Велика українка з Тернопілля

«Я вірю в Українську націю» - життєве кредо Ярослави Стецько, легендарної жінки, яка все життя боролася за незалежність та волю України. Ярослава Стецько, справжнє ім’я якої – Ганна Музика, назавжди залишиться однією з величних постатей новітньої української історії.

Життя цієї жінки було бурхливим, насиченим, незвичайним і здається, що вона прожила ніби декілька життів. Українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН, Антибільшовицького блоку народів (АБН), дружина Ярослава Стецька, голова ОУН(б) (1991—2001), перший лідер партії Конгрес Український Націоналістів (КУН), депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань. Ярослава Стецько навчалася у Теребовлянській польській гімназії та у гуманітарному ліцеї, закінчила Львівську політехніку, школу політичних наук (Мюнхен). За фахом була перекладачем з англійської, французької та німецької мови. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами.

Народилася Ганна Музика 14 травня 1920 року в селі Романівка на Тернопольщинi. Навчалася у Теребовлянській польській гімназії, де і розпочалося її революційне життя Саме тоді талановита випускниця Теребовлянської гімназії, на загальних зборах молоді, куди прийшли представники радянської влади, гучно проголосила промову про те, чому вона ніколи не вступить у комсомол. Їй було лише 18. Тоді дівчину не арештували, та вже за декілька днів священик попередив, що якщо вона не покине місто, її затримають. Анна поспіхом покинула місто й у 1938 вступила до Організації Українських Націоналістів.

У 1939 року закінчила навчання у гуманітарному ліцеї і розпочала свій шлях як вчителька в селі Юшківці Жидачівського району Львівської області. Як розповідають колишні учні, Ярослава Стецько  була не лише хорошим педагогом, але  й дуже турботливою людиною. «Люди тоді жили дуже бідно, діти часто приходили до школи голодні і босі. То вона, коли таке бачила, спочатку забирала дитину до сусідньої кімнати, відігрівала, поїла чаєм, годувала, а тільки потім урок починала»,– згадують її  вихованці.

У школі Ярослава Стецько не просто вчителювала, вона там жила і таємно працювала ночами  в маленькому підвальчику, де була влаштована друкарня. Підпільну літературу розповсюджували по всьому районі. Починалася вона такими рядками:  «Я, воїн Української повстанської армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю всіх найкращих синів України…».Пізніше, саме у цьому підвальчику з’явилися на світ газети  «За Українську Державу», журнали «Український комар», «Повстанець» та інші.

Займатися такою справою було доволі небезпечно, адже за Ярославою Стецько постійно стежили. У 1943 році  в Львові її таки заарештували німці за націоналістичну пропаганду.

З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року в Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням, її долею.

У 1943 – ув’язнена німцями у Львові за націоналістичну пропаганду. З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року у Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням і долею.

 Восени 1944 за дорученням проводу ОУН Ганна виїхала за кордон: спочатку у Відень, потім – в Баварію, Мюнхен. Тим часом у концтаборі Заксенгаузен у бункері смерті сидів її майбутній чоловік Ярослав Стецько – німці заарештували його за відмову відкликати Акт відновлення Української Держави. Коли після звільнення Ярослав Стецько утікав з-під нагляду гестапо, його було тяжко поранено.

Саме Ганна Музика очолювала мобільну групу, яка викрала пораненого Ярослава Стецька із госпіталю з-під арешту. Дивом подолавши дві тисячі кілометрів, Ярослава Стецька доправили до Мюнхена. Під час цієї подорожі Ганна Музика стала Славою, між обома зародилося сильне кохання. У 1946 році  в Мюнхені Ярослав і Ярослава побралися, і відтоді вона – дружина «професійного революціонера» і перша його помічниця в усіх справах. Подружжя Стецьків їздили  по світу та розповідали правду про сталінський режим, радянську владу, голодомор, мільйонні жертви. Вони зустрічалися з світовими лідерами, організовували просвітні компанії, конференції, щоб привернути увагу до  боротьби проти тоталітаризму в усьому світі.

У політичній біографії Слави Стецько емігрантський період складає не лише більшу половину прожитого життя. Еміграція стала продовженням боротьби. Здебільшого це була полемічна боротьба за утвердження націоналістичних ідеалів в українському середовищі. Еміграція сформувала з підпільної революціонерки Слави Стецько політичну діячку, котрій довелося займатися питаннями організації пресового бюро Антибільшовицького блоку народів, редагувати квартальник «Юкрейніан Ревю» та, врешті, очолити одну з найдієвіших політичних емігрантських структур, якою була і, ймовірно, залишається революційна ОУН.

Ні Ярослав, ні Слава Стецько до кінця життя так і не взяли собі підданства жодної країни – залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути громадянами  незалежної України. «Я можу одержати громадянство тільки там, де народилася.” – говорила Ярослава Стецько. 

Після вимушеної еміграції Ярослава Стецько вперше приїхала в Україну до святкування 30 червня 1991 року 50-річчя «Акту проголошення відновлення незалежності України», яке пройшло у Львові. Таким чином вона протягом 47 років не була у себе на батьківщині. У тому ж році Ярослава Стецько переїхала в Україну на постійне місце проживання.

В Україні Ярослава Стецько своїм першим завданням поставила собі створення на основі ОУН (б) політичної партії. 18 жовтня 1992 ця партія була створена і отримала назву «Конгрес українських націоналістів» (КУН). Ярослава Стецько була обрана головою партії. На цій посаді вона перебувала до своєї смерті. 27 березня 1994 КУН брав участь у перших парламентських виборах на Україні після здобуття незалежності 24 серпня 1991.

Будучи найстаршим за віком депутатом Верховної Ради, Ярослава Стецько 14 травня 1998 відкривала перше засідання новообраного парламенту. На парламентських виборах 31 березня 2002 Ярослава Стецько була втретє обрана депутатом Верховної Ради України. 14 травня 2002 вона знову приводила до присяги депутатів українського парламенту.

Через важку хворобу Ярослава Стецько поїхала на лікування до Мюнхена, де і померла 12 березня 2003. 20 жовтня 2007 в Києві, на Байковому кладовищі було урочисто відкрито пам'ятник Ярославі Стецько.

Одержима національною ідеєю державобудування, Слава Стецько присвятила їй все своє свідоме життя, пройшла крізь бурі епохи і залишилась вірною національній ідеї. Самостійна Соборна Українська Держава, вільна держава, де заможно живуть люди – ось мета всього її життя.

Поздоровляємо із Днем матері

Щороку, у другу неділю травня в Україні — особливий день. Одне із найсвітліших і найрадісніших свят у році — це День матері.

Матуся — одна-едина на все життя, найрідніша й найблизькіша людина, яка дарує життя своїй дитині. День матері — одне з найбільш зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ своєї мами, яка все зрозуміє, пробачить, пожаліє і буде сильно любити, незважаючи ні на що.

Мама! Найдорожче слово в світі

Де б не був ти, що б ти не робив.

Назавжди вона твій шлях освітить

Ніжним серцем відданим тобі!

І сняться часто зорі голубі

І мама на порозі біля хати.

За все, що маю, мамо, дякую тобі!

За все, що маю і що буду мати!

Прийміть найщіріші вітання, наші любі матусі!

День пам’яті та примирення

8 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення, який символізує перемогу над нацизмом та присвячений пам’яті жертв Другої світової війни. У цей день важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ті роки.

Представляємо увазі користувачів історичні видання, що неупереджено висвітлюють складні сторінки подій Другої світової війни, розкривають роль та внесок України у перемогу та вшановують пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом.

94(477)

В42

Від Рейхстагу до Іводзіми. У полум'ї війни : Україна та українці у Другій світовій / кол. авт.: В. В'ятрович [та ін.]. — Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. — 352 с. — (Історія без цензури).

Книжка «Від Рейхстагу до Іводзіми. У полум’ї війни» хронологічно завершує 10-томну серію «Історія без цензури». Видання відкриває досі невідомі факти української історії:

— Україна як частина СРСР та Закарпатська Україна у планах гітлерівської Німеччини та антигітлерівської коаліції;

— евакуаційна тактика «випаленої землі» та окупаційний режим Німеччини;

— радянське підпілля, партизанський рух, український визвольний рух та ін.

94(477)

В43

Війна і міф. Невідома Друга світова / за заг. ред.: О. Зінченка, В. В'ятровича, М. Майорова ; Укр. ін-т нац. пам'яті. — Вид. 2-ге. — Харків : Клуб Cімейного Дозвілля, 2019. — 272 с.

За роки, що минули від завершення Другої світової війни, чи ми дізналися всю правду про неї? Багато наших знань досі в полоні міфів, табу та пропаганди.

У книжці — вибрані 50 сюжетів від 15 авторів. Робота істориків грунтується на довготривалих дослідженнях та опрацюванні розсекречених документів. Її результати свідчать: ці сюжети — міф. Дізнаймося правду, яку приховували від нас!

           94(477)

Д76

Друга світова. Непридумані історії: (не) наша, жива, інша : бібліотека «історичної правди» / уклад. й передм. В. Кіпіані ; обкл. В. Долгіх. — Харків : Vivat, 2018. — 304 с. : фот.

Війна розділила родини, позбавила життів, скалічила долі… Знати і пам'ятати важливо в будь-який час. Навіть через багато десятиліть з'являються нові деталі, спогади і свідчення.

Книжка складається з реальних сімейних історій, переказаних зі слів батьків, бабусь і дідусів. Автори статей, зібраних завдяки науково-популярному виданню «Історична правда», розповідають про найстрашнішу війну ХХ століття, про долі тих людей, чиї життя назавжди розділилися на до і після.

Зокрема, ми дізнаємося про:

— українців, які воювали в різних арміях;

— життя депортованих;

— долі вивезених на примусові роботи;

— чоловіків і жінок, що назавжди лишилися молодими.

Одна війна — різні долі.

63.3(4Укр)

Л 34

Левітас, Фелікс. Друга світова війна : український вимір / Ф. Л. Левітас ; гол. ред. Н. Слюсаренко. — Київ : Наш час, 2012. — 272 с.

Книжку присвячено суперечливим сторінкам Другої світової війни. Спираючись на новітню українську, російську, англо-американську та німецьку історіографію, автор прагнув дати відповіді на найактуальніші питання Другої світової війни та розкрити роль і місце України в подіях 1939—1945 років.

Основну увагу приділено питанням, які зумовлюють широкий науковий і пізнавальний інтерес у сучасному українському суспільстві: справжні причини Другої світової війни, особливості таємної міжнародної дипломатії, трагедія і подвиг перших років війни, ціна великої перемоги, історичне значення перемоги над нацизмом, українці-герої, проблеми національного примирення, війна як історичний феномен.

63.3(4Укр)

П20

Патриляк, Іван. Україна в роки Другої світової війни : спроба нового концептуального погляду / І. К. Патриляк, М. А. Боровик. — Ніжин : М. М. Лисенко, 2010. — 590 с.

У книжці розглянуто найбільш суперечливі сторінки історії України періоду Другої світової війни. Велику увагу приділено висвітленню «української проблеми» напередодні і на початку світової війни, долі українських земель у 1939–1940 рр., участі українців у фінській кампанії, бойовим діям і причинам поразки Червоної армії в битві за Україну в 1941 р., окупаційному режиму нацистів та їхніх союзників в Україні, взаєминам більшовицької влади і українського суспільства в роки війни, українському визвольному рухові, діяльності радянського підпілля і партизанів.

94(477)

Р88

Русначенко, Анатолій. Нариси новітньої історії України. Кн. 3. Україна в Другій світовій війні / А. М. Русначенко. — Київ : Олег Філюк, 2017. — 627 с.

Твір Анатолія Русначенка є спробою дати власне цілісне бачення новітньої української історії, від початку XX століття до сучасності. Дослідження також містить інформацію про культурний процес, враховує історію українців поза межами України.

В центрі уваги автора у третьому томі дослідження — український народ у його взаємодії з сусідами в Україні і поза її межами під час Другої світової війни до смерті Сталіна.

           
 94(477)

У45

Україна у Другій світовій війні : до 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні / Укр. ін-т нац. пам'яті. — Київ : Український ін-т нац. пам'яті, 2015. — 27 с.

Українці в Другій світовій війні. Факти, цифри, особи. Складна картина світового протистояння на нашій землі та українці на всіх фронтах глобального конфлікту.

           63.3(4Укр)

У45

Україна в полум'ї війни. 1941—1945 / П. П. Панченко, О. І. Уткін, В. І. Горєлов та ін. — Київ : Україна, 2005. — 558 с.

У колективній монографії на основі об'єктивного аналізу багатогранного фактичного матеріалу, нових архівних документів автори розглядають найважливіші воєнні операції на території України, що суттєво вплинули на подальший хід Другої світової війни, значною мірою збагатили воєнне мистецтво.

У книжці розкриваються діяльність руху Опору, тактика козачих та кавалерійських формувань, що визволяли українську землю від ненависного ворога, масовий героїзм, мужність, самовідданість бійців і командирів, які вистояли і перемогли у жорстокому двобої.

У виданні доведено, що географічне розташування і важливе стратегічне значення України зумовили її особливе місце в роки війни.