Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

середу, 12 липня 2023 р.

250 років фальші: російські міфи історії Криму.

 

Продовжуємо розповідати вам про книжки, з яких дізнаємося правду про історію Криму і які перекреслюють міфи, що виникли внаслідок претензій російського уряду на півострів. Саме про це книжка Сергія Громенка «250 років фальші: російські міфи історії Криму.»

Сергій Громенко — український історик, публіцист та громадський діяч, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам'яті (2014—2016), оглядач проєкту Крим. Реалії від Радіо Свобода, учасник громадського просвітницького проєкту з популяризації історії України «Лікбез. Історичний фронт». Лавреат V Міжнародного конкурсу ім. Єжи Ґедройця (2011), фіналіст XXI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2019».

 

94(477)

Г87  

Громенко, Сергій. 250 років фальші: російські міфи історії Криму / С. В. Громенко ; худож.-оформ. О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 255 с. : іл. — (Справжня історія).

Анексія Криму, яка викликала найбільшу політичну кризу в Європі з часів Другої світової війни, зумовила й небачений розквіт політичної міфології. 2014 року з безлічі окремих міфів і сфальсифікованих фактів на світ з’явився так званий Міф про «КримНаш», що мав на меті виправдати в очах світу агресивну політику Російської Федерації. Невже Крим – споконвічно російська земля? Чи правда, що кримські татари – геть усі зрадники? Чи дійсно півострів став частиною України незаконно? І чи реально всі кримчани як один проголосували на референдумі за приєднання до Росії? Відповідям на такі запитання й присвячена ця книга.

«російська держава, в якій би формі не існувала, завжди прагнула створити образ свого успіху та процвітання. Оскільки реальним станом справ у росії такий образ не створиш – доводилося вигадувати. Ситуація з Кримом не стала винятком ані після першої окупації півострова росією в 1783 році, ані після другої в 1919 році – коли більшовики остаточно захопили Крим, ані після третьої – 2014 року.

Теза про те, що росіяни – це “міцні господарники”, які прийшли піднімати та розвивати “злиденний” Крим є черговим пропагандистським міфом. Якщо росія так піклується про півострів і хоче, щоб він розвивався, то найкраще, що вона може зробити, – це деокупувати Крим і не посягати більше на українські території.

Міф: “росія принесла в Крим цивілізацію та процвітання”

Міф (1783 рік): Уявлення російської еліти про поточний стан справ найкраще описує “батько російського театру”, придворний статський радник, який за гроші Катерини ІІ видавав свої твори, П. Сумароков у книзі “Досуги крымского судьи или Второе путешествие в Тавриду”: “На весь Крим нема ані крупчатки, ані пиляльного млина, ані фабрики, а надто заводів, виключаючи саф’яні та інші мало важливі [заводи – від авт.]… Таким зображенням ми преставили ясно, що жодна галузь промислів і заведень у руках кримців процвітати не може, і що ця обітована країна замість коштовностей вкривається шкідливим биллям… Найголовнішим благом було би для Тавриди, коли б татари зовсім її полишили.”

Це буквально можна вважати передмовою до депортації – геноциду кримських татар, що здійснила вже радянська москва у 1944 році.»

«Міф (2014 рік): “Воссоединение задало высокий темп дальнейшей работе по развитию потенциала республики. За это время реализованы такие проекты, невозможные в «прошлой жизни»: Крымский мост, федеральная трасса «Таврида», сотни построенных и отремонтированных детских садов, школ, больницы, модульные ФАПы, программы благоустройства городов и многое другое — нам фактически пришлось восстанавливать полуостров из руин”, – депутат держдуми рф від окупованого Криму Андрій Козенко.

Правда: Розпочнемо з 1783 року. Справді, станом на кінець 18 століття Крим був не в найкращому стані, але не з вини киримли, а тому, що з 1771 до 1783 через втручання російської імперії ця територія перетворилась на зону “перманентної воєнно-політичної та соціально-економічної катастрофи”, як висловлюється історик Сергій Громенко. За цей короткий проміжок часу на півострові відбулися: дві окупації півострова російською імперією, дві громадянські війни, депортація християнських народів до росії, щонайменше дві хвилі масової міграції мусульман Криму до Туреччини, епідемія чуми, яка спалахнула у червні 1783 року навколо табору Потьомкіна, про що той згадував у листах до Катерини ІІ. Не дивно, що всі, хто з 1783 року подорожували Кримом, відзначали занепад півострову.

Щодо стану Криму після окупації 2014 року, то, по-перше, економіка Криму, який ізольований від світу жорсткими економічними санкціями, критично залежить від дотацій із бюджету рф – фактично окупований півострів не розвивається.

Це стосується ще одного стовпа російського міфу про “Крим, який процвітає” у вигляді інфраструктури, то, як маємо нагоду переконатися зараз, нові об’єкти – слугують передусім мілітарним цілям. Через розпіарений незаконний кримський міст і трасу “таврида” їдуть колони з бронетехнікою, танками, боєприпасами, особовим складом російської армії. Це навіть без згадки про те, що під час будівництва окупанти нищать унікальну кримську флору та фауну, що дедалі частіше призводить до природних катаклізмів.» 

Немає коментарів:

Дописати коментар