Повітряні сили і війська зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України.

          У першу неділю серпня згідно з Указом Президента України від 27 червня 2007 року у нашій державі відзначають день Повітряних Сил Збройних Сил України.

Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Українцями були літакобудівники Ігор Сікорський та Дмитро Григорович. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський першими навчилися виводити літаки з вільного падіння штопором. Пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою.

Зараз Повітряні Сили Збройних Сил України включають до свого складу не тільки повітряні, а й протиповітряні компоненти, серед яких знаходяться зенітно-ракетні комплекси та радіотехнічні війська, а також ряд спеціальних військ.

Повітряні Сили надійно боронять українське небо і дають гідну відсіч у ньому російському агресору.

Пропонуємо вам дізнатися більше про історію повітряних сил України , прочитавши автореферат дисертації Андрія Харука з фонду ТОУНБ.

68

Х 22

Харук, А. І. Військово-повітряні сили України в 1917-1920 рр. : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук : 20.02.22 / А. І. Харук ; Державний ун-т "Львівська політехніка". — Львів, 2000. — 20 с.

Праця присвячена одній з малодосліджених сторінок історії Перших визвольних змагань 1917—1920 рр. — зародженю та ровзитку української військової авіації. На підгрунті архівних джерел автор ретельно дослідив стан національних військово-повітряних сил за часів Центральної Ради, Української Держави гетьмана П. Скоропадського, Армій УНР та УГА.

А вже 8 серпня відзначаємо День військ зв’язку ЗСУ. Свято встановили згідно з Указом Президента від 1 лютого 2000 року. Саме в цей день, 8 серпня 1920, у Києві, на базі колишнього Костянтинівського юнкерського військового училища, почалася підготовка зв’язківців на других Київських військово-інженерних курсах.

Війська зв’язку – це спеціальні війська, призначені для забезпечення зв’язку і управління військами Збройних Сил, його технічна основа. Високий рівень боєготовності військ, оперативність і надійність управління ними забезпечує професійний особовий склад військ зв’язку. Воїни-зв’язківці входять до складу всіх родів військ. Наразі спеціальність військового зв’язківця одна з найбільш затребуваних.

У лютому 2020 року, відповідно до реформування військових структур ЗСУ за стандартами НАТО, Головне управління зв'язку та інформаційних систем ГШ ЗСУ було переформовано у Командування Військ зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України. Впровадження передових технологій і методів військової комунікації в Збройних Силах для нашої держави є пріоритетом. Це головне завдання, яке стоїть перед військами зв’язку і від реалізації якого залежить підвищення обороноздатності держави.

Дізнаймося більше про зв´язок і кіберпростір в Україні, прочитавши книжки з нашого фонду:

65.9(4Укр)

З44  

Зв’язок та інформатизація в Україні / ред. Д. Табачник [та ін.]. — Львів : Новий світ, 2006. — 160 с.

32.88

В42 

Від гінця до Інтернету : нариси з історії укр. пошти / В. Мухін, В. Мороз, П. Дюков [та ін.]. — К. : Аспект, 2002. — 328 с.

У книзі нарисів з історії української пошти зроблено спробу представити у популярному викладі основні віхи виникнення, становлення та розвитку поштового зв´язку на території сучасної України.

 

 

 

004

О-75

Основи кіберпростору, кібербезпеки та кіберзахисту : навч. посіб. / В. М. Богуш, В. В. Богуш, В. Д. Бровко, В. П. Настрадін ; під ред. В. М. Богуша. — Київ : Ліра-К, 2020. — 554 с.

У навчальному посiбнику наведена систематизована сукупнiсть вiдомостей про стан та перспективи розвитку широкого кола методологiчних, наукових та технiчних основ побудови кiберпростору, процесiв протиборства у кiберпросторi, органiзацiю забезпечення безпеки кiберпростору, методи та засоби забезпечення кiберзахисту. Навчальний посiбник створений за результатами детального аналiтичного вивчення сучасної мiжнародної та нацiональної нормативно-правової бази щодо сфери забезпечення кiбербезпеки на мiжнародному, державному рiвнi та на рiвнi органiзацiї.

341

С72  

Співробітництво Україна- ЄС- НАТО з протидії гібридним загрозам у кіберсфері / [уклад.: М. Гончар, В. Мартинюк] ; Центр глобалістики "Стратегія ХХІ". — Київ : [б. в.], 2019. — 27 с.

В аналітичному документі «Співробітництво Україна-ЄС-НАТО з протидії гібридним загрозам у кіберсфері» зроблено порівняльний аналіз нормативно-правової бази, інституційних можливостей та рівня активності із протидії гібридним загрозам в ЄС, НАТО й Україні у кіберсфері, а також оцінку поточного стану співпраці між ЄС і НАТО та обох організацій з Україною у сфері кібербезпеки.

68

І 90  

Історія українського війська / кол. авт.: М. Відейко [та ін.] ; під ред. В. Павлова ; худож. О. Ком’яхов ; Громадський просвітницький проект "LIKБЕЗ. Історичний фронт". — Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. — 416 с.

Перший за 80 років систематичний науково-популярний виклад історії військової справи: від появи професійних військових спільнот на території України в Давню добу до участі українських збройних формувань в Антитерористичній операції на сході України, де народжується сучасна українська армія. Справжньою цінністю видання є більш ніж 300 фотографій з колекції Національного історичного музею України та художні реконструкції відомого українського ілюстратора Олександра Ком’яхова. Вони відображають всю багатоманітність військового спорядження та озброєння військових формувань у різні періоди історії.

68

І-90  

Історія українського війська : від княжих часів до 20-х років ХХ ст. / І. Крип’якевч, Б. Гнатевич [та ін.]. — 4-те вид., змінене і допов. — Львів : Світ, 1992. — 712 с.

Дана книга є відтворенням з доповненнями широко відомої праці за редакцією І. Крип'якевича та Б. Гнатевича «Історія українського війська», яка вперше побачила світ у Львові в 1935—1936 рр. і з того часу в Україні не перевидавалася. Використовуючи надзвичайно багату й різноманітну джерельну базу (архіви, картографічні, історіографічні матеріали), автори докладно розповідають про організацію українських військових формувань від давніх княжих часів до перших десятиліть XX ст., аналізується розвиток української військової стратегії і тактики, участь українських військ у конкретних бойових операціях.