Як працює путінська пропаганда.

 

Микола Давидюк — український політолог, автор книг "Як працює путінська пропаганда" та "Як зробити Україну успішною". Увійшов до списку "Люди НВ 2021. Історії українців, які рухають країну вперед просто зараз".

На кого розрахована путінська пропаганда та як вона працює; що таке гібридна війна і як це пов’язано з поняттям «русского міра»; хто відповідає за пропаганду на технічному рівні та як саме діє пропагандистська журналістика; хто є союзником Росії в питаннях ідеології та звідки слід чекати небезпеки; нарешті - чи можна протистояти інформаційній війні та якими методами найкраще боротися з гібридним сепаратизмом Кремля. Ці та багато інших питань порушує у своєму актуальному дослідженні український політолог Микола Давидюк у книжці «Як працює путінська пропаганда». У невимушеній, доступній формі автор ділиться своїм досвідом опору медійній пропаганді, наводить приклади маніпуляцій свідомістю людей, застерігає від того, аби не перетворитися на маріонеток у небезпечному театрі російської гібридної війни:

«Москва, аеропорт Шереметьєво. 2015 рік

Готуватись до ефіру в Москві я почав за три дні, зустрічався із журналістами, блогерами, медійниками та політологами. Я знав, що не можна схибити, бо якщо їхати, то лише за ідеологічною перемогою! Я не романтик і розумів, що таке кремлівський абсурд, що таке пропаганда і з чим її подають. Я назбирав безліч фотофактів, бо розумів, що словами там нікого не переконати.

Я планував донести свої меседжі про те, що:

уявна Новоросія – це не південний схід України до Чорного моря, а лише по два-три райони в Донецькій та Луганській областях;

закон про декомунізацію – це історія про об’єднання країни та про справедливість, а не заборону медалей для ветеранів;

реформи почалися, й ми йдемо до Європи (і вже через рік месиджі на зразок «що там у хохлів?» зміняться на «ну як там у них у Європі?»);

чи не здається росіянам, що «русскій мір» провалився, коли за нього буряти почали вбивати православних українців на Сході.

А ще я знав, що запитають, де воював мій дід (є в Росії така маніпуляція), щоб показати, що ми невдячні нащадки (якщо дід воював за радянську армію), або фашисти, якщо ордичі воювали за Українську повстанську армію. Але мої діди, точніше, прадіди, знали про можливе таке запитання і тому один з них був в УПА, а інший – у Червоній армії. І для мене це завжди була важливим говорити про це та об’єднувати людей з різних частин України. Тут пропагандисти дали штангу…

Вже в аеропорту, очікуючи на свій літак, я прочитав пост прес-секретаря одного з головних опозиціонерів РФ Олексія Навального – Анни Ведути, яка зарепостила Надю Толоконнікову, активісту опозиційного руху Pussy Riot, і це ще більше доповнило побачену російську картинку:

«Хіба я могла в 2008 році припустити, що путінський ідеологічний апарат розвернеться на 180 градусів і змінить демонстративну деполітизацію, усвідомлену сірість «стабільності», зовні невиразний «план Путіна» (про який ніхто не знає нічого, крім того, що він колись існував) на агресивну, пропагандистську, мобілізаційну політику?

Путін довго розминався. Він добирав ідеологію, грав з концептами. Спершу взяв релігію, розіграв карту Pussy Riot, зробив патріарха Кирила хедлайнером усіх ТБ-програм 2012 року. Далі розігрувалася спортивна карта – Олімпіада, або, якщо завгодно, «Олімпія» (1938, Лені Ріфеншталь). Тепер от – «русскій мір», «російська весна», «націонал-зрадники», «п'ята колона» та добровільна ізоляція. Я не знаю, яке усе це сприймати вам, навіть якщо моя свідомість, зґвалтована й випробувана абсурдом російської колонії, відмовляється приймати таку реальність».

327

Д13  

Давидюк, Микола. Як працює путінська пропаганда / М. Давидюк. — Київ : Смолоскип, 2016. — 200 с.