Фактор свободи.

 Ніхто не народжується бути героєм. Тим паче – ніхто не призначений стати символом. Це усвідомлений вибір шляху людьми, цілком звичайними за народженням. До того ж, не одномоментний вибір. Його доводиться постійно повторювати у змінних обставинах.

Плата за нього – життя.

Але стати символом – це не просто здійснити геройський вчинок всупереч страху померти. Це жити, перетворюючи своє існування на міф, який триватиме й після смерті.

Це стати водночас об’єктом захоплення для своїх та ціллю для ненависті чужих. І при цьому залишатися людиною, а не кумиром чи страховиськом.

Це жити не лише під мікроскопом, розуміючи, що кожен твій вчинок вивчають оточуючі, а й під телескопом – що це будуть робити і твої нащадки.

Це принести у жертву не лише власне існування, відмовившись від звичайних людських втіх, але й спокійне життя близьких, тих, кого найбільше кохаєш.

Це чекати смерті кожної миті, але встигати жити, творити, боротися.

І саме завдяки цим людям, які зробили свій вибір і були вірні йому до кінця, ми зараз живемо у Незалежній Україні.

94(477)

Ф18 

Фактор свободи: Мазепа, Петлюра, Бандера / В. Бірчак, В. В'ятрович, О. Ісаюк [та ін.] ; Укр. ін-т нац. пам'яті, Центр досліджень визвольного руху. — Київ : [б. в.], 2021. — 36 с. : іл.

В різний час, у різних обставинах зробили свій вибір троє українців – Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера. Їхні біографії різні, але всіх об’єднує ідея свободи, яку прагнули здобути для свого народу, та ворог, що стояв на шляху до її реалізації, – Російська імперія. У протистоянні з ним їхні імена стали символом для свого народу і тавром для його ворогів. Їх оспівували і проклинали.

Вони стали для імперії тим неврахованим фактором, який зруйнував її сценарій. Фактором свободи, який під їхнім іменем знову і знову проявлявся в нашому минулому та перетворював його саме на українську історію.

Цілі покоління їхніх послідовників називали мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями. З вуст прихильників і ворогів ці імена звучали однаково пристрасно: перші вкладали в них захоплення і гордість, а другі – страх і ненависть. Вони досі так звучать. Все найгірше для ворогів в українцях (свободолюбність, завзятість, незламність) досі означують як мазепинське, петлюрівське, бандерівське.

А починалося все з рішення звичайної людини, її надзвичайної властивості повторювати це рішення знову і знову, всупереч обставинам, до кінця, до перемоги.

94(477)

Т14  

Таїрова-Яковлева, Тетяна. Коліївщина: великі ілюзії / Т. Таїрова-Яковлева ; пер. з рос. Т. Кришталовської. — Київ : Кліо, 2019. — 256 с. : іл.

Коліївщина — це не просто незручна сторінка нашої історії, чергове гайдамацьке повстання і навіть не їх апогей. Для України Коліївщина стала тим моментом, коли високі ідеали свободи, незалежності, релігії предків наштовхнулись на жорстоку реальність та прагматизм політики кінця XVIII століття. Але вплив цих подій поширився далеко за межі України – Коліївщина стала якщо не причиною, то приводом для глобальних геополітичних змін в усій Центрально-Східній Європі. Авторка з притаманною їй фаховою глибиною, але водночас живо і захопливо, робить спробу переосмислити події, які відбувалися на Правобережній Україні в середині XVIII століття і зрештою спричинилися до Коліївщини, спровокували російсько-турецьку війну, поділ Речі Посполитої, ліквідацію Запорозької Січі й автономії Українського гетьманства.

94(477)

С88 

Стяжкіна, Олена. Рокада: чотири нариси з історії Другої світової / О. Стяжкіна ; Укр. ін-т нац. пам'яті. — Київ : Дух і Літера, 2020. — 272 с. — (Друга світова).

У книжці Олени Стяжкіної «Рокада: чотири нариси з історії Другої світової» йдеться про необхідність українського погляду в історієписанні війни. У тому числі, про формування європейської перспективи для аналізу подій та про повернення суб’єктності спільнотам і людям, які були привласнені чужими історичними наративами.

«Рокада – це дороги у фронтовій смузі, які проходять паралельно лінії фронту. Рокади – це про забезпечення маневру й основу військових комунікацій; про підготовку наступу, підвіз зброї, вивезення поранених, про потенцію посилення, про зв’язок. Моя книжка – також про рокади. Про можливість та необхідність українського «маневру» й посилення комунікацій між істориками, філософами, соціальними антропологами, про «режим видимості», який формується й відкривається зі зміною методологічної оптики, включенням подій в Україні у європейський контекст, поверненням суб’єктності тим спільнотам і групам, які були або «привласнені» «чужими» історичними наративами або «розчинені» у широких узагальненнях»,  – пише у передмові до видання авторка, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії України Національної академії наук Олена Стяжкіна.

94(477)

Т68  

Тріумф людини. Українці в нацистських і радянських концтаборах / авт.: І. Бігун, В. Бондарук, В. В'ятрович [та ін.] ; під. заг. ред. В. В'ятровича ; Укр. ін-т нац. пам'яті ; Центр дослідж. визвольного руху. — Львів : Папуга, 2019. — 200 с. : іл.

Цей проект — про те людське, що не здатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про свободу в серцях. Про тріумф людини.

Вихідці з України були в багатьох концтаборах нацистської Німеччини. Представлені тут історії свідчать: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, наважувалися на втечі, бунти й повстання. Імперія ГУЛАГ розпочала свою роботу із становленням радянської влади і продовжила вбивати після падіння нацизму. У радянських концтаборах режим винищував українську націю. Але комуністи не досягли цілі. Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували, здавалося б непереможну, імперію ГУЛАГу.

Великою мірою завдяки тим українцям, які не зламались у нацистських і комуністичних концтаборах, ми зараз живемо у вільній незалежній державі.

355/359

У45 

Українське військо 1917-1921 / Укр. ін-т нац. пам'яті ; авт. виставки : Є. Пінак, Я. Файзулін, М. Майоров. — [Б.м.] : [б. в.], [200?]. — 52 с. : іл.

Одним із найважливіших атрибутів державності, гарантом безпеки та свободи України є її Збройні сили. Сьогодні вони стримують ворога в Донецькій та Луганській областях, а також готові до виконання поставлених завдань скрізь, де в цьому виникне потреба.

Сто років тому значення власного війська для України було надзвичайно важливим, адже молодій державі з перших і до останніх днів існування доводилось боротися з агресією сусідів. У вирі боротьби формувалося військо Української революції 1917–1921 рр. Воно увібрало в себе національні традиції минулих епох, але при цьому постійно змінювалося, пристосовуючись до викликів сучасності.

Виставка «Українське військо: 1917–1921» розповідає про початки Українського війська та його організацію, легендарних командирів, роди військ, однострої та відзнаки, зброю, найвизначніші військові формації та бойові операції 1917-1921 років, вшанування пам’яті і відновлення мілітарних традицій нині.