Великі жінки в історії України

Цикл програм «Великі жінки в історії України» продовжуємо розповіддю про поетесу й співачку Марусю Чурай та першу народну артистку України Марію Заньковецьку.

Розповідь 3.

В історії української культури є чимало недосліджених сторінок, нерозкритих таємниць. Про поетесу та співачку Марусю Чурай ще в минулому столітті в Україні ходило чимало переказів і легенд, які дають підстави стверджувати, що ця чудова піснярка - особа історична.

З переказів ми знаємо, що народилась Маруся 1625 року в родині урядника добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота.

Бог наділив її красою, чудовим голосом, умінням складати пісні, романтичним коханням: її обранець, козак Григорій Бабренко, скорившись волі майстра, покинув Марусю й одружився з багатою Галею Вишняківною. У розпачі дівчина хотіла втопитись, але її врятував Іван Іскра, який палко кохав дівчину. Маруся помстилася за зраду, отруївши Гриця настоєм зілля.

Її засудили до страти, та Іскра встиг привезти від гетьмана помилування. Втомлена докорами сумління, через півроку Маруся померла від сухот.

З інших варіантів легенди відомо, що дівчина після суду пішла до Києва на прощу, але не повернулася до Полтави, померла в якомусь монастирі.

Її ім`я належить лише фольклорній традиції, не підтвердженій документально, тому життя цієї талановитої співачки, як писав Леонід Кауфман у книзі «Дівчина з легенди Маруся Чурай», - це «нерозкрита таємниця української історії та культури».

Образ Марусі Чурай, її чудові пісні, зокрема «Ой, не ходи, Грицю...», надихали на творчість багатьох письменників і поетів. В їхніх творах дівчина постає перед нами духовно багатою людиною з чуйним і щирим серцем.

Минають роки, століття, а пісні легендарної «дівчини з легенди»  є  близькими й дорогими для кожного українця.

Розповідь 4.

Серед тих, хто залишив свій слід в історії, є Марія Заньковецька, яскрава зірка української сцени, перша народна артистка України.

Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) народилася 4 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

Батько Марії служив титулярним радником Ніжинського повітового суду. Музично обдарований від природи, він мав гарний баритон, добре грав на фортепіано, скрипці, гітарі. У власному маєтку організував хор кріпаків. Свою пристрасть до музичного мистецтва батько передав доньці. Удвох вони часто влаштовували для гостей сімейні концерти.

З десяти років Марія навчалася в приватному пансіоні С.Ф. Осовської в Чернігові. Дівчинка з великим задоволенням поринула у світ знань, але більш за все любила імпровізувати перед своїми подругами різні танці та пантоміми, складала коротенькі п’єси і виконувала їх із великим натхненням, захоплюючи своєю грою учнів і вчителів.

Після закінченні навчання розгорнулася аматорська діяльність Марії Адасовської. Тимчасовий вихід своєму прагненню до артистичної діяльності дівчина знайшла у виставах так званого «благородного театру» у м. Ніжині. Грала здебільшого у співочих ролях: водевілях і комедіях російського репертуару.

27 жовтня 1882 року в міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки у виставі («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в Заньках) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Марія Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, натура невичерпного темпераменту й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка надзвичайної краси і чарівності.

Талант Марії Костянтинівни був відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва... Від вистави до вистави зростала слава актриси.

Переїхавши до Києва, вона протягом 1919–1921 років працювала у Державному Народному Українському театрі, на базі якого в 1922 році було створено театр ім. Заньковецької (тепер Національний академічний  український драматичний театр ім. Марії Заньковецької). У грудні 1922 року, відзначивши 40-річчя своєї професійної акторської діяльності, Марія Костянтинівна назавжди залишила сцену. 1923 року Марії Заньковецькій, першій із українських акторів, присвоєно почесне звання «Народної артистки України».

У 1924 році Марія Заньковецька востаннє повернулася до Ніжина. Старенька і немічна, вона не бажала спокою, намагалася продовжити творчу діяльність. Та роки брали своє. Восени 1926 року актриса переїхала з Ніжина до Києва. 4 жовтня 1934 року її не стало. Поховали Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі, де згодом було встановлено пам’ятник роботи скульптора Ю. Білостоцького.
                                                                   
                                                                   

Валентина Вітенко, 

 бібліотекар відділу читального залу