22 травня виповнилося 160
років із дня перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.
Не тільки день народження Тараса Григоровича Шевченка чи день його смерті, а й «день визволення його праху з Московії» в травні 1861-го – є для українців урочисто-святковою датою. Не так «календаря», як української душі.
Могила Шевченка для українців усього світу є таким собі Єрусалимом, поєднанням Голгофи і Воскресіння водночас. Вона була місцем паломництва, місцем, що дає силу й надію.
Останні роки свого життя
Тарас Шевченко страждав від ревматизму, яким захворів вперше 1847 року,
перебуваючи у засланні в Орській фортеці. З 1860 року за свідченнями видатного
українського історика, генеалога, джерелознавця та видавця Олександра
Лазаревського поет страждав на болі у грудях, спричинені ускладненнями після
застуди. 25 лютого (9 березня) 1861 Шевченко перебував вже у тяжкому стані.
Останню ніч Шевченко майже не спав через біль у грудях. Близько 5 ранку 26 лютого (10 березня) 1861, випивши чашку чаю, він побажав спуститися з другого поверху своєї квартири на перший, у якому розміщувалась його майстерня. Спустившись униз, поет впав і помер. У лікарському свідоцтві про смерть за підписом доктора Едуарда Барі зазначено:
« Свидетельство Копия дано сие в том, что Академик Тарас Шевченко, 47 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени й сердца (vitium organicum hepatis et cordis); в последнее время развилась водяная болезнь (Нydrops), от которой он умер сего 26 февраля.»
Протягом трьох днів після
смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві Академії мистецтв. Труну з
тілом поета на Смоленське кладовище Санкт-Петербурга.
26 квітня (8 травня) 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви.
Далі шлях проходив через
Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин,
Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней з воза, студенти
Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі
набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.
У Києві з Тарасом
прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й
родичі поета, поховати його в Києві. Та український маляр, приятель Тараса
Шевченка, автор спогадів про нього Григорій Честахівський обстоював думку про
поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій
коло Канева».
8 (20 травня) 1861 року
на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби
домовина перебувала в Успенському соборі. Тараса Шевченка хотіли поховати
Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який
супроводжував прах великого поета, зумів відстояти виконання останньої волі
Тараса. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на
Чернечу гору. Так земля України навічно прийняла в своє лоно прах
Великого Кобзаря.
Найкраще вшанування пам'яті поета – вивчення його творчої спадщини.
82.09(477)
З-45
Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с. : іл.
Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник, попри тяжку долю, адже з 47 років життя він лише тринадцять був вільним, вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Багатьом з них він присвятив свої твори, що складають перший розділ цієї книги. Також представлено епістолярну спадщину Т. Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми. Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив.
Немає коментарів:
Дописати коментар