250 років фальші: російські міфи історії Криму.

 

Продовжуємо розповідати вам про книжки, з яких дізнаємося правду про історію Криму і які перекреслюють міфи, що виникли внаслідок претензій російського уряду на півострів. Саме про це книжка Сергія Громенка «250 років фальші: російські міфи історії Криму.»

Сергій Громенко — український історик, публіцист та громадський діяч, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам'яті (2014—2016), оглядач проєкту Крим. Реалії від Радіо Свобода, учасник громадського просвітницького проєкту з популяризації історії України «Лікбез. Історичний фронт». Лавреат V Міжнародного конкурсу ім. Єжи Ґедройця (2011), фіналіст XXI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2019».

 

94(477)

Г87  

Громенко, Сергій. 250 років фальші: російські міфи історії Криму / С. В. Громенко ; худож.-оформ. О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 255 с. : іл. — (Справжня історія).

Анексія Криму, яка викликала найбільшу політичну кризу в Європі з часів Другої світової війни, зумовила й небачений розквіт політичної міфології. 2014 року з безлічі окремих міфів і сфальсифікованих фактів на світ з’явився так званий Міф про «КримНаш», що мав на меті виправдати в очах світу агресивну політику Російської Федерації. Невже Крим – споконвічно російська земля? Чи правда, що кримські татари – геть усі зрадники? Чи дійсно півострів став частиною України незаконно? І чи реально всі кримчани як один проголосували на референдумі за приєднання до Росії? Відповідям на такі запитання й присвячена ця книга.

«російська держава, в якій би формі не існувала, завжди прагнула створити образ свого успіху та процвітання. Оскільки реальним станом справ у росії такий образ не створиш – доводилося вигадувати. Ситуація з Кримом не стала винятком ані після першої окупації півострова росією в 1783 році, ані після другої в 1919 році – коли більшовики остаточно захопили Крим, ані після третьої – 2014 року.

Теза про те, що росіяни – це “міцні господарники”, які прийшли піднімати та розвивати “злиденний” Крим є черговим пропагандистським міфом. Якщо росія так піклується про півострів і хоче, щоб він розвивався, то найкраще, що вона може зробити, – це деокупувати Крим і не посягати більше на українські території.

Міф: “росія принесла в Крим цивілізацію та процвітання”

Міф (1783 рік): Уявлення російської еліти про поточний стан справ найкраще описує “батько російського театру”, придворний статський радник, який за гроші Катерини ІІ видавав свої твори, П. Сумароков у книзі “Досуги крымского судьи или Второе путешествие в Тавриду”: “На весь Крим нема ані крупчатки, ані пиляльного млина, ані фабрики, а надто заводів, виключаючи саф’яні та інші мало важливі [заводи – від авт.]… Таким зображенням ми преставили ясно, що жодна галузь промислів і заведень у руках кримців процвітати не може, і що ця обітована країна замість коштовностей вкривається шкідливим биллям… Найголовнішим благом було би для Тавриди, коли б татари зовсім її полишили.”

Це буквально можна вважати передмовою до депортації – геноциду кримських татар, що здійснила вже радянська москва у 1944 році.»

«Міф (2014 рік): “Воссоединение задало высокий темп дальнейшей работе по развитию потенциала республики. За это время реализованы такие проекты, невозможные в «прошлой жизни»: Крымский мост, федеральная трасса «Таврида», сотни построенных и отремонтированных детских садов, школ, больницы, модульные ФАПы, программы благоустройства городов и многое другое — нам фактически пришлось восстанавливать полуостров из руин”, – депутат держдуми рф від окупованого Криму Андрій Козенко.

Правда: Розпочнемо з 1783 року. Справді, станом на кінець 18 століття Крим був не в найкращому стані, але не з вини киримли, а тому, що з 1771 до 1783 через втручання російської імперії ця територія перетворилась на зону “перманентної воєнно-політичної та соціально-економічної катастрофи”, як висловлюється історик Сергій Громенко. За цей короткий проміжок часу на півострові відбулися: дві окупації півострова російською імперією, дві громадянські війни, депортація християнських народів до росії, щонайменше дві хвилі масової міграції мусульман Криму до Туреччини, епідемія чуми, яка спалахнула у червні 1783 року навколо табору Потьомкіна, про що той згадував у листах до Катерини ІІ. Не дивно, що всі, хто з 1783 року подорожували Кримом, відзначали занепад півострову.

Щодо стану Криму після окупації 2014 року, то, по-перше, економіка Криму, який ізольований від світу жорсткими економічними санкціями, критично залежить від дотацій із бюджету рф – фактично окупований півострів не розвивається.

Це стосується ще одного стовпа російського міфу про “Крим, який процвітає” у вигляді інфраструктури, то, як маємо нагоду переконатися зараз, нові об’єкти – слугують передусім мілітарним цілям. Через розпіарений незаконний кримський міст і трасу “таврида” їдуть колони з бронетехнікою, танками, боєприпасами, особовим складом російської армії. Це навіть без згадки про те, що під час будівництва окупанти нищать унікальну кримську флору та фауну, що дедалі частіше призводить до природних катаклізмів.»