Великі жінки в історії України

Цикл програм «Великі жінки в історії України» продовжуємо розповіддю про талановиту художницю, народну мисткиню — Катерину Білокур, яка виписувала на своїх полотнах диво-чари української землі.

Розповідь 5.

У високому та світлому сузір'ї діячів культури рідного народу пломеніє незгасним вогнем зірка Катерини Білокур, яка виписувала на своїх полотнах диво-чари української землі.

Нелегким був шлях мисткині. Народилась вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівка, Пирятинського повіту, Полтавської губернії, в бідній селянській сім`ї. Катря не ходила до школи. Дівчині подарували букваря, і вона сама навчилась грамоти. З дитинства Катерина тягнулась до книжки, до творчості. Вона добре шила, вишивала. А одного разу їй захотілося щось намалювати.

Сажею на полотні зобразила «якихось видуманих» птиць - пригадувала потім уже відома художниця.

Батьки не розуміли нестримного потягу дочки до того святого малярства. Та на життєвому шляху дівчини зустрілись люди, які відчули її природний дар і допомагали у самоосвіті. Учитель Іван Григорович Калита давав читати Катерині книжки. У його гостинній хаті вона ознайомилася з альбомом репродукцій Третьяковської картинної галереї.

Великий вплив на пробудження в дівчини інтересу до творчості, зокрема до живопису, мав Т. Шевченко та його «Кобзар».

Чарівна природа рідного села, розмай дерев, квітів, запашних трав стали для Катерини академією мистецтв.

Дівчина самотужки осягала таємниці техніки живопису. Милуючись кожним листочком, травинкою, гілочкою, блакитним небом, навчалася в природи поєднувати кольори та їх відтінки. Перші твори художниці-самоучки намальовані вугіллям, рослинними фарбами. На жаль, ці роботи не збереглись.

Олійними фарбами на фанері вона почала малювати портрети рідних та односельчан. Про те, що спочатку полотно ґрунтують, Катерина Білокур тоді не знала.

Саморобні пензлики, рослинні фарби, які виготовляла з буряків, калини, бузини, цибулі, різних трав, - саме цим творила вона свої картини.

Катерина Василівна хотіла вчитись на художника, але без освіти її не прийняли до спеціалізованого навчального закладу. Вона вирішила опанувати художню майстерність самостійно. Коли їй уже було 33 роки, рішуче заявила батькам, що з цього часу буде вчитись малювати не лише у святкові дні, а щодня у вільні від роботи години. Марно намагались батьки відвернути доньку від «безглуздого», за їхнім висловом, заняття. Мистецтво стало її мрією, її життям.

У 1941 році в Полтаві з великим успіхом пройшла перша індивідуальна виставка робіт Катерини Білокур. Далі експонувалась у багатьох містах, зокрема в Москві, Парижі.

У 1949 році Катерина Василівна була прийнята до Спілки художників України, у 1951 році – нагороджена орденом «Знак пошани» та одержала звання «Заслужений діяч мистецтв України», а в 1956 -  «Народна художниця України».

Померла Катерина Василівна 9 червня 1961 року від важкої хвороби (вона тихо пішла з життя). Похована в селі Богданівка, «столиці» Катерини Білокур. Там же відкрито садибу-музей її імені. Біля хати – пам`ятник, споруджений небожем-скульптором Іваном Білокуром, майстром пензля.

Творчий доробок талановитої художниці різноманітний : натюрморти, портрети, пейзажі.

Та найбільше захоплювали Білокур квіти. Вони вабили її у квітнику, на городі, біля хати, у полі, на луках, за тинами вздовж вулиць Богданівки. Дивовижною силою своєї фантазії народна майстриня зуміла передати на полотні надзвичайну красу, розмаїття квітів рідної землі.

Катерина Василівна була надто скромною, такою вона зображає себе й на автопортретах. Сіро-білі тони, простий селянський одяг, замислений, спокійний погляд розумних очей.

Талант цієї жінки в тому, що вона надзвичайно тонко відчувала красу життя, усього того, що оточує людину.

Її життя — як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання, і чиєсь нерозуміння, де були й конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була одержимість, нездоланність, відданість мистецькому покликанню.

Народжена холодного зимового дня Катерина Василівна Білокур принесла в цей світ стільки тепла, що гріє нас і досі.
                                                       
                                                       Валентина Вітенко, 
                                                       бібліотекар відділу читального залу