Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

субота, 22 травня 2021 р.

«Повернутися, щоб жити у серцях.»

 22 травня виповнилося 160 років із дня перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

Не тільки день народження Тараса Григоровича Шевченка чи день його смерті, а й «день визволення його праху з Московії» в травні 1861-го – є для українців урочисто-святковою датою. Не так «календаря», як української душі.

Могила Шевченка для українців усього світу є таким собі Єрусалимом, поєднанням Голгофи і Воскресіння водночас. Вона була місцем паломництва, місцем, що дає силу й надію.

Останні роки свого життя Тарас Шевченко страждав від ревматизму, яким захворів вперше 1847 року, перебуваючи у засланні в Орській фортеці. З 1860 року за свідченнями видатного українського історика, генеалога, джерелознавця та видавця Олександра Лазаревського поет страждав на болі у грудях, спричинені ускладненнями після застуди. 25 лютого (9 березня) 1861 Шевченко перебував вже у тяжкому стані.

Останню ніч Шевченко майже не спав через біль у грудях. Близько 5 ранку 26 лютого (10 березня) 1861, випивши чашку чаю, він побажав спуститися з другого поверху своєї квартири на перший, у якому розміщувалась його майстерня. Спустившись униз, поет впав і помер. У лікарському свідоцтві про смерть за підписом доктора Едуарда Барі зазначено:

« Свидетельство Копия дано сие в том, что Академик Тарас Шевченко, 47 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени й сердца (vitium organicum hepatis et cordis); в последнее время развилась водяная болезнь (Нydrops), от которой он умер сего 26 февраля.»

Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало у церкві Академії мистецтв. Труну з тілом поета на Смоленське кладовище Санкт-Петербурга.

26 квітня (8 травня) 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви.

Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней з воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та український маляр, приятель Тараса Шевченка, автор спогадів про нього Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Тараса Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета, зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Так земля України навічно прийняла в своє лоно прах Великого Кобзаря.

Найкраще вшанування пам'яті поета – вивчення його творчої спадщини.

82.09(477)

З-45 

Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю. Іванченко. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 432 с. : іл.

Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник, попри тяжку долю, адже з 47 років життя він лише тринадцять був вільним, вирізнявся чуйною і доброзичливою вдачею. Він приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Багатьом з них він присвятив свої твори, що складають перший розділ цієї книги. Також представлено епістолярну спадщину Т. Шевченка, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади друзів і знайомих про Кобзаря, в яких він постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми. Нариси про сучасників, яким Шевченко присвятив свої твори, ілюстративний матеріал — малярські та графічні твори Шевченка та багатьох інших тогочасних митців, рідкісні фото та архівні матеріали допоможуть глибше сприйняти час, у який він жив і творив. 

Немає коментарів:

Дописати коментар