«Ох, не однаково мені»

 Ми любимо та захищаємо нашу Україну, адже вона джерело нашого натхнення, віри і надії.

Україна — це любов до духовних, культурних і матеріальних цінностей своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади, народу в цілому.

Любов’ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка — людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря — не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави — це те, що об’єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях.

 

          Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу —

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

I не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: — Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись. —

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Тарас Шевченко [В казематі 1847]