Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

середа, 26 лютого 2020 р.

Історія Миколи Чубатого: життя та діяльність



11 грудня 2019 року виповнилося 130 років з дня народження історика української церкви і права, педагога, публіциста, громадського діяча, політика, дійсного члена Наукового товариства Шевченка — Миколи Чубатого.
Професора Чубатого називають одним із найвидатніших і найяскравіших представників української діаспори. Захищаючи права українців ця непересічна людина писала листи Микиті Хрущову і зустрічалася з американським президентом Гарі Труменом. У 1939 році Микола Чубатий емігрував до США. Микола Дмитрович наш земляк, адже народився в Тернополі. В нашому місті живе чимало родин з таким прізвищем.
Професор Микола Чубатий народився 11 грудня 1889 року в Тернополі, столиці галицького Поділля, яке завдяки своїй заможності й близькому сусідству із Східною Україною і відіграло особливу роль в українському відродженні. Рід Чубатих, за твердженням професора, був захожим і «виводив своє походження з козацького роду». Відома записка у хроніці магістрату Тернополя, що «за короля Яна Собеського прибув з Дубна одружений козак Чубатий, який осів на Волині, мабуть після битви під Берестечком». Від нього й вийшло кількадесят родин, а між ними й родина Дмитра Чубатого, батька Миколи, який оселився в Тернополі та в околиці». Свого батька та матір, Параскевію Зарихту, професор називає заможними міщанами, свідомими свого козацького походження. Можливо, що в батьківськім домі та в його традиціях треба шукати джерела того, чому найвизначніший член роду Чубатих, Микола, поринув у науку і вивчав історію соборної України. А ще в його долі був щасливий збіг обставин. Студентом він вивчав теологію і отримав дозвіл митрополита Андрея Шептицького, водночас відвідувати лекції з української історії Михайла Грушевського.


Професор, політик і церковний діяч, журналіст і науковець, історик, це навіть для вісімдесяти шести років життя однієї людини дуже широкий діапазон. Ті, хто досліджували діяльність Миколи Чубатого, дивувалися і жалкували, що професор докладав у кожній справі максимум енергії і темпераменту і якби він скерував сили на одну царину, історію України, він міг би перевершити свого вчителя Михайла Грушевського. Він продовжував його справу. Свої зрілі роки Микола Чубатий присвятив історії українського права, зокрема права державного, потім він захопився церковним правом, якому він залишився вірним до кінця. Найвизначніший твір його життя – «Історія християнства на Руси-Україні» до 1353 року. Твір видали 1965 року.

Розглядаючи науковий доробок професора Чубатого треба взяти до уваги, що він ніколи не мав змоги повністю займатися наукою. Навіть викладаючи в Українському Таємному Університеті, в Духовій Семінарії чи Академії, він був змушений, за галицькою традицією, заробляти тим, що шість днів на тиждень навчав учнів середніх шкіл. Умови американського життя, як він потім писав у спогадах, були куди твердішими, ніж в Галичині за часів Польщі. В житті Миколи Чубатого було навчання в Колеґії св. Василія у Стенфорді, роки плідної журналістської праці «випали — за його висловом — усім тягарем на мене» й фатально відбилася на науковій продукції та не досить наполегливих, через брак часу, намаганнях потрапити в один з американських університетів й повністю присвятити свій час і сили викладанню якщо не української, то східно-європейської історії. Микола Чубатий прибув до Америки вже п’ятдесятлітньою освіченою людиною. Куряча ферма рятувала від нужди професора і його родину, а водночас припечатувала можливості й надії на змогу використати знання й аналітичний талант непересічної людини та вченого, яким був Микола Чубатий. Але водночас він був і справжнім, серйозним науковцем що, залишив чималу спадщину.

Сьогодні це ім'я небагато говорить і багатьом історикам. Але, як це не парадоксально, в радянських підручниках його часто згадували і називали «українським буржуазним націоналістом». У різні періоди свого життя Микола Чубатий багато уваги приділяв становленню українського етносу. Про це свідчать статті «До питання про початок української нації», «Ще дещо про початок української нації», «Хто і коли оснував місто Київ». Основна заслуга цього історика в тому, що у монографії «Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй» він аргументовано довів безпідставність тверджень радянської історіографії про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», з єдиною мовою і культурою. Спираючись на праці Михайла Грушевського Чубатий зробив 8 важливих висновків:

Український, російський і білоруський народи формувалися ще з епохі неоліту з тих народностей, які жили на кожній окремій території.

Народ русинів-українців сформувався найраніше і походить від трипільців.

В 6 столітті наші предки на історичній арені виступили як анти. Всередині 9 століття український народ був вже сформований.
Князь Кий поклав початок державному життю українського народу.
Київська Русь виникла як одноетнічна держава, а інші народи приєдналися пізніше.
Російський народ сформувався хронологічно останнім з фінських племен.
У 12 столітті у верхів'ях Волги виникла Володимиро-Суздальська держава. Політично, економічно і територіально вона була відчужена від Київської Русі . Тому її важко вважати частиною Руської землі.
Теорія про існування єдиної давньоруської народності упродовж 9-11 століття на території Руської держави безпідставна.
І саме ці 8 кроків важливо знати кожному українцю. Професор був учасником багатьох наукових з'їздів, де аргументовано боронив інтереси українського народу. 1955 – у Римі, 1960 – Стокгольм, 1963 – Зальцбург. Його виступи завжди викликали полеміку. А він був переконливим.
Найобширніша, й можливо найцінніша праця Миколи Чубатого – 800-сторінкова «Історія християнства на Руси-Україні», 1965 року. Спочатку було заплановано лише три томи. В передмові автор написав: «Виконання цього плану на склоні мого життя спочиває в руках Всемогучого Бога». Можливо, професор щось передчував. Після появи першого тому Микола Чубатий прожив ще 10 років, але його твір так і залишився незакінченим…

Від початку все добре складалося і він був успішним. Микола Чубатий здобував початкову освіту у школі вправ при вчительській семінарії в Тернополі. На початку минулого століття навчався у державній гімназії Франца Йосифа, яку закінчив із відзнакою. Чотири роки вивчав теологію в Греко-католицькій духовній семінарії. Потім вивчав історію у Львівському університеті на філософському факультеті. У 1914-1916 продовжив навчання у Віденському університеті. Згодом повернувся до Львова, де завершував навчання і здобув ступінь доктора філософії. Потім вчився вже на правничому факультеті. Вивчав римське право, філософію права і історію польського права. Він постійно удосконалювався. На семінарі польського історика Освальда Бальцера опанував історію права східноєвропейських народів. Готувався до іспитів. Мав стати доцентом слов'янського права. Його тема – «Державно-правове становище руських земель Литовської Держави під кінець 14 століття». Реалізації цих планів перешкодив листопадовий зрив. Йдеться про боротьбу за українську державність у 1918 році. 
1 листопада він став першим асистентом державного секретаря Агенора Артемовича в секретаріаті освіти Західної області Української Народної Республіки. Брав участь у проголошенні акту Злуки західних і східних земель.
Восени 1919-ого Микола Чубатий мав би викладати історію в Кам'янець-Подільському державному університеті. Однак зайняти посаду доцента йому не судилося. Університет ліквідували. Тоді Микола Чубатий став журналістом. Вів щоденник «Нова рада». А наступного року заснував і редагував вже інше видання — тижневик «Правда».
А студентів правників він все ж навчав, викладав історію права. У 1920 році у Львові створили Український таємний університет, який діяв протягом 5 років. Чубатий був членом його сенату.
В 1926 Миколу Чубатого обрали членом Українського богословського товариства і на запрошення митрополита Андрея Шептицького він викладав історію української церкви на богословському факультеті Греко-католицької духовної семінарії. Після її реорганізації в Богословську академію працював професором до 1939 року. 1939 рік став у долі родини професора переломним. Як член міжнародної католицької організації «Пакс Романа» і директор Підсекретаріату східних справ Чубатий виїхав у США. Та запланована тритижнева поїздка у зв’язку з початком Другої світової війни в Європі затягнулася для нього на решту життя. Професор разом з дружиною прийняв рішення назавжди залишитися за океаном. Повертатися було небезпечно. Чубатий згадував, що його приїзд до США, як члена «Пакс Романа», став для нього у ті воєнні часи найкращою рекомендацією перед американською владою, тому що міжнародна католицька організація «Пакс Романа» в довоєнний період мала характер антикомуністичної і антифашистської організації. Через це в США вважали, що всі українці на той час мають антинацистські симпатії. Тому Чубатий, отримавши паспорт громадянина США, мав повну свободу для публічної праці та журналістської діяльності. Безперечно, він широко використовував свободу пересування, яка йому була надана.
Так, почав одразу після еміграції. Чубатий був активним в українському католицькому тижневику «Шлях», В щоденниках «Свобода» і «Америка». Тут йому став в нагоді досвід, отриманий у Львові на посаді помічника головного редактора журналу «Нова Рада» та редактора тижневика «Правда».
В житті немає нічого випадкового, все що приходить — для чогось. Приклад — історія про небайдужу людину — Миколу Чубатого. Добре познайомився з обставинами життя українців в Америці — дійшов висновку: для поширення правди про Україну серед найширших кіл американського громадянства треба видати англомовний журнал. І це було правильно. Тому у 1944 році він заснував «Український квартальник», і сам його редагував 13 років (з 1944 до 1957). Не дивно, що потім він називав цю працю тягарем — вона і справді заважала розвиватися йому як науковцю. Але згадаймо з чого усе почалося… Почалося з популяризації його наукових праць. Ці дані я знайшла в дослідженні Наталії Григорук «Життєвий шлях Миколи Чубатого в еміграції», яке було видано Тернопільським національним педагогічним університетом імені Гнатюка в 2007 році.
Була в Чубатого доповідь у Колумбійському університеті «Характеристичні черти української культури» в серії виступів про Україну, організованих слов’янським департаментом університету за кошти Українського Народного Союзу. Доповідь надрукували українською мовою у «Свободі» (липень-серпень 1941 р.) та переклали англійською мовою і університет видав, пізніше вона чомусь не увійшла до бібліографії Чубатого. Аналогічно праця «Духове життя українського народу по Першій світовій війні», написана на замовлення центральної організації «Об’єднання» і надрукована у «Свободі» (кінець 1942 р. та початок 1943 р.), мала на меті ознайомити читачів із реаліями України.


Історичні доповіді Миколи Чубатого у Колумбійському університеті та на з’їзді істориків зробили його цікавою особою для американських славістів як європейського історика Східної Європи. Професор Мозлі, редактор «Slavic and East European Review» - «Слов’янський і Східно-Європейський огляд», був присутній на з’їзді у Нью-Йорку і запросив Чубатого до співпраці в його журналі. Славіст, професор Маннінг з Колумбійського університету попросив Миколу Чубатого написати статтю про митрополита Андрея Шептицького для протестантського журналу, котра вийшла в осінньому випуску того журналу під назвою: «A Clergyman Apostle of new civilization in Eastern Europe» — «Святий апостол нової цивілізації у Східній Європі». Питання примусової репатріації українських полонених і втікачів з німецьких таборів до СРСР ще до сьогодні як слід не з’ясовано в історіографії. Мало хто знає про зусилля американських українців, щоб до тієї репатріації не допустити. У тих зусиллях брав участь також професор Микола Чубатий. Він писав статті до українського щоденника «Америка», публікувався в часописах «Новий шлях», «Наша мета», «Вільне слово» та «Українське життя». У статтях цього періоду історик прагнув реабілітувати український самостійницький рух, який у світлі співробітництва США та СРСР проти фашизму часто трактувався як «профашистська діяльність». Його стаття у «Вільному слові» у вересні 1968 р. подає про репатріацію дуже цікаві відомості. У ній вміщені фотокопії листа Миколи Чубатого до Президента США Гарі Трумена від 16 червня 1945 року і відповідь Державного департаменту 19 липня 1945 р. Там також описана аудієнція Миколи Чубатого у лідера американських соціалістів Нормана Томаса та його зустріч з Доротою Томсон, найвпливовішою американською журналісткою того часу та з редактором тижневика «Америка», які на сторінках американських часописів зайняли відповідну позицію щодо примусової репатріації, і це, безумовно, вплинуло на її припинення. Отже, і ця справа виявила чітку громадсько-суспільну позицію Чубатого.
В історії української діаспори в Америці були різні часи. Був і досить трагічний для української громади в США. У грудні 1941 р. США вступили у Другу світову війну як союзник західних демократичних країн та СРСР проти Німеччини, Японії та Італії. Українську діаспору американська влада почала підозрювати у пронацизмі. Розпочалося переслідування американською федеральною поліцією українців. Можливо, це також було однією з причин того, що Чубатий не знайшов роботи викладача університету. Хоча нікого не відправили до військового концентраційного табору, проте страх поширився серед українців тому, що на підприємствах військово-промислового комплексу почали звільняти українців як політично ненадійних. Микола Чубатий у той час активно дописував до «Свободи», перейнявши від свого учня «Українську радіо годину», яку перейменував в «Українську культурну годину», у своїх передачах він наголошував на праві українського народу на національну самостійність, згідно з американськими демократичними засадами. Без сумніву, його матеріали на сторінках «Свободи» та радіопередачі були для українських патріотів променем надії та підтримки духу й користувалися значною популярністю серед української громади. Водночас, це переконувало ученого, що все ж таки існує можливість оновити політичну репрезентацію американських українців. Навіть у той воєнний час було дуже відважно писати, захищаючи ідеали українського народу. 


Наука, журналістська і громадсько-суспільна діяльність — були відданою працею професора для українського народу у важких умовах двох світових війн, визвольних змагань та еміграції. Популяризуючи усе українське він пішов ще далі. Завдяки Чубатому в Нью-Йорку запрацював «Дім української культури». В 1947 році — американський відділ НТШ, який він очолив і яким опікувався до 1952 року.

Українську культуру підтримували українці. Микола Чубатий піклувався, щоб придбати в Нью-Йорку приміщення для Наукового товариства Шевченка і Дому української культури і це йому вдалося. З Чубатим співпрацював член НТШ, Лев Чапельський, а згодом перші дійсні члени, доктори — Осінчук та Калина. Чубатий відзначав, що ідея створення Дома української культури знайшла серед громадян прихильний відгук, як наслідок, в 1951 році були вже 10 тис. доларів США пожертв. Історику випала можливість вислати до Німеччини Володимиру Кубійовичу для НТШ тисячу двісті доларів США допомоги, а на готівку 10 тис. доларів він придбав будинок за 25 тисяч у Нью-Йорку, взявши позику 12 тис. доларів в Українського Народного Союзу. На суму 2 з половиною тисячі, якої не вистачало, Микола Чубатий з дружиною заставив свою ферму. Таким чином, у 1951 році учений придбав будинок, у якому дотепер знаходиться приміщення Наукового товариства Шевченка. Хіба це не патріотичний вчинок? Тільки патріот міг піти на такий крок, ризикувати, заклавши своє майно, ферму, яка допомагала сім’ї ученого пережити матеріальну скруту.
В свій час він написав листа Микиті Хрущову. Найвідомішим виявом громадської діяльності Миколи Чубатого в американський період була його участь у захисті на сторінках «Українського квартальника» Української католицької церкви і Української православної церкви. Історик підкреслював, що захищав особисто та різними способами обидві церкви. У випадку Української католицької церкви йшлося про переслідування за віру, яке захищене Статутом ООН про «Основні права людини». У випадку ж Української православної церкви йшлося про культурно-національне переслідування, яке не мало такого захисту. «Під час коли перед Об’єднаними Націями можна було з усією певністю доказати, що повна ліквідація Українсько-Католицької Церкви в Україні, це виразне переслідування релігії, того не можна було ніяким чином доказати, що Москва так само переслідує в Україні православну релігію». Змішати одне з іншим, це означало цілком послабити скаргу українського католицтва без користі для українських православних. Обміркувавши все ґрунтовно, професор Микола Чубатий 5 грудня 1956 р. написав листа до Микити Хрущова про релігійні переслідування в Західній Україні, зазначивши, що він є американським українцем із Західної України, у минулому професор Українського (таємного) університету та Греко-католицької богословської академії у Львові, а тепер історик і журналіст. Історик зазначав, що не викликає сумніву те, що переслідування української Греко-католицької церкви не йде на користь ні Україні, ні СРСР. Воно загнало тисячі вірян тієї церкви в підпілля. По-іншому й не могло бути тому, що Греко-католицька церква в Західній Україні відігравала надзвичайно важливу роль в житті народу. Микола Чубатий резюмував, що, порушуючи в цьому листі справу свободи віри для греко-католиків Західної України, як одну з найбільш важливих проблем життя українців, він вірив: задля добра майбутніх відносин між українським та російським народом цю справу необхідно вирішити терміново та справедливо. Учений, безперечно, не сподівався, що його лист міг змінити політику незмінну впродовж двохсот років. Проте він хотів подати цей лист для зміни громадської думки на захист свободи віри в Україні, написавши звернення з національною гідністю та збереженням усіх форм дипломатії. Професор Чубатий, звичайно, не сподівався отримати відповідь і, зачекавши три місяці, переклав листа англійською мовою та надрукував його в 13 випуску «Українського квартальника» у 1957 р. під заголовком: «В Обороні Релігійної Свободи в Україні». Як вступ до англійського перекладу листа до Микити Хрущова професор додав звернення до лідерів трьох найбільших комуністичних партій, крім всесоюзної комуністичної партії, а саме: американської Фостера, італійської Тольяті та французької Дікльоса. Отже, Микола Чубатий мав відвагу та готовність приймати незвичайні рішення і повністю відповідати за них.
Це коротко про те, хто такий Микола Чубатий. А хто хоче дізнатися більше — завітайте в Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку.
В Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці є бібліографічний покажчик «Наукове товариство імені Шевченка і Тернопільщина. Історично-філософська секція: дійсні члени». Микола Чубатий був одним із засновників і головою НТШ в Америці. В цьому покажчику 235 джерел, з яких можна дізнатися про доробок цього професора. Основними джерелами відомостей про Миколу Чубатого та його рід є передусім його автобіографічні статті та спогади. Довга, тридцятисторінкова автобіографія з науковою бібліографією, опублікована в книжці «Український Католицький Університет Климента Папи в першому п’ятиліттю свого постання і діяльности», що вийшла в Римі 1969 р. На жаль вона присвячена майже повністю еміграційній долі й недолі професора в США, має характер споминів. Коротка автобіографія професора Чубатого є і в ним же зредагованій книжці Михайла Гуцуляка: «Перший Листопад 1918 року на Західніх Землях України», що була надрукована в Нью-Йорку в 1973 р. В цій книжці Микола Чубатий помістив статтю «Перший Листопад «на переломі української революції» та спомин «Моя участь у першому листопадовім зриві» з додатком «Життєпис». На відміну від попередньої автобіографії, вона дуже стисла й відноситься до цілого життя автора.
Біографічні відомості про нього знаходяться також у «Записках НТШ» за інформаціями Михайла Ждана, в Архіві Українського Історичного Товариства. Чимало автобіографічного матеріалу знаходиться в споминах і статтях проф. Чубатого, з яких слід назвати «Десять днів у Києві в січні 1919» надрукованих в журналі «Літопис Червоної Калини», 1931 p.; «Як родилася Соборна Україна» надрукована в часописі «Америка» 1957 p.; «Як народжувалася наука історії українського права» в «Збірнику на пошану Івана Мірчука (1891—1961); виданим Українським Вільним Університетом в Мюнхені 1974 р.

Підготувала бібліотекар
Валентина Павлишин

 

Немає коментарів:

Опублікувати коментар