Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

четвер, 5 квітня 2018 р.

180 років від дня народження Володимира Дмитровича Лучаківського



У березні виповнюється 180 років від дня народження Володимира Дмитровича Лучаківського — адвоката, бургомістра Тернополя.
Народився Володимир Лучаківський 19 березня 1838 року в селі Ременові (повіт Камінка-Струмилова, Австрійська імперія, нині Кам'янка-Бузький район, Львівська область) в родині спадкоємних священиків, отця Дмитра Лучаківського та його дружини Антоніни Дольницької. У 1945 році, разом з батьками переїхав у село Довжанка Тернопільського району, де його батько був парохом.
Успішно закінчив школу, Тернопільську гімназію і, після правничий факультет Львівського університету. Згодом захистив докторат у Ягеллонському університеті в Кракові й з другої половини 1860-х років Володимир Лучаківський працював адвокатом у Тернополі. До нього потягнулися краяни, бо був єдиним юристом-українцем у місті, серед тих, кого він захищав був і Іван Франко.
А сталося це так. 22 червня 1898 р. в окрузі Тернопіль-Збараж-Скалат проводились повторні вибори і газета «Громадський голос» висунула Івана Яковича депутатом. Одразу почались цькування, у багатьох польських виданнях літератора намагались скомпрометувати, ображали і принижували. Не випадково, коли Франко приїхав у Тернопіль на зустріч із громадою, письменника спровокували на бійку з Підгайним і Франко нібито побив останнього. Підгайний подав у суд. Франко змушений був просити Володимира Лучаківського захищати його в суді. Вони виграли справу, але Франко все-таки на виборах не пройшов, програв поляку Гладішевському.
Те, що в березні 1896 року Володимира Лучаківського одностайно обрали бургомістром Тернополя стало справжньою сенсацією у тодішньому політичному житті Галичини. Лучаківського знали в місті як людину вельми доступну і чуйну до потреб кожного, шанували за щиру товариськість і жертовність в ім’я інтересів громади. Тому-то на виборах міського посадника це була постать найбільш компромісна та об’єднавча.
Про великі і малі добрі справи першого посадника-українця можна цікаво та багато говорити. Часто ці справи починалися з підказок звичайних міщан. Вони, приміром, порадили побудувати залізничний міст через колію на Смиковецькій дорозі, перед рогаткою, на місці колійної рампи, яка сильно стримувала вуличний рух у бік нинішнього стадіону. Мабуть, ніхто з тернополян, ідучи чи їдучи зараз мостом біля політехнічного університету, і не здогадується, що побудовано міст у 1898 році завдяки Лучаківському. І таких ініціатив було десятки.
Цікава деталь, яка підтверджує, що Лучаківський справді прислухався до пропозицій простих городян. На передвиборчих зустрічах вони висловили побажання встановити в центрі міста великий годинник, який би точно показував час. Адже ручні чи кишенькові годинники в той час мали лише окремі заможні міщани. І він виконав прохання виборців: першою справою, яку зробив новий посадник міста, було встановлення у сквері на центральній вулиці Міцкевича, на високому металевому стовпі, великого годинника з тристороннім циферблатом, який ввечері освітлювали ліхтарі на стовпах. Служив цей годинник людям до весни 1944 року, коли під час боїв за місто бомба чи снаряд розтрощили його.
Здійснюючи свою мрію розбудувати Тернопіль у європейському стилі, Володимир Лучаківський основну увагу зосередив на пожвавленні економічного життя і поліпшенні побутових умов городян. Було розроблено, зокрема, детальний план розвитку міської каналізації на тривалу перспективу. План здійснювався рік за роком наполегливо й невпинно. Між іншим, оригінал цього плану, датований 1901-м роком, зберігся в обласному держархіві.
За підтримки австрійського уряду бургомістрові вдалося почати розбудову місцевої залізниці у напрямках на Збараж та Галич, що значно оживило розвиток міської економіки. В Тернополі з’явилися нові підприємства, гуртовні, крамниці, значно активізувалося будівництво — господарське і житлове.
Найбільша заслуга наполегливого бургомістра і в тому, що народилася в Тернополі українська гімназія, незважаючи на спротив деяких чиновників магістрату.
І ще одну важливу проблему вдалося вирішити енергійному бургомістрові — довести до завершення міський довгобуд — шпиталь, якого десятиріччями чекала громада. Його, нарешті, ввели в дію і він понині служить тернополянам як лікарня швидкої допомоги. Однак чи не найбільшою гордістю Лучаківського було зведення просторої будівлі «Міщанського братства» з великою глядацькою залою, сценою і приміщеннями для бібліотеки та музичних занять. Ця споруда (зараз тут розташована обласна філармонія) на довгі роки стала центром українства в Тернополі та базою для культурного розвитку міщан.
2 січня 1897 року вступила в дію Тернопільська телефонна станція. Спочатку вона мала тільки 41 абонента. В основному це були державні установи.
Під керівництвом Володимира Лучаківського було збудовано залізничний вокзал, в якому містилися зали очікування, квиткові каси і станційний ресторан з відповідним музичним супроводом. А в 1901 році місто вже мало електричне освітлення. Залу магістрату електрифікували в 1902-у році.
Улюбленим дітищем Володимира Лучаківського був аматорський театр «Руської Бесіди», для якого він переклав із німецької та польської мов близько 20 п’єс, що в той період були основним репертуаром українського театру в Галичині. Він є автором оригінальних комедій «Іспит на мужа» та «Несподівані женихи». Писав вірші, оповідання, гуморески й дописи на актуальні теми, що їх друкував у «Альбомі», «Правді», «Зеркалі», «Ділі» та в перших виданнях «Просвіти».
За сприяння Володимира Лучаківського у Тернополі почали частіше відбуватися велелюдні концерти української пісні та музики. На них з’їжджалося багато людей з околиць міста.
Володимир Лучаківський ще зі студентських років захоплювався етнографією. Як до практикуючого адвоката до нього часто приїжджали селяни з навколишніх сіл. Він міг годинами спілкуватися з ними, уважно слухав, давав юридичні поради, водночас занотовував у спеціальний записник легенди, бувальщини, прислів’я і приказки. У 1892 році в Тернополі вийшов перший номер щорічника, що видавав науковий гурток. В ньому було надруковано дослідження Лучаківського «Причинок до етнографії Галицького Поділля». Ця велика праця дослідника стала помітною в культурно-мистецькому житті Тернополя, адже доктор використав матеріали, зібрані ним у селах протягом 10 років.
А ще він був щасливий у родинному житті. Дружина бургомістра Амалія, дочка священика, походила зі знатного роду Громницьких — красуня, освічена, елегантна, чудова співбесідниця і господиня, вміла зачарувати і об’єднати навколо себе людей та була бажаною у кожному товаристві. На всіх імпрезах голова міста з’являвся обов’язково з коханою дружиною, і ця пара завжди була душею зібрання.
Пишалося подружжя і сином Тадеєм, вихованцем тернопільської гімназії, котрий теж, як і батько, обрав фах правника і шлях вірного служіння народові.
Помер Володимир Лучаківський від запалення легень 19 квітня 1903 року.
У 1908 році тернопільський магістрат за щедрі заслуги на посту бургомістра завершив закладання парку здоров’я імені Володимира Лучаківського поблизу м. Тернополя (нині — с. Великі Гаї).
У 1996 році іменем бургомістра-українця названо вулицю на житловому масиві «Дружба» в Тернополі, згодом встановлено меморіальну дошку, відкрито його барельєф на першому поверсі міської ради.
Сучасники відзначали поміркованість Володимира Лучаківського у політиці, майстерну дипломатію в просуванні українських інтересів. Його людяність, освіченість сприяли авторитету бургомістра серед різних верств населення. Він не бив себе у груди в любові до України, але кожен його крок на високій посаді був продиктований совісною роботою на благо жителів міста.
Запрошуємо у Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку всіх бажаючих детальніше ознайомитися з життям та діяльністю Володимира Лучаківського.
Галина Шведа,
бібліотекар відділу читального залу