Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

четвер, 25 жовтня 2018 р.

Степан Будний (1933—1958)

Степан Будний поет, учитель, журналіст. Він назавжди залишився в пам’яті молодим, двадцятип’ятирічним.
Поезія Степана Будного, як поезія Василя Симоненка, займає особливе місце в нашій літературі. Це, передусім, поезія мужності й правди, любові й болю. Це — гімн Життю і Людині. Чим же вона полонить серце молоді? Безумовно, своєю щирістю, оптимізмом, дитинним світосприйманням.
Народився Степан Будний 23 серпня 1933 р. в с. Струсів, нині — Теребовлянського району. Рано залишився без батька. Закінчивши середню школу, Степан вступив до Чернівецького університету, навчався на філологічному факультеті. У студентські роки брав активну участь у літературних вечорах, публікував свої поетичні та прозові твори в університетській багатотиражці, обласній газеті «Радянська Буковина». Неодноразово його поезії друкували у Тернопільському «Вільному житті».
Після закінчення навчання Степана Будного хотіли залишити в Чернівцях — пропонували роботу в одній із шкіл та редакції обласної газети. Але Степан відмовився. Удома його чекала самотня мати. Повернувся у рідний Струсів. Спочатку вчителював у Кровинківській семирічці. А згодом перейшов працювати у редакцію струсівської районної газети «Червоні зорі». Одночасно викладав українську мову і літературу у вечірній школі.

У березні 1958 р. в Тернополі відбувся вечір-зустріч з Павлом Тичиною. Тут Степан прочитав свій вірш «Звертання до Марічки» й отримав благословення від Поета.
Та жорстока доля надто мало виділила Степану Будному часу для життя, для радості й праці. Невиліковна хвороба прийшла несподівано, Степан потрапив у Тернопільську обласну лікарню. Там, в онкодиспансері, він вступив у нерівний бій із страшною недугою. В безсонні ночі, у перервах між операціями створив більшу частину свого творчого доробку.
У часи тяжкої недуги поет звертався до Лесі Українки, вчився у неї мужності, нескореності, називав її своєю незрадливою учителькою.
Уже не хотіли слухатися руки, тільки чітко працював мозок. «Писати, писати до останнього подиху про народ, писати для народу».
Я лежав в білосніжній палаті.
Де немає ні вітру, ні моря.
І придумав легенду про чайку.
Що вмирала, сумна і велична.
Ця легенда стала лебединою піснею поета. Він здогадувався про свою приреченість, тому так спрагло і гостро ловив кожний порух життя, природи, невидимими променями посилав у світ свою любов до людей.
За два дні до трагічної розв’язки він прийшов, незважаючи на заборону лікарів, у редакцію обласного радіо і прочитав свої поезії. Востаннє...
Степан Будний помер 22 червня 1958 р. Похований у Струсові.
Посмертно видано книжки Степана Будного «Людина до сонця йде» (1961), «Поезії» (1972), «Син землі» (1997).
У Тернополі його іменем названа обласна літературно-мистецька премія. Посмертно, у 1991 р. Степан Будний був прийнятий у члени Спілки письменників України. У Струсові, на батьківщині поета, в середній школі, яка носить його ім'я, 26 жовтня 1991 року відкрито музей.
Поетичний доробок Степана Будного не такий уже й великий, але без нього не можна уявити своєрідність української поезії кінця 50-х початку 60-х років XX століття. Він збагатив пашу лірику новою тематикою, новими жанрами й інтонаціями. Поет створив неповторний лік ліричною героя, яскраво виразив дух гуманізму, свободи, волі до життя, і в цьому сила його поезії. Виступав також з перекладами віршів, прозових творів, літературно-критичними статтями. Його твори перекладали білоруською, молдавською, польською російською та іншими мовами.
Галина Шведа,
бібліотекар відділу читального залу