Великодні традиції у різних місцевостях України.

           В Україні святкувати Великдень почали після запровадження християнства у Київській Русі у 988 р. В язичницькі ж часи Великдень в Україні був нічим іншим, як днем природи, яка оновлювалася після довгої зими, святом весняного рівнодення. Вже тоді існували обряди, що збереглися до наших днів, як-от: святкування Вербиці (Вербної неділі), розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки, або, як її називають з середини XVIII ст., "паски") тощо.

Коли на нашу землю прийшло християнство, язичницькі традиції змішалися з християнськими. Це унікальне поєднання язичництва та християнства відображається у великодніх віруваннях та обрядах українців, хоч як не намагалися заборонити нашому народу, наприклад, такі ритуали, як присвячення короваїв і крашанок душам покійних.

Втім, той факт, що навіть за декілька століть світогляд нашого народу кардинально не змінився, є цілком природним. Адже українці дотримувалися і, незважаючи на всі заборони, репресії й геноциди, досі дотримуються прадавніх звичаїв своїх предків. На щастя, в деяких регіонах України ці вікові традиції збереглися аж до наших днів.

Чистий четвер.

На Гуцульщині до цього дня готуються заздалегідь. Ще у понеділок дітвора відвідує хресних батьків і стареньких. Так "гріє діда", сповіщаючи про те, що Великдень не за горами.

За таку добру звістку дівчаток і хлопчиків пригощають або кукуцами – булочками із випеченими хрестиками, або солодощами.

Збереглася на Західній Україні і традиція перескакувати у цей день через вогнище, таким чином – очищувати тіло й душу та набиратися сил на рік уперед.

Натомість на Поліссі досі виконують звичай із діжею, яку готують до замішування тіста на паски. Її вимивають, накривають рушником, підв’язують червоною крайкою, зверху на неї кладуть гроші і ставлять на стовпчики воріт, аби підняти вище до неба. Люди вірять: коли зійде сонце, то своїм промінням благословить бочку. Відтак господині цієї місцевості, а також Поділля, Галичини та Покуття беруться за не менш сакральний ритуал випікання святого хліба.

Якщо ж говорити про справи побутові, то у цей день варто повикидати з оселі мотлох, а ще не позичати у когось чи комусь гроші.

Випікання пасок

Кажуть, що цей обряд господиня має здійснювати наодинці, без чужих очей. Серед різноманіття рецептів Великодньої паски знаходимо і сирні, традиція випікати які збереглася у Центральній та Східній Україні.

У Чорнобильській зоні та на Поліссі люди поважного віку, яким далеко ходити до церкви, виносять спечений хліб на вулицю під час сходу сонця, аби воно благословило його.

Великдень

Великодній кошик у кожному регіоні має свої особливості. Наприклад, у Центральній Україні туди кладуть паску та яйця у шкаралупі, а на Галичині — чищені яйця.

Все, що було у кошику, наділялося магічним значенням. Існувала традиція закопувати шкаралупу від яєць (або інший свячений продукт) на городі, щоб був багатий врожай і не було бур’янів. Солодку верхівку паски брали як перекус у поле на перші весняні роботи, — щоб рік був урожайним.

Як відомо, Великодню передує дуже довгий піст. Обряд розговин (початку споживання скоромної їжі після посту) в різних регіонах України відбувається по-різному. На Поділлі, Волині та Західній Галичині, наприклад, до наших днів зберігся такий ритуал: господар три рази обходить стіл із мискою, наповненою свяченою іжею. Потім він розрізав кілька свячених яєць та підносить кожному члену сім'ї шматок яйця з такими словами: "Дай нам, Боже, і на той рік дочекатися Світлого Воскресіння Господнього в доброму здоров’ї!".

У Східній та Центральній Україні під час розговіння люди старалися не впустити жодної крихти свячених наїдків на підлогу, кожну крихточку дбайливо підбирали. Потім ці крихти кидали у вогонь, щоби не дісталися вони мишам. Вважалося, що миші, поївши свяченої їжі, перетворювалися на кажанів і загрозливо кружляли над головою незграб, які впустили додолу свячене. Перші шкаралупи зі свячених яєць кидали у водойми – озера чи річки.

Напиватися під час розговіння не можна було. Наші предки вірили: хто нап'ється на розговинах, того Бог покарає — ця людина цілий рік буде ходити наче в напівсні.

На Київщині була традиція після розговіння вмиватися з миски, в яку клали монету і дві крашанки. Потім ту воду виливали у вогонь.

У цьому регіоні є також декілька цікавих прикмет щодо Великодня: якщо в цей день хмарно чи йде дощ — буде врожай. Людина, яка помре в день свята, потрапить в рай. Діти, які народилися на Великдень, будуть нещасливі.

На Півдні була така традиція: родичам, які не були за святковим столом, відрізали по шматку великодньої паски, загортали в рушник разом із трьома крашанками та клали на покутті. Так свячена паска зберігалася до свята Вознесіння, а потім, якщо гості все ж таки не завітали до домівки, її віддавали нужденним.

Вважалося, що не вітатися на Великдень (навіть із тими людьми, з якими маєш не дуже дружні стосунки) — страшний гріх.

У давні часи дуже святковим виглядав храм і в селі Котельва, що на межі Полтавської і Сумської областей. Там робили ліхтарі, схожі на китайські, і вивішували по периметру будівлі, а ще в кожному дворі та на деревах.

Вже після літургії та святкового сніданку біля храмів водять гаївки: дітвора співає пісні, дорослі ж кружляють у хороводі. Ця традиція міцно вкоренилася на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині. На Закарпатті у давнину під час Великодньої неділі ігрищами також не нехтували: на Хустщині "били блишки", а на Рахівщині грали в "букурію". Сьогодні ж, після забав, закарпатський господар обкурює світлицю ладаном. Якщо у родині є дівчина на виданні, то освячену паску їй кладуть на голову, промовляючи: "Аби була людям велична, як паска ця пшенична!". Львівських красунь щедро обдаровували пасками ті, хто бажали дівчині вдало вийти заміж, за традицією для цього треба було скуштувати 12 пасок різних господинь.

На Слобожанщині на Великдень по обіді йшли на цвинтар христосуватися з померлими та клали на могили свячені крашанки.

Обливаний понеділок

Понеділок після Великодня на Гуцульщині, Бойківщині та Поділлі називався “обливаним”. Хлопці й дівчата нишком обливали один одного, вірячи, що вода додасть їм життєвої енергії та здоров’я. Батьки дівчат у цій місцевості не були проти, а навіть раділи з того, що поливальники приходили до них обливати дочок — значить, надія є, можна готувати придане! До речі, традиція “обливаного понеділка” є не лише в Україні, а у Польщі та Словаччині.

На третій день селяни проводжали свята, гуляючи в корчмах. Великдень завершувався, але все ще скрізь лунало "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!". Подекуди так віталися аж до Вознесіння.