Київський щоденник.

          Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека стала першою в Тернопільській області бібліотекою, яка отримала в подарунок книжку Вікторії Колосової «Київський щоденник».

Книжку Тернопільській обласній науковій бібліотеці передав Олександр Степаненко, керівник Кіноклубу на вулиці Зеленій під час заходу «Божественна солодкість медової землі».

«Київський щоденник» це нове видання Харківської правозахисної групи та Європейського університету Віадріна (Франкфурт-на-Одері) - «Київський щоденник». Авторка щоденника - Вікторія Колосова (ур. Водолажська, 1923–2010) — відома дослідниця давньої й ранньомодерної української поезії, багаторічна співробітниця Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. У березні 1940 року, 16-річною школяркою, вона почала вести щоденник. Це раніше не публіковане приватне джерело містить записи про Другу світову війну, окупацію Києва та повсякденне життя цього міста, повернення радянської влади і відновлення Київського університету.

Також до цього видання включене листування Вікторії Колосової із родичами і майбутнім чоловіком 1944-1945 років, добірка фотокарток із приватного архіву авторки та начерк інтелектуальної біографії авторки.

Щоденник Колосової можна назвати антивоєнним текстом. Сформульованим у позірно позаідеологічних категоріях. У записі 22 червня 1942 року проблема війни висвітлена так: «Почалася війна. У ній все. Гіршого слова годі знайти на землі. Страшнішого й звірячішого. Й ось уже рік вона триває. Уже рік, як щоденно знищуються мої брати за нацією, та й до чого тут брати за нацією! — знищуються люди. Німці, росіяни, італійці, угорці, українці — сотні тисяч, тисячі тисяч.

Я не можу писати про це, я можу тільки кричати. Але кричати не можна. Я мовчу. Нащо писати, якщо всі це знають, якщо я — лише одна з небагатьох, хто тільки чув про жахіття, але бачити їх — не бачив. Я уявляю тільки їх собі — й волосся стає дибки»

Інший запис, датований цим же роком, також перегукується з тим, про що сьогодні мріє кожен українець: «Я відмовляюся від усіх своїх бажань заради одного: скоріше мир, геть війну!»