Сьогодні, у другу неділю вересня, вшановуємо пам’ять українців, яких у 1944-1951 роках примусово виселили з рідних домівок на Лемківщині, Холмщині, Надсянні, Південному Підляшші, Любачівщині, Західній Бойківщині. Пам’ятну дату запровадив український парламент у 2018 році.
Процес депортації українців у 1944 – 1951 роках мав форму військових операцій проти мирного населення. Він супроводжувався грубим порушенням основоположних прав і свобод людини і громадянина, повною забороною повернення на рідні землі, вилученням майна, безальтернативним закріпленням за новими місцями поселення, залишати які було заборонено, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав. Це призвело до руйнування української культурної та історичної спадщини, поставило під загрозу знищення низку етнографічних груп українського народу.
Сьогодні на тимчасово окупованих українських територіях росія свідомо відтворює ті ж злочинні комуністичні радянські методи із примусовим переміщенням українців, одним із головних об’єктів якого стали діти. Із лютого 2022 року, за даними ООН, до рф було примусово вивезено щонайменше 2,8 мільйона українців. І до цього процесу насильницької депортації кремль готувався давно й ретельно.
Пам’ять про виселених з рідної землі українців — це біль народу і водночас його сила. Бо навіть вирвані з корінням, вони зберегли мову, віру, пісню і передали їх своїм нащадкам.
