Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

понеділок, 11 травня 2020 р.

Велика українка з Тернопілля






«Я вірю в Українську націю» - життєве кредо Ярослави Стецько, легендарної жінки, яка все життя боролася за незалежність та волю України. Ярослава Стецько, справжнє ім’я якої – Ганна Музика, назавжди залишиться однією з величних постатей новітньої української історії.
Життя цієї жінки було бурхливим, насиченим, незвичайним і здається, що вона прожила ніби декілька життів. Українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН, Антибільшовицького блоку народів (АБН), дружина Ярослава Стецька, голова ОУН(б) (1991—2001), перший лідер партії Конгрес Український Націоналістів (КУН), депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань. Ярослава Стецько навчалася у Теребовлянській польській гімназії та у гуманітарному ліцеї, закінчила Львівську політехніку, школу політичних наук (Мюнхен). За фахом була перекладачем з англійської, французької та німецької мови. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами.
Народилася Ганна Музика 14 травня 1920 року в селі Романівка на Тернопольщинi. Навчалася у Теребовлянській польській гімназії, де і розпочалося її революційне життя Саме тоді талановита випускниця Теребовлянської гімназії, на загальних зборах молоді, куди прийшли представники радянської влади, гучно проголосила промову про те, чому вона ніколи не вступить у комсомол. Їй було лише 18. Тоді дівчину не арештували, та вже за декілька днів священик попередив, що якщо вона не покине місто, її затримають. Анна поспіхом покинула місто й у 1938 вступила до Організації Українських Націоналістів.
У 1939 року закінчила навчання у гуманітарному ліцеї і розпочала свій шлях як вчителька в селі Юшківці Жидачівського району Львівської області. Як розповідають колишні учні, Ярослава Стецько  була не лише хорошим педагогом, але  й дуже турботливою людиною. «Люди тоді жили дуже бідно, діти часто приходили до школи голодні і босі. То вона, коли таке бачила, спочатку забирала дитину до сусідньої кімнати, відігрівала, поїла чаєм, годувала, а тільки потім урок починала»,– згадують її  вихованці.
У школі Ярослава Стецько не просто вчителювала, вона там жила і таємно працювала ночами  в маленькому підвальчику, де була влаштована друкарня. Підпільну літературу розповсюджували по всьому районі. Починалася вона такими рядками:  «Я, воїн Української повстанської армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю всіх найкращих синів України…».Пізніше, саме у цьому підвальчику з’явилися на світ газети  «За Українську Державу», журнали «Український комар», «Повстанець» та інші.
Займатися такою справою було доволі небезпечно, адже за Ярославою Стецько постійно стежили. У 1943 році  в Львові її таки заарештували німці за націоналістичну пропаганду.
З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року в Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням, її долею.
У 1943 – ув’язнена німцями у Львові за націоналістичну пропаганду. З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року у Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням і долею.
 Восени 1944 за дорученням проводу ОУН Ганна виїхала за кордон: спочатку у Відень, потім – в Баварію, Мюнхен. Тим часом у концтаборі Заксенгаузен у бункері смерті сидів її майбутній чоловік Ярослав Стецько – німці заарештували його за відмову відкликати Акт відновлення Української Держави. Коли після звільнення Ярослав Стецько утікав з-під нагляду гестапо, його було тяжко поранено.
Саме Ганна Музика очолювала мобільну групу, яка викрала пораненого Ярослава Стецька із госпіталю з-під арешту. Дивом подолавши дві тисячі кілометрів, Ярослава Стецька доправили до Мюнхена. Під час цієї подорожі Ганна Музика стала Славою, між обома зародилося сильне кохання. У 1946 році  в Мюнхені Ярослав і Ярослава побралися, і відтоді вона – дружина «професійного революціонера» і перша його помічниця в усіх справах. Подружжя Стецьків їздили  по світу та розповідали правду про сталінський режим, радянську владу, голодомор, мільйонні жертви. Вони зустрічалися з світовими лідерами, організовували просвітні компанії, конференції, щоб привернути увагу до  боротьби проти тоталітаризму в усьому світі.
У політичній біографії Слави Стецько емігрантський період складає не лише більшу половину прожитого життя. Еміграція стала продовженням боротьби. Здебільшого це була полемічна боротьба за утвердження націоналістичних ідеалів в українському середовищі. Еміграція сформувала з підпільної революціонерки Слави Стецько політичну діячку, котрій довелося займатися питаннями організації пресового бюро Антибільшовицького блоку народів, редагувати квартальник «Юкрейніан Ревю» та, врешті, очолити одну з найдієвіших політичних емігрантських структур, якою була і, ймовірно, залишається революційна ОУН.
Ні Ярослав, ні Слава Стецько до кінця життя так і не взяли собі підданства жодної країни – залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути громадянами  незалежної України. «Я можу одержати громадянство тільки там, де народилася.” – говорила Ярослава Стецько. 
Після вимушеної еміграції Ярослава Стецько вперше приїхала в Україну до святкування 30 червня 1991 року 50-річчя «Акту проголошення відновлення незалежності України», яке пройшло у Львові. Таким чином вона протягом 47 років не була у себе на батьківщині. У тому ж році Ярослава Стецько переїхала в Україну на постійне місце проживання.
В Україні Ярослава Стецько своїм першим завданням поставила собі створення на основі ОУН (б) політичної партії. 18 жовтня 1992 ця партія була створена і отримала назву «Конгрес українських націоналістів» (КУН). Ярослава Стецько була обрана головою партії. На цій посаді вона перебувала до своєї смерті. 27 березня 1994 КУН брав участь у перших парламентських виборах на Україні після здобуття незалежності 24 серпня 1991.
Будучи найстаршим за віком депутатом Верховної Ради, Ярослава Стецько 14 травня 1998 відкривала перше засідання новообраного парламенту. На парламентських виборах 31 березня 2002 Ярослава Стецько була втретє обрана депутатом Верховної Ради України. 14 травня 2002 вона знову приводила до присяги депутатів українського парламенту.
Через важку хворобу Ярослава Стецько поїхала на лікування до Мюнхена, де і померла 12 березня 2003. 20 жовтня 2007 в Києві, на Байковому кладовищі було урочисто відкрито пам'ятник Ярославі Стецько.
Одержима національною ідеєю державобудування, Слава Стецько присвятила їй все своє свідоме життя, пройшла крізь бурі епохи і залишилась вірною національній ідеї. Самостійна Соборна Українська Держава, вільна держава, де заможно живуть люди – ось мета всього її життя.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар