Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

субота, 30 травня 2015 р.

120-річчя від дня народження Тодося Осьмачки


Життя духовних пророків, якими є поети, здебільшого тернисте і часом трагічне. Показовим у цьому контексті є життя Теодосія Осьмачки – народного поета невимовно трагічної долі.
Народився Тодось Степанович Осьмачка 16 травня 1895 року на Смілянщині, в селі Куцівка, у багатодітній родині. Батько майбутнього поета працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Пізніше Тодось Степанович назве його «єдиним своїм другом і найблагороднішою людиною між людьми…» і вже будучи в еміграції присвятить йому поему «Поет». Мати поета Ївга Лукієнко була жінкою доброї душі і завжди багато працювала. До матері у митця було особливо ніжне почуття. Розповідали, що при його народженні вона втратила слух і хоч пізніше він частково відновився, почуття провини перед нею у Тодося лишилося назавжди. Юнак пізнав тяжку фізичну працю, постійно допомагаючи матері по господарству. Звідси відчуття смаку до селянського буття, що стало основою його творчості.
У родині було ще чотири сини й дві дочки, і тільки найстаршому синові – Тодосю, який змалку виявив неабиякі здібності до навчання, батько спромігся дати початкову освіту. Спочатку він навчався в Куцівській парафіяльній, а пізніше – в Матусівській двокласній школі.
Перші вірші юний поет почав писати ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних звичаїв, переказів, легенд, казок – у тому світі реального і уявного, який спонукає до фантазування, до мислення, до поезії. З цим казково-легендарним світом дитинства він не розлучався все своє життя.
Із початком Першої світової війни 19-річного юнака забирають на фронт. Тяжко сприймав він реалії війни, до того ж, війни глибоко байдужої йому. Гнівний протест проти російського уряду та кривавої бойні знайшов відображення в його поемі «Дума солдата» (до нас не дійшла). За читання цього твору солдатам Тодося Осьмачку було арештовано і віддано до військового трибуналу. Тільки Лютнева революція спасла поета від цілком реальної суворої кари.
Юнак повертається у рідні місця, вчителює. Коли ж з’явилася можливість продовжити навчання, вступає до Київського інституту народної освіти.
Київ став місцем активного прилучення Тодося Степановича до бурхливого літературного життя. Молодий поет увійшов спочатку до АСПИСу (Асоціації письменників), а з її розпадом – до нечисленної, але яскравої іменами «Ланки» (перейменованої згодом на «Марс» – Майстерню революційного слова), куди входили талановиті письменники Валер`ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Іван Багряний, Борис Антоненко-Давидович.
1922-й рік ознаменувався виходом першої поетичної збірки Тодося Осьмачки «Круча». І хоч вона була зовсім невеличкою, всього з 10 поезій, та це не завадило критикам побачити в її авторові неабиякий талант. Ті десять віршів широко відкрили перед читачами поетову душу, повну болю й туги від споглядання навколишньої дійсності. Однак далеко не всі критики зустріли появу на літературному небосхилі України молодого поета схвальними оцінками. Багатьом не сподобалося його вперте небажання співати «в тон» із сучасниками, які славили «звільнений труд» і мріяли про світову революцію.
Наступними своїми збірками «Скитські вогні» (1925 р.) та «Клекіт» (1929 р.) Тодось Степанович все більше й більше поглиблював конфлікт між власною позицією й офіційним політичним курсом. Всі опоненти точно відчули його критичне ставлення до влади й більшовицького режиму, яке поет не надто і приховував. Збірка викликала однозначно негативну оцінку критиків. В умовах, коли сталінська машина репресій була вже запущена, це не віщувало нічого доброго. Нервової напруги завдавав постійний «пресинг» недоброзичливої критики. До цього додалися і трагічні обставини особистого життя: влітку 1928 року одне за одним померли батько й мати, а син не зміг навіть віддати їм останню шану, був у від'їзді. Все це привело до нервового захворювання, яке наклало відбиток на все подальше життя Тодося Осьмачки.
Коли в Україні почалися масові репресії, то хвороба, можливо, врятувала його від загибелі, хоч і не позбавила арештів та тюрем. Влада систематично переслідувала поета, кілька разів його заарештовували, допитували, близько 10 років він провів у будинку для божевільних. Потім – втеча в село, повне забуття й мовчання. То були роки голодомору, арештів, тотальної наруги над селянством. Очевидно, багато з тодішніх вражень увійшло до його повісті «План до двору», в якій оживають страхітливі картини голодомору. Саме тут, на селі, поет займався художніми перекладами, зокрема, творів Вільяма Шекспіра «Макбет» та «Генріх IV», адже знав кілька мов – англійську, французьку, німецьку, польську.
Бажання втекти з країни керувало його спробами перейти західний кордон, але його було піймано й етаповано до в'язниці. Від фізичного знищення поета врятувало лише те, що його вважали психічно хворим. Відтак помістили до лікарні в Києві, звідки Тодось Степанович вийшов тільки після захопленням міста німцями. У житті поета настав новий етап.
Зі Львовом, куди поїхав Тодось Осьмачка в 1942 році, пов'язаний вихід наступної, після 14-ти років вимушеного мовчання, збірки поезій «Сучасникам» (1943 р.), до якої було включено твори, написані протягом років протистояння з нелюдським режимом. Оптимізму в цих віршах, звичайно ж, не додалося, все частіше звучало слово «самота». Можливо, й несподівано звучить, але, здається, в окупованому фашистами Львові Тодось Степанович, після репресивних жахів 30-х, знайшов можливість бодай перевести дух і хоч ледь-ледь відчути в Україні Україну. Саме тут він уперше вдається до прози й пише в 1943 році повість «Старший боярин» Вона присв’ячена Черкащині, Смілянщині – місцям, уздовж і впоперек сходженим Теодосієм Осьмачкою.
Того ж року він залишив Україну й виїхав на Захід, жив у таборах для переміщених осіб. У цей час написав і видав багато своїх праць. В еміграції співпрацював із організацією письменників-емігрантів «Мистецький український рух» (МУР), а також об'єднанням українських письменників у вигнанні «Слово».
В 1947 році Тодось Степанович написав вже згадувану поему «Поет» – автобіографічний твір, який присвятив батькові. Водночас, це поема політична й історична. Чи не вперше в українській поезії з’явився твір, де тема України поставлена як тема космічна, твір, що підносить справді планетарні проблеми й загадки людського буття.
Потім письменник видає збірки поезії «Китиці часу» (1953 р.), «Із-під світу» (1954 р.). У цей час були написані «План до двору» (1951 р.) і «Ротонда душогубців» (1956 р.), де він описав трагедію українського народу в 30-ті роки – голодомор і репресії, та безліч оповідань, спогадів, статей, афоризмів, перекладів.
У своїх мандрівках по світу він ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши з Німеччини до США, Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед українськими громадами, та страх і підозри змушують його знову зриватися з місця й переїжджати від країни до країни. Мешкав у Франції, Югославії, Канаді.
6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування у психіатричну лікарню поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося. 7 вересня 1962 року, на 67 році життя, Тодось Осьмачка помер.
Усіх, кому цікава постать людини незвичайних талантів, великого правдолюба, запрошуємо завітати до читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки, для ознайомлення із незрадливим сином свого народу й Батьківщини, воістину народним поетом — Теодосієм Степановичем Осьмачка. 

                                 Валентина Вітенко, зав. сектором МБА ТОУНБ