4 квітня цьогоріч виповнюється 130 років з дня народження Дмитра Чижевського, відомого українського славіста й філософа. Зокрема, він відомий як історик філософської думки України. І справді, він є автором першої синтетичної праці з історії філософії на українських землях. Саме вона протягом тривалого часу визначала і продовжує визначати основні підходи до вивчення проблем розвитку української філософії.
Дмитро Іванович Чижевський народився в м. Олександрія Херсонської губернії (нині – Кіровоградська область). Закінчив в 1911 році Олександрійську чоловічу гімназію. Вищу освіту здобував спочатку на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету (1911-1913), а пізніше на історико-філологічному факультеті Київського університету ім. св. Володимира (1914-1919). 1921 році виїхав до Німеччини, де навчався в Гейдельберзькому та Фрайбурзькому університетах.
З 1924 року викладав Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі, а з 1929 року в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. На початку 50-х рр. ХХ ст. – професор Гарвардського університету (США), завідувач філософським відділом Української Вільної Академії науку Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймав посаду професора, керівника Інституту славістики Гейдельберзького університету (ФРН).
Дмитро Чижевський навіть у сьогоднішній ситуації в Україні є постаттю неординарною і контроверсійною. Суперечності навколо його поглядів, як і різноманітні інтерпретації його концептуальних філософських та літературно-теоретичних тверджень, кожен раз переконують нас принаймні в двох речах. По-перше, у тому, що Д. Чижевський був феноменальним ерудитом, котрий зумів поєднати у своїх дослідженнях і у своєму житті найновіші сучасні йому філософські ідеї (Едмунд Гуссерль, Мартін Гайдеггер, Ганс-Георг Гадамер) з класичною європейською традицією (Платон і неоплатонізм, Кант, Гегель). По-друге, читаючи тексти Д. Чижевського, ми переконуємось, що в автора практично відсутня будь-яка ідейно-політична упередженість. Це пов’язано, передусім, із «феноменологічним досвідом» ученого.
Слід пам’ятати про ту велику роль, яку зіграли українознавчі публікації Дмитра Чижевського у контексті національного відродження України перед Другою світовою війною. Суть цієї ролі чітко визначив Євген Маланюк, коли говорив про те, що «без нарисів Дмитра Чижевського про філософію в Україні та книжки про Сковороду важко уявити духовне життя мого покоління», «творча науковість Чижевського наелектризована, вона дала поштовх кільком поколінням». Надзвичайна духовна незалежність, самостійність, мужність, енергійна наполегливість, а також любов до правди характерні не лише для його досліджень доби Барокко, але і для всієї творчості. Успіх, звичайно, був обумовлений поряд із особливостями характеру вченого його величезними та глибокими знаннями.
Творчість Дмитра Чижевського є унікальною у тому сенсі, що Чижевський завжди чітко відчуває межі двох різних дискурсів: коли вчений пише про літературу він залишається попри все філологом, коли пише про філософію, то це не перетворюється у загальні роздуми про слово.
Учений зробив вагомий внесок у різні галузі науки філософії, історії, лінгвістики та літературознавства; для відродження української духовної культури, науки.
Помер Дмитро Чижевський 18 квітня 1977 році у Гейдельберзі, похований на кладовищі Бергфрідгоф.
Немає коментарів:
Дописати коментар