Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

середу, 19 жовтня 2016 р.

До 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова

Михайло Петрович Драгоманов — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, представник відомого роду громадських і культурних діячів Драгоманових. Він — один із засновників організації української інтелігенції у Києві, доцент Київського університету, професор Софійського університету Болгарії.
Суспільно-політична і наукова діяльність Драгоманова припадає на 60–90-ті роки ХІХ ст. В історії України, Росії і Західної Європи це був надзвичайно складний період, основною тенденцією якого було посилення визвольного руху простих людей. Він був не тільки свідком, а й активним учасником соціальних процесів в Україні.  Саме йому судилося відіграти в соціальному і духовному розвитку нашого народу чи не найпомітнішу роль у той період, коли титанічна подвижницька діяльність одного генія – Тараса Шевченка – вже закінчилась, а іншого – Івана Франка – тільки почалась. Беззаперечним є той факт, що робота цього вченого у царині української соціології, історії і літературної критики по праву займає чільне місце.
Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 року в м. Гадячі, що на Полтавщині. Його батьки, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми і поділяли ліберальні для свого часу погляди. Михайло ріс серед простого люду. Його батько, Петро Якимович, був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Він займався етнографією і виступав у російських журналах з художніми творами, відзначався радикальними, прогресивними поглядами. Сестра Ольга (псевдонім Олена Пчілка) — широко знана письменниця і культурно-громадська діячка, мати славетної Лесі Українки. Дядько Михайла — Яків був колишнім декабристом. Він учив хлопця здобувати знання, щоб присвятити себе праці для добра рідного краю.
З 1849 по 1853 роки юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де особливо цікавився історією, географією, мовами, захоплювався античним світом.
Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавській гімназії. Це були часи накопичення знань, розширення кола інтересів, захоплення новітніми політичними течіями. Михайло відрізнявся своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю та освіченістю.
Восени 1859 року юнак вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Тут у нього з’явилися значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою освіту. Він опинився у вирі суспільних і політичних процесів, що постійно зароджувалися у динамічному студентському середовищі. Університет тих часів був одним із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга куратора цього закладу, славетного хірурга Миколи Пирогова.
У 1863 р. Михайло Драгоманов, закінчивши навчання, був залишений на кафедрі загальної історії і готувався стати професором. З цією метою він їздив у відрядження для поповнення знань до західноєвропейських університетів.
Важливим етапом у становленні молодого вченого як політичного і громадського діяча став його виступ біля труни Тараса Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», — виявилися пророчими.
Крім громадсько-політичної діяльності, молодий професор працював викладачем у київських школах та гімназіях. Саме педагогічна робота привела його у 1863 році до київської Громади. Такі об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури, народного побуту, права. Тут він познайомився з Володимиром Антоновичем, Павлом Житецьким, Миколою Лисенком та іншими діячами. Свою роботу в громаді Драгоманов спрямовував на зближення школи з життям, охопленням освітою широких мас, максимальне підвищення її ефективності. На цю тему він опублікував низку статей у газеті «Санкт-Петербургские ведомости».
У 1864 р. Михайло одружився з актрисою Людмилою Кубинською, яка стала йому вірною помічницею. У першій половині 1870-х pp. вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, переклала й популяризувала в російських журналах твори українських письменників.
Першою ґрунтовною працею Михайла Петровича стала «Малороссия в ее словесности», у якій він проявив себе як неординарний історик із власною концепцією, що суперечила офіційній. Учений  доводив, що сучасний український народ є спадкоємцем не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі й Галицького князівства.
У 1870 році Драгоманов почав працювати доцентом Київського університету Св. Володимира.  Згодом, з метою вдосконалення своєї кваліфікації, він від’їздив за кордон, і досліджував архіви Берліна, Праги, Відня, Флоренції, Львова. Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності Михайла посідала Галичина. Він був одним з перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості. У 1875 році Іван Франко, познайомившись із Драгомановим, позитивно відзначив його безпосередній вплив на формування великої когорти прогресивної молоді в Галичині.
Трирічне закордонне турне було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер мав об’єктивну оцінку своїх переконань у порівнянні з наочним західноєвропейським досвідом. Як політичний лідер, він мав багато прихильників і багато ворогів. У 1875 році на нього був написаний донос із звинуваченнями в українофільстві та сепаратизмі. Це змусило Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом.
Восени того ж року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки й започаткувати випуск української газети.
У Женеві 1876 року ним був створений громадсько-політичний збірник «Громада», який випустив п’ять томів. Головною темою і завданням «Громади» було дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і поривань до свободи й рівності серед світової спільноти. З другої половини 80-х рр. Михайло Драгоманов співпрацював з провідними виданнями Галичини. Становлення і розвиток радикальних рухів у Західній Україні, за свідченням Івана Франка, стало останньою і, мабуть, найбільшою радістю в житті Драгоманова.
У 1889 році Михайла Петровича запросили на кафедру загальної історії Софійського університету Болгарії. Там він залишився і працював до своїх останніх днів.
20 червня 1895 року від розриву аорти обірвалось життя великого вченого і громадського діяча. Ім’я Драгоманова асоціювалося в свідомості прогресивної громадськості з боротьбою слов’янських народів за свободу, рівність, автономію. Михайло Петрович рішуче виступав проти системи терору, що полягала у політичній боротьбі з конкретними людьми, а не з певним існуючим ладом. Він володів гострим словом і різко критикував непродуману й невиправдану діяльність. Не підлягає сумніву, що він мав критичний і творчий розум, поєднаний з відвагою мислителя і політичного діяча, відвагою, яка дозволяла йому прокладати власні шляхи.
Михайло Драгоманов віддавав усі свої сили й здоров’я, працюючи для національного, політичного і соціального визволення українського народу, визнання серед народів світу, підготовки його до великого майбутнього. Для цього він не шкодував жодних матеріальних засобів, як власних так і родинних, чим подавав приклад особистої жертовності й побутової скромності.
Коли група української молоді звернулася до Михайла Петровича з проханням поклопотатися про Україну перед вільним світом, він дав пораду, яку варто добре затямити й нам, сьогоднішнім: «Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбувався з-за других лишень того, що їх б’ють… Мало хіба кого бють на земній кулі?! Люди інтересуються звичайно лишень тими, хто одбивається, – і таким лишень звичайно і помагають… По всьому виходить, що лік, хоч не скорий і важкий, на українські лиха лежить в руках самих українців…».
Його творча і політична діяльність завжди привертали увагу дослідників. На жаль, цього оригінального мислителя часто беззастережно відносили або до націоналістів, або до буржуазних лібералів. Наукова оцінка всього що зробив Драгоманов для визвольного руху і розвитку української культури не завжди була об’єктивною, а історичний аналіз складних умов його життя і діяльності нерідко підмінювались абстрактними схемами та упередженими суб’єктивними твердженнями. Причин для цього було багато, але ми і наші нащадки не можемо і не повинні бути байдужими до своїх великих попередників, тих подвижників розуму, які в неймовірно важких умовах торували шлях у нашу добу.
Отож, запрошуємо вас, шановні слухачі, до Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки доторкнутися до невичерпної мудрості Михайла Петровича Драгоманова та більш детально ознайомитися з життєдіяльністю цієї знакової постаті.




Підготувала Ольга Гапочка, бібліотекар відділу читального залу 

Немає коментарів:

Дописати коментар