Cтарший з ,,Мишолосія".

 

25 липня 1869 року народився Михайло Косач, український вчений-метеоролог та письменник, брат Лесі Українки. Відомий також як автор низки оповідань та наукових праць, друкованих в періодиці, засновник літературного гуртка «Плеяда», громадський діяч.

 Михайло Косач був першою дитиною в родині Петра та Ольги Косачів. Його хрещеними батьками стали рідні дядько приват-доцент Київского університету Михайло Петрович Драгоманов і тітка дворянка Олена Антонівна Косач. Колективне дитяче прізвисько Михайла в родині Косачів (разом із сестрою Лесею): Мишелосіє. Докладніше про Михайла Косача - у статті Анатолія Погребного «Cтарший з ,,Мишолосія"». Також пропонуємо вам прочитати твори письменника.

83.3(4Укр)

П43 

Погрібний, А. Поклик дужого чину : статті, портрети, силуети, наближення, публіцистика / А. Погрібний. — Київ : Просвіта, 2009. — 680 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету).

Cтарший з ,,Мишолосія" : [ Михайло Петрович Косач] / А. Погрібний // Поклик дужого чину. — К, 2009. — С. 533-536.

До нової книжки відомого літературознавця, доктора філологічних наук, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Анатолія Погрібного (1942-2007) увійшли його літературно-теоретичні, історико-літературні та публіцистичні праці.

Досліджуючи такі літературознавчі проблеми, як феномен письменницької публіцистики, сутність стильових пошуків на сучасному етапі, питання модернізму тощо, автор особливу увагу звертає на портретні характеристики ряду діячів української культури. В одних випадках це — розгорнуті портрети, як-от: Я. Щоголева, Б. Грінченка, О. Гончара, в інших — “силуети” та “наближення”(П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Манжура, Грицько Григоренко, Д. Гуменна, П. Тичина, В. Підмогильний, О. Ольжич, В. Симоненко, Б. Олійник...) Чимало місця відведено й мало вивченим постатям української літератури — М. Венгера, П. Кузьменка, М. Вербицького, Т. Зіньківського, М. Косача, В. Леонтовича та ін. Більшість історико-літературних розвідок вченого написана на основі архівних матеріялів.

До розділу «Публіцистика» увійшли статті з п’ятикнижжя — «Якби ми вчились так, як треба...» (2000), «По зачарованому колу століть» (2001), «Раз ми є, то де?» (2003), «Поклик дужого чину» (2004), «Захочеш — і будеш» (2007) — у центрі якого — проблеми культурно-духовної сфери в Україні, складні процеси утвердження української мови, культури, загалом духовного життя. У працях використано велику пошту, що надходила на відому авторську програму публіциста на Першому каналі Національного радіо. «Якби ми вчились так як треба...». Статті мають цінність як соціологічні та психологічні студії, що увиразнюють настрої і прагнення нинішнього українського суспільства.

821(477)

К71 

Косач, Михайло (Михайло Обачний). Твори. Переклади. Листи. Записи кобзарських дум / М. Косач ; упорядкування, біографія, коментарі та примітки Л. Мірошниченко ; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Київ : КОМОРА, 2017. — 592 с.

Майже шестисотсторінковий фоліянт із розлогими передмовами до більшости розділів стане в пригоді не лише дослідникам творчости Лесі Українки, рідним братом якої був письменник, науковець, перекладач, збирач народних дум, господарник, ба, фігурант цікавого листування, яке для нас є вельми цінним джерелом знань про культуру, побут, політику на «зламі віків» у призмі бачення українського інтелектуала.

У кожній галузі Косач устиг блискуче проявитися. Але щоразу це блиск дебюту, аванс таланту, буяння надії, якій завадила вповні справдитися доля письменника, позаяк він прожив 34 роки. Справді, дев’ять новел, обсяг яких не перевищує сотні сторінок, наче не дають змоги судити про авторові белетристичні здібності. Із чотирьох перекладів половина є уривками великих текстів. Тринадцять записаних дум тягнуть хіба що на брошуру. Наукових статтей іще менше, деякі тяжіють до мемуарного жанру. І жодна з перелічених галузей за обсягом не може конкурувати з Косачевою «Розгорнутою біографією», яку дбайливо та любовно написала Лариса Мірошниченко. Усе так, але за кігтем пізнаємо лева, каже латинська мудрість. Воюють не кількістю, а вмінням. Та чи був бійцем автор, який обрав собі за псевдо прізвисько Обачний? Це особливо вражає на тлі Франкового вислову про його славетну сестру як про «єдиного мужчину в українській літературі». Його внутрішні стратегії оптимальної поведінки було налаштовано не на боротьбу, а на втечу чи резиґнацію, що химерно контрастує з енергійним культом науки, що його свідомо сповідував автор. (Уривок з огляду Олега Сидора-Гібелинди).