героїв, живе й Україна.

«Повернутися, щоб жити у серцях» (до Дня перепоховання Тараса Григоровича Шевченка)

Ім’я Тараса Григоровича Шевченка — символ українського народу, його боротьби за свободу, гідність і національну ідентичність. Не лише життя, а й поховання Кобзаря стало частиною історичної пам’яті України. Особливо важливою подією стало перепоховання праху Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Остання воля Шевченка

Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі. Він ще за життя заповідав поховати його в Україні, "серед степу широкого, на Вкраїні милій", — як писав у знаменитому "Заповіті".

Однак одразу після смерті його було поховано на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але друзі поета та свідомі українці вирішили виконати його волю.

Перепоховання: хід подій

-         22 травня 1861 року — прах Шевченка було урочисто перепоховано на Чернечій горі поблизу Канева.

-         Друзі поета, зокрема Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров та інші, організували перевезення тіла з Петербурга до України.

-         Чернеча гора була обрана не випадково: це було мальовниче місце над Дніпром, яке відповідає словам його "Заповіту".

Цей день став символом повернення Шевченка додому — до свого народу, до рідної землі.

Значення Чернечої гори

Чернеча гора після поховання на ній Тараса Шевченка почала називатися Тарасовою горою. Тут збудовано Шевченків меморіальний комплекс — одне з найвизначніших місць національної пам’яті в Україні.

Щороку 22 травня сюди приходять тисячі людей, щоб вшанувати пам'ять Кобзаря:

-         Проводяться урочистості;

-         Покладаються квіти;

-         Відбуваються літературні читання, виступи митців та діячів культури.

Перепоховання Тараса Шевченка стало актом виконання його останньої волі та виявом глибокої поваги українського народу до свого духовного пророка. Чернеча гора перетворилася на національну святиню, а 22 травня — на день духовного єднання українців. Сьогодні слова Кобзаря надихають український народ на боротьбу за свободу, правду і гідність.