Всесвітній день книги та авторського права

24 квітня у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася щорічна акція «Книжки у пошуку читача», приурочена до Всесвітнього дня книги та авторського права. Її мета — привернути увагу до книги й читання, залучити до бібліотеки нових користувачів. Цьогоріч гасло акції — «Книга. Читання. Успіх».

Наша виставка «Прагнеш успіху? Читай!», де увазі гостей свята представлені книжкові новинки з вітчизняної історії, правознавства, економіки, історії, медицини, психології, літературознавства тощо.

Відділ читального залу на святкуванні Всесвітнього дня книги та авторського права.

Всеукраїнський правовий диктант — 2018

«Всеукраїнський правовий диктант» – унікальний проект, призначення якого дослідити рівень правової грамотності громадян України, а також дати можливість кожному, хто бажає, пройти тестування та отримати результати своїх індивідуальних знань в області права.

25-26 квітня 2018 року Експертна юридична служба за підтримки Міністерства юстиції України запрошує прийняти участь у «Всеукраїнському правовому диктанті», який одночасно буде проходити в 24-х областях України.

Проект підтримують такі міста, як Київ, Львів, Одеса, Вінниця, Маріуполь, Рівне, Чернігів, Тернопіль, Житомир та інші.

«Всеукраїнський правовий диктант» – унікальний проект, призначення якого дослідити рівень правової грамотності громадян України, які представляють різні вікові групи, а також показати суспільству, що власна правова безпорадність є вельми небезпечною та має наслідком серйозні фінансові та моральні витрати. Проект дає можливість кожному, хто бажає, пройти тестування та отримати результати своїх індивідуальних знань в області права. За підсумками проекту будуть сформовані пропозиції для державних органів влади, що дадуть можливість суттєво підвищити рівень правової грамотності громадян України.

Кожен громадянин зможе перевірити свій рівень правової грамотності з 5-ти публічних галузей права: сфера фінансів, сфера здоров’я, соціальна сфера, особиста сфера, безпека.

За результатами проекту буде створена загальна карта правового населення України.

Тернопіль цьогоріч за підтримки Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області прийматиме «Правовий диктант» у трьох місцях.

25 квітня о 14.30 в Тернопільському національному педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка, за адресою вул. Кривоноса 2, центральний корпус, аудиторія 178.

26 квітня о 14.30 в Тернопільському національному економічному університеті, за адресою вул. Львівська 2, центральний корпус, аудиторія 2307,

та о 16.30 в Тернопільському національному технічному університеті ім. Івана Пулюя, за адресою вул. Руська 56, корпус 2, читальний зал науково-технічної бібліотеки.

Прийняти участь можуть усі бажаючі тернополяни та гості нашого міста.

АКЦІЯ «КНИЖКИ У ПОШУКУ ЧИТАЧА» 23 квітня — Всесвітній день книги та авторського права

24 квітня 2018 року, з 11.00 до 15.00, у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбуватиметься щорічна акція «Книжки у пошуку читача», приурочена до Всесвітнього дня книги та авторського права. Її мета — привернути увагу до книги й читання, залучити до бібліотеки нових користувачів. Цьогоріч гасло акції —  «Книга. Читання. Успіх».

В рамках акції 24 квітня о 12.00 у відділі читального залу відбудеться круглий стіл «Авторське право: законодавство і практика». Гості заходу зустрінуться з юристами громадської організації «Інформаційно-правовий центр «Права людини» та представниками кіберполіції, дізнаються про особливості провадження справ з авторського права, як захистити свої авторські інтереси.

Книжкові новинки з вітчизняної історії, правознавства, економіки, історії, медицини, психології, літературознавства будуть представлені на виставці нових надходжень з фонду відділу читального залу «Прагнеш успіху? Читай!».

Запрошуємо на наші заходи всіх бажаючих.

180 років від дня народження Володимира Дмитровича Лучаківського

У березні виповнюється 180 років від дня народження Володимира Дмитровича Лучаківського — адвоката, бургомістра Тернополя.

Народився Володимир Лучаківський 19 березня 1838 року в селі Ременові (повіт Камінка-Струмилова, Австрійська імперія, нині Кам'янка-Бузький район, Львівська область) в родині спадкоємних священиків, отця Дмитра Лучаківського та його дружини Антоніни Дольницької. У 1945 році, разом з батьками переїхав у село Довжанка Тернопільського району, де його батько був парохом.

Успішно закінчив школу, Тернопільську гімназію і, після правничий факультет Львівського університету. Згодом захистив докторат у Ягеллонському університеті в Кракові й з другої половини 1860-х років Володимир Лучаківський працював адвокатом у Тернополі. До нього потягнулися краяни, бо був єдиним юристом-українцем у місті, серед тих, кого він захищав був і Іван Франко.

А сталося це так. 22 червня 1898 р. в окрузі Тернопіль-Збараж-Скалат проводились повторні вибори і газета «Громадський голос» висунула Івана Яковича депутатом. Одразу почались цькування, у багатьох польських виданнях літератора намагались скомпрометувати, ображали і принижували. Не випадково, коли Франко приїхав у Тернопіль на зустріч із громадою, письменника спровокували на бійку з Підгайним і Франко нібито побив останнього. Підгайний подав у суд. Франко змушений був просити Володимира Лучаківського захищати його в суді. Вони виграли справу, але Франко все-таки на виборах не пройшов, програв поляку Гладішевському.

Те, що в березні 1896 року Володимира Лучаківського одностайно обрали бургомістром Тернополя стало справжньою сенсацією у тодішньому політичному житті Галичини. Лучаківського знали в місті як людину вельми доступну і чуйну до потреб кожного, шанували за щиру товариськість і жертовність в ім’я інтересів громади. Тому-то на виборах міського посадника це була постать найбільш компромісна та об’єднавча.

Про великі і малі добрі справи першого посадника-українця можна цікаво та багато говорити. Часто ці справи починалися з підказок звичайних міщан. Вони, приміром, порадили побудувати залізничний міст через колію на Смиковецькій дорозі, перед рогаткою, на місці колійної рампи, яка сильно стримувала вуличний рух у бік нинішнього стадіону. Мабуть, ніхто з тернополян, ідучи чи їдучи зараз мостом біля політехнічного університету, і не здогадується, що побудовано міст у 1898 році завдяки Лучаківському. І таких ініціатив було десятки.

Цікава деталь, яка підтверджує, що Лучаківський справді прислухався до пропозицій простих городян. На передвиборчих зустрічах вони висловили побажання встановити в центрі міста великий годинник, який би точно показував час. Адже ручні чи кишенькові годинники в той час мали лише окремі заможні міщани. І він виконав прохання виборців: першою справою, яку зробив новий посадник міста, було встановлення у сквері на центральній вулиці Міцкевича, на високому металевому стовпі, великого годинника з тристороннім циферблатом, який ввечері освітлювали ліхтарі на стовпах. Служив цей годинник людям до весни 1944 року, коли під час боїв за місто бомба чи снаряд розтрощили його.

Здійснюючи свою мрію розбудувати Тернопіль у європейському стилі, Володимир Лучаківський основну увагу зосередив на пожвавленні економічного життя і поліпшенні побутових умов городян. Було розроблено, зокрема, детальний план розвитку міської каналізації на тривалу перспективу. План здійснювався рік за роком наполегливо й невпинно. Між іншим, оригінал цього плану, датований 1901-м роком, зберігся в обласному держархіві.

За підтримки австрійського уряду бургомістрові вдалося почати розбудову місцевої залізниці у напрямках на Збараж та Галич, що значно оживило розвиток міської економіки. В Тернополі з’явилися нові підприємства, гуртовні, крамниці, значно активізувалося будівництво — господарське і житлове.

Найбільша заслуга наполегливого бургомістра і в тому, що народилася в Тернополі українська гімназія, незважаючи на спротив деяких чиновників магістрату.

І ще одну важливу проблему вдалося вирішити енергійному бургомістрові — довести до завершення міський довгобуд — шпиталь, якого десятиріччями чекала громада. Його, нарешті, ввели в дію і він понині служить тернополянам як лікарня швидкої допомоги. Однак чи не найбільшою гордістю Лучаківського було зведення просторої будівлі «Міщанського братства» з великою глядацькою залою, сценою і приміщеннями для бібліотеки та музичних занять. Ця споруда (зараз тут розташована обласна філармонія) на довгі роки стала центром українства в Тернополі та базою для культурного розвитку міщан.

2 січня 1897 року вступила в дію Тернопільська телефонна станція. Спочатку вона мала тільки 41 абонента. В основному це були державні установи.

Під керівництвом Володимира Лучаківського було збудовано залізничний вокзал, в якому містилися зали очікування, квиткові каси і станційний ресторан з відповідним музичним супроводом. А в 1901 році місто вже мало електричне освітлення. Залу магістрату електрифікували в 1902-у році.

Улюбленим дітищем Володимира Лучаківського був аматорський театр «Руської Бесіди», для якого він переклав із німецької та польської мов близько 20 п’єс, що в той період були основним репертуаром українського театру в Галичині. Він є автором оригінальних комедій «Іспит на мужа» та «Несподівані женихи». Писав вірші, оповідання, гуморески й дописи на актуальні теми, що їх друкував у «Альбомі», «Правді», «Зеркалі», «Ділі» та в перших виданнях «Просвіти».

За сприяння Володимира Лучаківського у Тернополі почали частіше відбуватися велелюдні концерти української пісні та музики. На них з’їжджалося багато людей з околиць міста.

Володимир Лучаківський ще зі студентських років захоплювався етнографією. Як до практикуючого адвоката до нього часто приїжджали селяни з навколишніх сіл. Він міг годинами спілкуватися з ними, уважно слухав, давав юридичні поради, водночас занотовував у спеціальний записник легенди, бувальщини, прислів’я і приказки. У 1892 році в Тернополі вийшов перший номер щорічника, що видавав науковий гурток. В ньому було надруковано дослідження Лучаківського «Причинок до етнографії Галицького Поділля». Ця велика праця дослідника стала помітною в культурно-мистецькому житті Тернополя, адже доктор використав матеріали, зібрані ним у селах протягом 10 років.

А ще він був щасливий у родинному житті. Дружина бургомістра Амалія, дочка священика, походила зі знатного роду Громницьких — красуня, освічена, елегантна, чудова співбесідниця і господиня, вміла зачарувати і об’єднати навколо себе людей та була бажаною у кожному товаристві. На всіх імпрезах голова міста з’являвся обов’язково з коханою дружиною, і ця пара завжди була душею зібрання.

Пишалося подружжя і сином Тадеєм, вихованцем тернопільської гімназії, котрий теж, як і батько, обрав фах правника і шлях вірного служіння народові.

Помер Володимир Лучаківський від запалення легень 19 квітня 1903 року.

У 1908 році тернопільський магістрат за щедрі заслуги на посту бургомістра завершив закладання парку здоров’я імені Володимира Лучаківського поблизу м. Тернополя (нині — с. Великі Гаї).

У 1996 році іменем бургомістра-українця названо вулицю на житловому масиві «Дружба» в Тернополі, згодом встановлено меморіальну дошку, відкрито його барельєф на першому поверсі міської ради.

Сучасники відзначали поміркованість Володимира Лучаківського у політиці, майстерну дипломатію в просуванні українських інтересів. Його людяність, освіченість сприяли авторитету бургомістра серед різних верств населення. Він не бив себе у груди в любові до України, але кожен його крок на високій посаді був продиктований совісною роботою на благо жителів міста.

Запрошуємо у Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку всіх бажаючих детальніше ознайомитися з життям та діяльністю Володимира Лучаківського.

Галина Шведа,
бібліотекар відділу читального залу

Серія книжок «REKвізити. Антологія письменницьких голосів» у читальному залі

Проект журналістки Тетяни Терен «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» покликаний зберегти думки, переконання, позиції, оцінки, творчі і життєві правила найзнаковіших сучасних українських авторів.

Понад 30 героїв цього трикнижжя розповідають про місця свого народження, батьків і сім’ю, згадують учителів і колег, діляться письменницькими секретами, розмірковують про любов, віру і сенс життя. Зустрівшись на сторінках цієї антології, письменники несподівано починають говорити не лише з невидимим уважним інтерв’юером, але й одне з одним. Перед нами унікальний проект про покоління і про ті часто невидимі зв’язки, завдяки яким уможливлюється неперервність літературного процесу. Це видання подарує чимало відкриттів поціновувачам творчості представлених тут авторів, а разом з тим стане незамінним дороговказом для тих, хто тільки відкриває для себе світ сучасної української літератури.

Герої першої книжки: Юрій Андрухович, Віра Вовк, Леся Воронина, Василь Голобородько, Лариса Денисенко, Анатолій Дімаров, Іван Дзюба, Іван Драч, Сергій Жадан, Оксана Забужко.

Герої другої книжки: Юрій Іздрик, Ігор Калинець, Маріанна Кіяновська, Іван Малкович, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Галина Пагутяк, Тарас Прохасько, Ірен Роздобудько, Юрій Щербак.

Герої третьої книжки: Наталка Сняданко, Юрій Винничук, Богдан Жолдак, Василь Герасим'юк, Людмила Таран, Роман Іваничук, Володимир Рутківський, Мар'яна Савка, Василь Шкляр, Євгенія Кононенко.

Тетяна Зуляк,

бібліотекар відділу читального залу

Серія «Історія без цензури» у відділі читального залу

Найвагоміший історичний проект десятиліття! Мета книжок серії «Історія без цензури» — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію.

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.

1. Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордони України

2. Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

3. Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна, Русь і походження українців

4. Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

5. Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

6. Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

7. У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації. Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів

8. На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років

9. Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

10. Від Рейхстагу до Іводзіми. У полумʼї війни. Україна та українці у Другій світовій

Запрошуємо всіх бажаючих ознайомитись з цими книгами у відділі читального залу ТОУНБ.

Тетяна Зуляк,

зав. сектору МБА

145-річчя від дня народження Соломії Крушельницької

Соломія Крушельницька — славетна українська співачка, що своїм талантом підкорила увесь світ. Після кожної прем'єри критики давали українській оперній співачці новий театральний псевдонім. Її називали неперевершена Аїда, найпривабливіша Батерфляй та єдина у світі Джоконда. Соломія не мала жодних обмежень у виборі репертуару: вона не тільки володіла неперевершеним сопрано у три октави, а ще й могла співати на восьми мовах. Найвідоміші театри й концертні зали світу запрошували до себе Соломію Крушельницьку, найвидатніші диригенти сперечалися за право диригувати виставами за її участю. Перед мистецтвом української співачки, перед красою її душі схилялися видатні співаки світу. Найвимогливіші музичні критики світу вважали її неповторною. Великій співачці присвячували свої твори композитори, письменники, художники.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці, нині Бучацького району Тернопільської області, у сім’ї священика. Сім’я Крушельницьких походить із шляхетного й старовинного українського роду. Батько Амвросій провадив хори, аматорські театри, грав на скрипці та фортепіано, на ювілейних концертах дириґував хором товариства «Руська бесіда» у м. Тернопіль. У 1873 році сім’я кілька разів переїжджала: спочатку в Осівці, потім Петликівці (зараз — Бучацький район), деякий час сім’я Крушельницьких жила у передгір’ях Східних Бескид — у селі Тисові на Станіславщині (зараз Івано-Франківщині). У 1878 року вони перебралися у село Біла недалеко від Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали.

Вчитися музики Соломія почала з шести-семи років. Була наділена більшими здібностями, ніж інші її брати та сестри. До речі, старший брат Антон згодом став відомим співаком та дириґентом, сестри Ганна — оперною і камерного співачкою, Емілія — фольклористкою. Мати, бачачи захоплення Соломії грою на фортепіано, ніколи не відривала її від занять. Батько також долучався до музичного виховання дітей, організувавши домашній хор, у якому брали участь усі вісім дітей. Згодом сестра Крушельницької Олена згадувала: «Ми влаштовували домашні концерти для гостей, виступали в народних строях. Усі ми також співали у сільському хорі, котрий організував батько. Дуже часто Соломія заступала батька і дириґувала хором сама». У дитинстві співачка знала дуже багато народних пісень, які вона вивчала безпосередньо від селян.

У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда». На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко, який разом із українськими, російськими і болгарськими студентами та композитором Остапом Нижанківським, художником і поетом Корнилом Устияновичем мандрував тоді краєм. На концерті був також письменник Павло Думка, родом із сусіднього села Купчинці.

Соломія почала їздити на уроки музики до Тернополя, де навчалася гри на інструменті у голови польського музичного товариства «Лютня» Владислава Вшелячинського. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській музичній школі товариства «Приятелі музики», іспити в якій здавала екстерном. Тут зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський — згодом відомий композитор, автор опери «Роксоляна». Музичну освіту Соломія продовжила у 1891 р. в Львівській консерваторії Галицького музичного товариства. У консерваторії її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся перший сольний виступ Крушельницької — 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Георга Фрідріха Генделя «Месія». 5 червня того ж року Соломія виступила у «Львівському бояні», де виконала пісню на музику Миколи Лисенка «Нащо мені чорні брови». У 1892 отримала нагороду за виконання партій Леонори й Амелії з опер Джозеппе Верді «Трубадур» і «Бал-маскарад». Того ж року вперше на сцені Львівського театру Скарбка виконала головну партію в ораторії Георга Фрідріха Генделя «Месія».

У 1893 р. Соломія Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У консерваторському дипломі Соломії було написано: «Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю». Ще під час навчання в консерваторії Соломія  Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте прагнула до української опери, якої на той час не було. Для того, щоб продовжити навчання, співачка вирішила їхати до Італії. На її рішення вплинула знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у Львові.

1893 року Соломія разом із батьком їде до Мілана, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів) і професор Конті (драматична гра та міміка). Фауста Креспі, яка підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць.

У 1893 році дебютувала на сцені Львівського оперного театру опери «Фаворитка», «Сільська честь». Наступного року співала у Львівській опері головні партії в операх «Фауст» Шарль Ґуно, «Африканка» Джакомо Мейєрбера, «Страшний двір» Станіслава Монюшка. У 1895-у році в м. Відень (Австрія) вивчала партії в операх Рихарда Ваґнера. Співала на сценах провідних театрів світу, зокрема у Львові, Кракові, Одесі, Сантьяго, Варшаві, Петербурзі, в італійській трупі за участю Маттіа Баттістіні, Енріко Карузо, Парижі «Ґранд-опера», Неаполі, Римі, Мілані, Каїрі; гастролювала в Арґентині, із італійською трупою під керівництвом Артуро Тосканіні та Леопольде Муньйоне, Іспанії, Бразилії.

У італійському курортному містечку Віареджо, що розташоване на західному узбережжі Апеннінського півострова на південь від Генуї, пізнала Соломія щастя у подружньому житті й величезний успіх як оперна співачка.

Поселитися там вона вирішила у 1904 році, вибрала будинок у затишному кварталі Пасседжата, що між вулицею Флавіо Джойя та бульваром Кардуччі. З балкона могла милуватися фантастичною красою заходу сонця й морем, яке бувало то лагідним, то бурхливим, вкрите хвилями, які містраль наганяв одну на одну, і це, нагадувало співачці поля Батьківщини, на яких вітер колише колосся. У своєму будинку співачка часто приймала гостей: акторів, музикантів, шанувальників театру. Такі вечори невдовзі став відвідувати тодішній міський голова Віареджо, адвокат Альфредо Чезаре Аугусто Річчоні, який був тонким знавцем музики й ерудованим аристократом і захоплювався голосом гостинної господині. А ще більше — її красою. Залицяння сеньйора Річчоні було тривалим, але врешті-решт почуття взяли гору, і двоє закоханих вирішили одружитися 10 липня 1910 року в Буенос-Айресі, де в той час виступала Соломія. Подружжя проживало у будинку співачки у Віареджо. Тут була велика кімната з фортепіано і нотною бібліотекою. На стінах висіли картини, портрети Соломії пензля видатних італійських художників та фотографії. Були також кімнати з театральним гардеробом співачки. Як свідчать перекази з того часу, увага городян, особливо жінок, до Соломії ще більше зросла. Вони з нетерпінням очікували щоденної прогулянки привабливої пари, щоб оглянути зачіску і кожну деталь в одязі Крушельницької, адже вона була довершеною у всьому.

У 1920 р. залишила оперну сцену. Виступала з камерними концертами у Львові, Тернополі, Чернівцях та інших містах, провела концертне турне у Стрию, Перемишлі та Новому Санчі.

Життя співачки у курортному містечку минало спокійно і щасливо до 1936 року, коли не стало її чоловіка. Після смерті Чезаре Річчоні Соломія Крушельницька дедалі більше схилялася до думки повернутися на Батьківщину. 23 квітня 1937 року вона звернулася за дозволом, щоб їй видали закордонний паспорт. 1939 року пані Соломія назавжди залишила сонячне й привітне італійське містечко, яке найдовше тішилося присутністю всесвітньо відомої співачки.

У 1939 р. повернулася до Львова. У 1945—1952 рр. — професор вокалу Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка. Партії (понад 60): Оксана («Запорожець за Дунаєм» Семена  Гулака-Артемовського), Татьяна, Ліза («Євґеній Онєґін», «Пікова дама» Петра Чайковського), Чіо-Чіо-Сан, Тоска (однойменні опери Джакомо Пуччіні), виконувала українські народні пісні, камерні твори українських і зарубіжних композиторів. На оперних сценах виступала з Матіа Баттістіні, Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федіром Шаляпіним та іншими.

17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла Скала» Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу «Мадам Батерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху, але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. І 29 травня того ж року на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем’єра оновленої «Мадам Баттерфляй», цього разу — тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй»”.

Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки у Львові, залишивши їй тільки квартиру, в якій вона жила зі сестрою Ганною. Під час німецької окупації міста Соломія Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу. У післявоєнний період Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка. Однак її викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Згодом диплом був знайдений у фондах міського історичного музею. Мешкаючи й викладаючи в СРСР, Соломія Амвросіївна, незважаючи на численні звернення, протягом тривалого часу не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, Соломія Крушельницька стала громадянкою СРСР. Віллу відразу ж продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.

Востаннє Соломія Крушельницька вийшла на сцену в 1949 році. У Великому залі Львівської філармонії 77 річна співачка вкотре підкорила публіку надзвичайним голосом і артистизмом. Це був майстер-клас славетної Соломії. Мало хто знав, що вона вже була хвора на рак горла. Можна тільки припустити якою ціною давався їй спів. Тільки у 1951 роцi Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до її смерті, нарешті, отримала звання професора.

16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Соломія Крушельницька прожила 80 років. Вона була свідком світових воєн і революцій. Однак різні політичні вітри, буремні події не зламали її волі, не змінили її світогляду, вона завжди залишалася вірною своїм принципам та поглядам. Її життя стало прикладом того, як людина може досягти всього у своїй кар’єрі лише завдяки власному таланту, копіткій праці, наполегливості у досягненні своєї мети та самопожертві в ім’я мистецтва. Поховали Соломію Крушельницьку у Львові на Личаківському цвинтарі поруч з могилою друга і наставника — Івана Франка. На могилі — юний Орфей з арфою в руці —це символ музики, якій вона присвятила все своє життя. В пам'ять про неї у незалежній Україні засновано міжнародний конкурс оперних співаків імені Соломії Крушельницької. На її честь перейменовано Львівський оперний театр.

Пам'ять про Соломію Крушельницьку закарбована на меморіальних дошках, пам’ятних знаках, ювілейних монетах, марках. Її ім’я носять оперний театр і музична школа у Львові, музичне училище в Тернополі, школа в її рідному селі Біла, вулиці в різних містах України. Їй присвячують конкурси і фестивалі оперного мистецтва. В театрах Львова і Мілана встановлені її скульптурні портрети, в італійському місті Торре-дель-Лаго, що неподалік від дорогого серцю співачки містечка Віареджо, відкрили її погруддя. Про нашу славетну землячку написано багато книжок, збірників. 22 серпня 2010 року у Тернополі відкрили монумент Соломії Крушельницькій, що став першою та єдиною у світі парковою скульптурою прими у повен зріст.

Символ української опери, української музики, українського мистецтва. Все це — Соломія Крушельницька.

Для більш детального ознайомлення з життям та творчим шляхом всесвітньо відомої української співачки, запрошуємо Вас завітати в Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку в якій Ви знайдете чимало видань про цю талановиту жінку.