«Інформація без бар’єрів: право кожного знати»

 

28 вересня світ відзначає Міжнародний день загального доступу до інформації — день, що нагадує про важливість права кожної людини вільно отримувати знання, користуватися достовірними джерелами та мати доступ до інформації, необхідної для освіти, професійного розвитку й повноцінної участі в житті суспільства.

У сучасному світі інформація стала одним із найважливіших ресурсів. Вона допомагає нам навчатися, приймати обґрунтовані рішення, орієнтуватися у подіях, розвивати критичне мислення та відкривати нові можливості.

Бібліотека — це простір, де інформація стає доступною. Тут кожен може знайти потрібну книгу, скористатися електронними ресурсами, отримати допомогу в пошуку достовірних відомостей, навчитися працювати з інформаційними джерелами.

Особливого значення доступ до перевіреної інформації набуває сьогодні, коли інформаційний простір переповнений фейками, маніпуляціями та неперевіреними повідомленнями. Уміння знаходити надійні джерела, аналізувати отримані відомості та відрізняти факти від дезінформації є важливою навичкою сучасної людини.

Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека прагне створювати відкритий і доступний інформаційний простір для всіх своїх користувачів, допомагаючи кожному знаходити знання, яким можна довіряти.

Нехай доступ до інформації відкриває нові горизонти, сприяє навчанню, розвитку та усвідомленому діалогу. Адже доступна інформація — це більше можливостей, більше знань і більше свободи для кожного.

316

К90  Кулеба, Дмитро. Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот / Д. Кулеба. — Київ : Книголав, 2019. — 384 с. — (Полиця нон-фікшн).

Це посібник з виживання в інформаційному просторі, тут йдеться про те, як працює маніпуляція та пропаганда і як себе захистити від фейків та дезінформації.

Автор книжки на реальних прикладах пояснює п’ять принципів, які допоможуть перемогти в інформаційних війнах – про спирання на реальність, критичне мислення, керування емоціями, відчуття спільноти та взаємодію з державою. Поштовхом до написання цієї книжки стала анексія Криму та початок війни в Україні у 2014 році, в якій брехня та маніпуляції стали ключовими інструментами. Ці принципи захисту в гібридній війні не змінилися з 2014 року, вони ті самі і ще більш актуальні після повномасштабного вторгнення.

Це видання для кожного, хто споживає контент в інтернеті, хто користується соцмережами і хоче подбати про свою інформаційну гігієну.

«Всесвітній день мрії: час повірити у неможливе»

          

25 вересня відзначають Всесвітній день мрії (World Dream Day) — особливий день, який нагадує: кожна велика справа колись починалася з маленької мрії.

Мрія — це не просто бажання. Це внутрішній орієнтир, який допомагає нам бачити майбутнє, знаходити сили рухатися вперед і не зупинятися перед труднощами. Саме мрії надихають людей навчатися, творити, відкривати нове, змінювати своє життя та світ навколо себе.

У кожного з нас є своя мрія. Для когось — це подорож до омріяного міста, нова книга чи улюблена справа. Для когось — професійний успіх, родинне тепло, зустріч із близькими або здійснення найзаповітнішого бажання. А сьогодні для мільйонів українців найважливішою мрією є мирне, вільне та щасливе майбутнє України.

Не бійтеся мріяти, навіть якщо шлях до мрії здається довгим. Адже мрія стає реальністю тоді, коли до неї додаються віра, наполегливість і щоденні маленькі кроки.

Бібліотека — це також простір мрій. Книга допомагає побачити інші світи, знайти натхнення, повірити у власні сили й зробити перший крок назустріч бажаному майбутньому.

Нехай мрії не залишаються лише мріями.

Нехай вони знаходять шлях до здійснення!

Мрійте сміливо. Вірте у себе. І робіть крок назустріч своїй мрії!

          159.9

Ш48 

Шер, Барбара. Мрії здійснюються! : як перетворити життя на казку / Б. Шер ; пер. з англ. С. Новікової. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. — 288 с.

Книга написана для тих, хто втомився чекати на «ідеальний момент» і прагне самостійно створювати життя своєї мрії вже зараз.

Авторка розглядає мрії не як порожні фантазії, а як конкретні цілі, що мають чіткі інструкції для виконання.

О. Генрі: коли історія має несподіваний фінал.

Насправді його звали Вільям Сідні Портер. Під псевдонімом О. Генрі він став відомим у літературному світі. А от звідки саме походить цей псевдонім, достеменно невідомо — існує кілька версій.

До письменництва він встиг попрацювати ким завгодно.

Фармацевтом, креслярем, бухгалтером, банківським касиром, журналістом і навіть видавцем власної газети. Такий різноманітний життєвий досвід пізніше дуже допоміг йому створювати реалістичних персонажів.

Свою літературну кар’єру він фактично почав у в’язниці.

Після звинувачення у привласненні банківських коштів Портер опинився у федеральній в'язниці Огайо. Саме там він почав активно писати оповідання й надсилати їх до журналів.

Редактори навіть не знали, що автор перебуває у в’язниці.

Його оповідання передавалися видавцям через знайомих. У в'язниці він користувався різними псевдонімами, а згодом саме ім'я О. Генрі стало його літературною візитівкою.

У нього була дивовижна здатність слухати людей.

У в'язниці він багато спілкувався з іншими ув'язненими, слухав їхні історії та спостерігав за характерами. Пізніше ці враження знайшли відображення в його творах про шахраїв, злочинців, авантюристів і просто людей, які опинилися у складних обставинах.

Він був неймовірно плідним письменником.

За роки своєї літературної діяльності О. Генрі створив сотні оповідань. Його спадщина включає роман і близько 300 коротких оповідань.

Цікаві факти про його творчість

 1. Несподіваний фінал став його «візитівкою».

О. Генрі майстерно будував сюжет так, щоб читач до останніх рядків не здогадувався, чим усе закінчиться.

Фінал часто змушує переосмислити всю історію — і саме це сьогодні називають «фіналом у стилі О. Генрі».

 

 2. Його герої — звичайні люди.

Він не обмежувався багатими чи знаменитими. Його цікавили продавчині, службовці, бездомні, дрібні шахраї, закохані, самотні люди, художники, авантюристи.

Особливо його приваблювали люди, які жили на межі бідності й важко працювали. У цьому була одна з причин особливої людяності його оповідань.

3. «Дари волхвів» — історія про любов, а не про подарунки.

Одне з найвідоміших його оповідань — «Дари волхвів». На перший погляд, це проста різдвяна історія про подружжя, яке хоче зробити одне одному подарунки.

Але фінал перетворює її на розповідь про самопожертву, любов і справжню цінність людини.

4. «Останній листок» показує силу надії.

У цьому оповіданні О. Генрі поєднує драму, мистецтво й людську доброту. І знову — читач отримує фінал, який змушує подивитися на попередні події зовсім інакше.

5. Він умів поєднувати сумне і смішне.

Навіть у драматичних історіях письменник часто залишав місце для гумору, іронії та легкої усмішки.

Наприклад, «Вождь червоношкірих» — це вже зовсім інший О. Генрі: кумедний, бешкетний і дуже дотепний. Саме тому його творчість не здається одноманітною.

6. Нью-Йорк став одним із головних героїв його творів.

Після переїзду до Нью-Йорка О. Генрі почав активно писати про життя великого міста. Його цікавили маленькі людські історії, які відбувалися серед величезного мегаполіса.

Він ніби показував: за кожним вікном, за кожною крамницею чи на кожній вулиці може ховатися ціла історія.

7. Він перетворював буденні ситуації на маленькі шедеври.

У цьому, мабуть, і полягає головний секрет О. Генрі.

Йому не потрібні були королі, війни чи фантастичні світи.

Йому було достатньо двох закоханих, старого пальта, маленької кімнати, випадкового знайомства чи кількох доларів — і з цього народжувалася історія.

8. На його честь існує престижна літературна премія

Після смерті письменника було засновано O. Henry Award — премію для авторів видатних коротких оповідань. Її лауреатами ставали відомі американські письменники.

«Падіння Берліна: фінал Другої світової війни»

 

Січень 1945 року. Червона армія вступає на територію Німеччини, несучи із собою не лише воєнну силу, а й жагу помсти, підсилену багаторічною пропагандою та ідеологічною ненавистю. Попереду — останні, найкривавіші місяці Другої світової війни, що назавжди залишили трагічний слід в історії Європи.

У своїй книзі «Берлін: падіння, 1945 рік» британський військовий історик Ентоні Бівор відтворює драматичну картину останніх місяців нацистської Німеччини. На сторінках книги постає світ, охоплений страхом, хаосом і руйнуванням: знищені міста, потоки біженців, насильство над цивільним населенням, грабежі та масові злочини. Мільйони людей опинилися заручниками війни, яку нацистське керівництво, попри очевидну поразку, відмовлялося припиняти.

Спираючись на архівні документи, військові матеріали, щоденники та свідчення очевидців, Ентоні Бівор показує війну не лише як зіткнення армій і держав, а передусім як величезну людську трагедію. Поруч із фанатичними наказами Гітлера та жорстокими рішеннями радянського керівництва автор розкриває долі звичайних людей — тих, хто опинився в самому епіцентрі історичної катастрофи.

Особливо вражає те, як у світі, де панують насильство, відчай і страх, люди все ж знаходять у собі сили залишатися людьми. Поруч із проявами жорстокості автор показує мужність, самопожертву, взаємодопомогу та несподівані прояви людяності.

«Берлін: падіння, 1945 рік» — це не просто розповідь про останню битву за столицю Третього рейху. Це глибоке дослідження ціни війни, людських страждань і наслідків політичного фанатизму. Книга нагадує: за масштабними подіями світової історії завжди стоять долі мільйонів людей, чиє життя назавжди змінила війна.

Ця книга — важливе застереження для наступних поколінь: зло не має абстрактного обличчя — його породжують людські рішення, і саме людина здатна або чинити йому опір, або дозволити йому перемогти.

Запрошуємо відкрити цю книгу в читальному залі та побачити історію не лише через дати й факти, а через людські долі, переживання та свідчення очевидців.

Адже знання історії допомагає краще зрозуміти ціну миру та відповідальність майбутніх поколінь.

94(4)

Б59   Бівор, Ентоні. Берлін: падіння, 1945 рік / Е. Бівор ; пер. з англ. О. Староста ; наук. ред. Д. Стельмах. — Київ : Лабораторія, 2026. — 576 с.+ 24 с. фот. : іл.

«Ті, хто бачить невидиме: воєнна розвідка України»

Воєнна розвідка — особлива служба, де немає права на помилку, а від точності, витримки, професійності та мужності залежить найцінніше — життя наших захисників, безпека держави та успіх бойових операцій.

Щороку 7 вересня в Україні відзначають День воєнної розвідки — професійне свято тих, хто стоїть на передовій інформаційної боротьби, працює в умовах підвищеного ризику та щодня виконує надзвичайно важливу місію із захисту України. Свято встановлено Указом Президента України 7 вересня 2022 року.

У час повномасштабної війни значення воєнної розвідки важко переоцінити. Її представники працюють там, де особливо необхідні холоднокровність, сміливість, витримка та готовність діяти у найскладніших обставинах. Інформація, здобута розвідниками, допомагає своєчасно оцінювати ситуацію, виявляти наміри противника, прогнозувати розвиток подій і ухвалювати важливі рішення.

Воєнна розвідка є невід’ємною складовою національної безпеки та оборони України. У складних умовах відкритої агресії державі особливо потрібна ефективна, професійна й оперативна розвідувальна служба, здатна забезпечувати керівництво країни об’єктивною, достовірною та своєчасною інформацією, необхідною для прийняття стратегічних рішень.

За кожним розвідувальним повідомленням — кропітка праця, ризик, відповідальність і професійна майстерність людей, які часто залишаються в тіні. Їхня зброя — знання, досвід, аналітичне мислення, мужність і здатність діяти точно в потрібний момент.

День воєнної розвідки України — це не лише професійне свято. Це ще одна нагода віддати шану людям, які невидимо для широкого загалу працюють задля безпеки держави, допомагають українському війську вистояти та наближають нашу Перемогу.

 

Вічна вдячність тим, хто захищає Україну не лише силою зброї, а й силою знань, мужності та професіоналізму!

«Від мрії — до державного символу»

 

4 вересня 1991 року стало знаковою датою в історії становлення незалежної України. Саме цього дня над будівлею Верховної Ради вперше замайорів синьо-жовтий прапор — символ національного відродження, свободи та державної незалежності.

Ця подія відбулася лише через десять днів після проголошення Незалежності. 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, а синьо-жовтий стяг урочисто внесли до сесійної зали парламенту. Проте питання про його встановлення над будівлею Верховної Ради ще потребувало окремого рішення.

4 вересня депутати після гострих дискусій підтримали пропозицію представників Народної Ради підняти над парламентом національний прапор. Цьому передували й активні вимоги громадськості, яка зібралася під стінами Верховної Ради та наполягала на утвердженні української символіки. Спочатку поруч із синьо-жовтим стягом залишався червоно-синій прапор Української РСР, однак невдовзі радянський символ було знято.

Підняття прапора мало не лише символічне, а й глибоке політичне значення. Україна робила перші кроки у розбудові власної держави, відходячи від радянського минулого. Синьо-жовтий стяг над парламентом став видимим знаком цих історичних змін.

Український прапор має давню історію. Наприкінці 1980-х років синьо-жовті барви почали повертатися у публічний простір як символ національного відродження. У 1990 році прапор уже піднімали над будівлями місцевих рад, зокрема 24 липня — над Київською міською радою. Тож вереснева подія 1991 року стала важливою частиною процесу утвердження української державності.

Сьогодні синьо-жовтий прапор — один із найвпізнаваніших символів України у світі. Він майорить над державними установами, супроводжує українців у найважливіші моменти історії, став символом єдності, гідності та спротиву російській агресії. Його піднімають над звільненими містами й селами, бережуть на окупованих територіях і чекають дня, коли він знову вільно замайорить над кожним українським містом.

Синьо-жовтий прапор — це більше, ніж державний символ. У його кольорах — наша історична пам’ять, любов до рідної землі, прагнення до свободи й незламна віра в майбутнє України.