Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

четвер, 4 грудня 2014 р.

Григорій Савич Сковорода — великий мислитель, філософ, педагог

         Просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода — один із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності.  
          Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині, в сім'ї малоземельного Козака. У 1734—1753 pp. з перервами навчався у Київській академії, де під впливом Феофана Прокоповича та інших прогресивних діячів вітчизняної культури осягнув просвітительські традиції. Студент Сковорода володів неабиякими музичними здібностями, чудовим голосом і слухом. Із класу філософії його взяли в придворну хорову капелу до Петербурга. Дворічне перебування при царському дворі згодом вилилося у гнівне засудження тамтешнього деспотизму, критику самодержавства.
       Протягом п'яти років (з 1745) Г. Сковорода навчався за кордоном — в Будапешті, Пресбурзі (нині Братислава), Відні, Венеції, Флоренції і, можливо, у Римі. Деякі дослідники стверджують, що три роки він студіював в університеті м. Галле (Німеччина), де слухав лекції відомого на той час філософа і фізика Християна Вольфа.
           Після повернення в Україну його запросили до Переяслава читати поетику в колегіумі. Проте підготовлений ним курс лекцій місцевий єпископ заборонив. Восени 1751 року Г. Сковорода продовжив навчання в богословському класі Київської академії, а через два роки (1753), не закінчивши її і залишаючись назавжди «студентом», розпрощався з. академією. Блискуче знання мов, поетики й риторики, античної і нової філософії поєднувалося з неабиякими здібностями в галузі літератури і мистецтва. Він складав вірші і байки, писав музику, співав, грав на різних музичних інструментах.
        З 1759 року Сковорода викладач Харківського колегіуму. Однак постійний тиск з боку представників церкви, які вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів у 1760, 1764, 1766 роках залишати колегіум. У цей період Григорій побував у Москві, в пошуках істини і правди обійшов всю Слобожанщину. У 1768 році його запросили викладачем у додаткові класи при Харківському колегіумі, де він прочитав курс лекцій з етики. Але й тут концепція моралі Сковороди розходилася з офіційно-церковною. Звільнений з посади в 1769 році, він втратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист і відповідні знання.
Григорій Сковорода обрав шлях мандрівного філософа і протягом останніх 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Усе його життя було пов'язане з народом, його ідеалами та прагненнями. «Мой жребий с голяками»,— стверджував він і рішуче відхиляв численні пропозиції з боку духовенства і світських правителів зайняти ту чи іншу високу посаду. Так на запрошення монахів Києво-Печерської лаври прийняти духовний сан Сковорода відповів відмовою. Подібна іронічна відповідь прозвучала і на пропозицію з боку Катерини II стати придворним філософом.
         Свій високий моральний ідеал Григорій Савич втілював у власному житті. Для багатьох він був мандрівною академією. Його світогляд відбивав найвищий рівень розвитку суспільної думки в Україні, а життя і послідовність у дотриманні переконань служили прикладом для багатьох сучасників і нащадків.
Помер великий мислитель 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с Сковородинівка Золочівського р-ну). Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: «Світ ловив мене, та не впіймав».
У своїх філософських ідеях і просвітительській діяльності Григорій Сковорода приділяв головну увагу людині й її суті, суспільству та його поступу. В розумінні Сковороди людина («микрокозм») і природа («макрокозм») мали внутрішню й зовнішню сторони. Внутрішню сторону людини він називав «телом духовным», а зовнішню — просто «телесность».
Філософ відстоював рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй за допомогою розуму і внутрішнього чуття. Керуючись власним розумом і спираючись на власне чуття, кожна людина здібна пізнати саму себе як особу, правильно визначити свій життєвий шлях, знайти і зайняти в суспільстві гідне для себе місце, яке на думку Сковороди, вона зобов'язана визначити сама, відповідно до природної схильності до праці. Невміння і небажання більшості осіб із панства керуватися своїми уродженими схильностями і здібностями, їх прагнення різними методами одержати незаслужені чини, звання, високі нагороди, матеріальні цінності та інші блага, були причиною соціальної нерівності і зла.
Найважливішим завданням для усунення зла він вважав необхідність поширення освіти серед народних мас.
Досягнення тогочасної науки, особливо природознавства, відбились на всіх суттєвих аспектах світогляду Сковороди. Він засуджував застій,  віддавав перевагу практиці. Виступаючи прихильником найбільш сміливих наукових концепцій, великий просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму.
З просвітительською діяльністю, викладацькою роботою Григорія Сковороди пов'язані його педагогічні погляди. Критично ставлячись до існуючої системи виховання і навчання, він розробив свої принципи, що базувалися на «сродности» як основі формування суспільно необхідної людини. Виховання, на його думку, повинно бути святим обов'язком батьків. Удосконалення нахилів, задатків, «природи» необхідно кожній людині, незалежно від її становища в суспільстві. Обов'язком учителів він вважав врахування «природи» дітей, допомогу в удосконаленні уроджених здібностей. Одним із важливих важелів у вихованні підростаючого покоління Г. Сковорода вважав принцип — навчити вдячності дітей батькам. Невдячність зумовлювала суттєві моральні пороки суспільства.
Усе корисне і потрібне людині філософ називав прекрасним. Під красою ж розумів не зовнішню сторону суб'єкта, а його внутрішню суть. В житті людей вважав красивими вчинки, відповідні природні здібності. Мистецтво, поезія, музика повинні служити самопізнанню, а не бути самоціллю.
Найбільш мудрим вихователем людини визнавав саме життя.
Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися в його поетичній творчості. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини.
Видатний український просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода своєю творчою спадщиною і сьогодні залишається разом з народом.
Усіх, хто бажає детальніше ознайомитися із життям, літературною творчістю, філософськими поглядами великого мислителя запрошуємо до відділу читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки.
                                           Валентина Вітенко, 
                                           бібліотекар відділу читального залу