Борис Антоненко-Давидович (літературні псевдоніми Богдан Вірний і Б. Антонович) народився 5 серпня 1899 року в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської обл.) в родині машиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської (одночасно є псевдонімом і прізвищем його прадідів — реєстрових козаків Антоненків).
Закінчивши 1917 р. Охтирську гімназію, майбутній письменник вступає на природничий відділ Харківського університету, але невдовзі переводиться на історико-філологічний факультет Київського університету. Через матеріальні нестатки та безперервну зміну влади офіційно він так і не здобув вищої освіти, і йому довелося опановувати науку самотужки "в бібліотеках та з великої книги життя". 1920-1921 рр. ще зовсім юному Б. Антоненку-Давидовичу випало завідувати Охтирською повітовою наросвітою. В цей час, як свідчать його спогади, він "майже не бував у своєму "комісарському" кабінеті й більше крутився по школах, дитбудинках і садках, терся між селянами й ходив з рушницею в загоні ЧОНу проти Махна та місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й проводив вибори до Рад". Проте поступово стан ейфорії змінювався глибокими роздумами над особистими спостереженнями, пережитим і побаченим.
Перший період творчої діяльності ( 1923 – 1933). Перший період становить 14 книжок, окремі нариси, рецензії, замітки. Найважливіші твори: «Запорошені силуети», «Тук-тук», «Синя волошка», «Смерть», «Справжній чоловік», «Печатка», «Землею українською». Лишились незавершеними романи «Січ-мати» і «Борг», доля останнього невідома.
1927 року в журналі "Життя й революція". (№ 10-12) надруковано повість Б. Антоненка-Давидовича "Смерть". У "Смерті" письменник прагне дослідити й показати "незбагненну" більшовицьку силу й джерела її утвердження. Ця книжка стала значною подією в літературному процесі 20-х і завдала письменникові багато прикрощів, які значною мірою спричинилися до його двадцятирічних поневірянь. Понад шість десятиліть пролежала повість у спецсховах і лише у 1989 р. знову побачила світ. Своє ставлення до гострих проблем письменник виявляє через скрупульозний психологічний самоаналіз головного персонажу Костя Горбенка, який постійно перебуває в становищі дволикого Януса — думає і почуває одне, але партійний обов'язок та обставини (об'єктивні чи спричинені його ж діяльністю) змушують чинити всупереч його почуванням, переконанням і національним почуттям. Зрештою, дійшовши висновку, що нове життя, "купується кров'ю", "добувається смертю", і що "це новий негласний, суворий закон, якого не обійти", Кость вирішує стати "вольовим більшовиком", відкидає "к чорту всякі нерви й легкодухість". З нелюдською жорстокістю вбиває заручника… і стає йому від того "одразу порожньо всередині, навіть, по-особливому легко…"
Другий період творчості від 1957 до 1984 року. До другого періоду творчості належать «Золотий кораблик», «Образа», «Так воно показує», «Слово матері», «Вибрані твори» Видав мово- й літературознавчі праці: збірки статей «Про що і як», «В літературі й коло літератури», літературно-критичні й теоретичні нариси «Здалека й зблизька», роздуми над культурою української мови «Як ми говоримо». Залишив спогади про С. Васильченка, Є. Плужника, Б. Тенету, М. Рильського, В. Сосюру, процес СВУ. В 1966 вийшов друком перекладений Антоненком-Давидовичем українською мовою з російської роман Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Пан Халявський».
До самої смерті Б. Д. Антоненко-Давидовича, що настала 9 травня 1984 року, тривало принизливе цькування та замовчування письменника, який був змушений животіти на скромну пенсію. В той же час за кордоном, зокрема, в Болгарії, Польщі, Англії, Канаді, США і навіть далекій Австралії його твори видаються окремими книжками, широко відзначаються ювілеї письменника. Нарешті через 5 років після його смерті в Україні виходить його книга художньої прози — "Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки" — за яку йому посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.
Твори Бориса Антоненка-Давидовича, що вийшли окремими виданнями:
В Україні: "Лицарі абсурду" (драма,), "Запорошені силуети" (оповідання, повісті, нариси,), "Тук-тук", "Смерть", "Справжній чоловік", "Шкапа", "Крижані мережки", "Печатка", "Землею українською", "Синя волошка", "Люди й вугілля", "Крила Артема Летючого", "Паротяг Ч-273", "Збруч", "В сім'ї вольній, новій", "Золотий кораблик", "Слово матері", "За ширмою" (роман), "Про що і як" (збірка статей), "В літературі і коло літератури", "На довгій ниві", "Як ми говоримо", "Смерть", "Сибірські новели", "Завищені оцінки".
За кордоном: "Смерть" (Лондон), "Землею українською" (Філадельфія), "За ширмою" (Мельборн), "Як ми говоримо" (Балтимор, Нью-Йорк), "Печатка" (Мельборн), Двісті листів Б. Антоненка-Давидовича" (Мельборн,).
Іншими мовами: російською — "Крылья Артема Летуна"; польською — "Za parawanem"; англійською — "Behіnd the Curtіan", "Duel".
Немає коментарів:
Дописати коментар