Річниця Чорнобильської катастрофи

У середу, 26 квітня, відзначають 31-шу річницю аварії на Чорнобильській АЕС — найбільшої техногенно-екологічної катастрофи сучасності.

Цього дня 1986 року о 1 год. 23 хв. на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний хімічний вибух, який спричинив руйнування частини реакторного блоку і машинного залу. Внаслідок цього виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. Цей вибух призвів до зростання радіаційного рівня, який в 30-40 разів більший, ніж при вибуху в Хіросімі в 1945 році.

Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише територію сучасної України, Білорусі та Росії, але й території багатьох європейських країн — Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим — сьомим рівнем небезпеки.

26 квітня 1986 року в гасінні пожежі брали участь 65 працівників пожежної охорони органів внутрішніх справ, 6 з них в результаті радіоактивного опромінення загинули.

59 осіб отримали високі дози радіоактивного опромінення і стали інвалідами, захворювання яких пов’язане з виконанням службових обов'язків під час гасіння пожежі. За 30 років після аварії на Чорнобильській АЕС померли 17 працівників пожежної охорони органів внутрішніх справ, які брали участь в гасінні пожежі в день Чорнобильської катастрофи, 5 осіб виїхали за межі України.

Чорнобильська катастрофа призвела до масового радіаційного забруднення територій, звідки виселили близько 200 тисяч людей. Зони відчуження були створені на території Київської області в Україні, Гомельської і Могильовської областей Білорусі, а також Брянської області Росії.

Безпосередньо від вибуху і при гасінні пожежі загинула 31 людина, понад 200 були госпіталізовані. У той же час точна кількість людей, які передчасно померли або втратили здоров’я внаслідок аварії, підрахувати неможливо.

Наразі так звана зона відчуження у 30 кілометрів навколо станції, встановлена у 1986 році після евакуації населення, є забороненою для вільного доступу. Ця територія зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Примітним є те, що останніми роками в Чорнобильській зоні активно відновлюється популяція різних диких тварин. Так, у зараженій зоні можна побачити вовків, зубрів, лисиць, кабанів, єнотовидних собак, деяких великих хижих птахів та інших тварин. Також успішно проживають в Чорнобильській зоні коні Пржевальського, яких сюди у 1998 році завезли заради експерименту. Тепер популяція живе самостійно без людського втручання. Коні прижилися і зараз їх популяція в зоні відчуження є однією з найбільших у світі. Вчені кажуть, що може тварини з Чорнобильської зони і не є стовідсотково здоровими, однак відсутність людського фактору впливає на них найкращим чином.

Міністерство екології та природних ресурсів очікує, що буде підписано указ про створення в зоні відчуження Чорнобильської біосферного заповідника.
Ольга Гапочка, бібліотекар відділу читального залу

Вітання зі святом

Габріель Гарсіа Маркес – геній родом із Макондо

Французький романіст Жуль Ренар колись сказав: «Слава – це безперервне зусилля». Ці слова спадають на думку, коли ми говоримо про творчість Габріеля Гарсіа Маркеса – колумбійського письменника, журналіста, видавця, політичного діяча, лауреата Нобелівської премії з літератури 1982 року.

Великий Габо, так називали його колумбійці, є одним із найвідоміших письменників сучасності, найяскравішим представником літератури «Магічного реалізму».

Він не шукав визнання та прихильності, а просто йшов дорогою яку для нього було призначено ще тоді, коли маленьким хлопчиком бавився у дідовому будинку в Аракатаці, де й народився, слухав фантастичні оповідки бабусі Транкіліни й навіть не уявляв, який скарб даровано йому.

Майбутнього письменника виховували батьки його матері. Їхня родина жила у місцевості, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами. Уся ця фантастична атмосфера, у якій росла дитина й благотворний вплив дідуся і бабусі стали головними чинниками, що визначили майбутній світогляд та коло інтересів Габріеля.

За освітою Маркес, був юристом, але за спеціальністю не працював. Адвокатська кар’єра його мало приваблювала і невдовзі він зовсім відмовився від неї й звернувся до журналістики.

Маркес працював у місцевій газеті міста Картахенє, публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент газети, він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США.

Поряд із кореспондентською діяльністю він почав писати оповідання та кіносценарії. Світове визнання йому приніс роман «Сто років самотності». Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей твір найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота. Американський критик Вільям Макферсон писав: «Сто років самотності» — це справжні літературні джунглі, це фантастичне поєднання магії, метафори та міфу. Перше видання роману у 1967 році було продане за тиждень часу і викликало, за словами латиноамериканських письменників, «літературний землетрус».

А голлівудська кінокомпанія «Stone Village Pictures» у 2004 році викупила у Маркеса права на екранізацію його роману «Любов під час холери». Бюджет кінострічки склав 40 млн. доларів США. Прем’єра фільму відбулася 2006 року на карибському узбережжі Колумбії – батьківщині письменника.

У 1951 році Гарсіа Маркес написав повість "Опале листя", в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме — тему самотності, відчуженості людини у світі.

Ще одна магістральна тема творчості Маркеса — це проблема влади, її філософського та психологічного обґрунтування та причин її переродження в некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника. Серед них збірка "Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю", роман "Генерал у лабіринті" і особливо головний, за визначенням самого письменника, роман "Осінь патріарха". У центрі цього твору – гіперболізований образ вигаданого американського диктатора, який розглядається з різних кутів зору. 

Основними стильовими рисами творів Гарсіа Маркеса є взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчевої манери оповіді, лаконізм та "снайперська точність мовлення".

Критики творчості Маркеса стверджують, що у його літературі відчувається народна культура, іспанське бароко, а вплив європейського сюрреалізму й інших модерністських течій утворюють витончену й життєстверджуючу суміш. Маркес не приховує своїх політичних симпатій, він стоїть на боці слабких й знедолених, протестує проти гноблення та експлуатації.

"Я реаліст,- казав про себе Габріель Гарсіа Маркес,- бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, все реальне... і вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю". Хоча ці слова стосуються роману "Сто років самотності", вони є справедливими для усієї творчості цього письменника, стиль якого був названий "магічною літературою".

У цьому місяці вся літературна спільнота відзначає 90-річчя цього видатного письменника. З нагоди ювілею, пропонуємо вашій увазі найцікавіші факти з біографії Габо, як називали його колумбійці.

- У 1957 році 30-річний Маркес відвідав СРСР в якості кореспондента на московському фестивалі молоді та студентів. Першим населеним пунктом на території тодішнього Союзу, який відвідав письменник, стало українське містечко на Заході країни Чоп, у ньому він провів близько п'яти годин. Спогади про цю подорож містяться в есе під назвою "СРСР: 22 400 000 квадратних кілометрів без жодної реклами кока-коли".

- Син письменника Родріго Гарсіа у 2000 році став призером Каннського кінофестивалю за фільм "Жіночі таємниці", де він виступив у ролі режисера. Це американська мелодрама, яка складається з кількох кіноновел, об'єднаних лініями персонажей. 

- За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса "Згадуючи моїх сумних повій" у 2004 році, книжкові "пірати" викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.

- У своїх інтерв'ю Маркес розповідав, що на початку письменницької кар'єри йому часто не вистачало грошей на помешкання, тому інколи він жив у публічних будинках.

- У 2006 році мер містечка Аракатака, у якому народився Маркес, запропонував перейменувати населений пункт у Макондо, на честь місця подій найвідомішого роману письменника "Сто років самотності". Незважаючи на те, що за таке рішення проголосували 90% опитаних, містечко лишилось зі старою назвою, оскільки у голосуванні взяли участь лише половина від необхідної кількості людей.

- У 2012 році співпали дати 85-річчя від дня народження Маркеса, 45 років з моменту першої публікації "Ста років самотності", 30 років з присудження письменнику Нобелівської премії та 10 років з моменту першої публікації його книги спогадів "Жити, щоб розповідати про життя".

- Під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день. Ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. На щастя, після операції у 1992 році хвороба відступила. 

- IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав "Сто років самотності" другим за важливістю твором іспанською мовою після "Дон Кіхота" Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, і перекладено 35 мовами світу.

- Під час написання однієї з книг Маркесу довелося закласти машину, а після її закінчення - навіть міксер і фен дружини, оскільки грошей не вистачало навіть на те, щоб надіслати рукопис видавцю.

- Габріель Гарсіа Маркес - єдиний колумбієць і один із п'яти письменників країн Південної та Центральної Америки, який у 1982 році отримав Нобелівську премію з літератури «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту.

Виголошуючи промову на церемонії вручення, письменник торкнувся теми експлуатації корінного американського населення. «Осмілюся думати, - зауважив він, що південноамериканська дійсність, а не тільки її літературне вираження заслужила на увагу Шведської академії». Він також зазначив, що письменник несе відповідальність за створення утопії, де ніхто не зможе вирішувати за інших як їм вмирати, де любов буде справжньою, а щастя можливим. А люди, що приречені на сто років самотності, віднайдуть нарешті право на життя. 

Запрошуємо вас, шановні користувачі, відвідати Тернопільську обласну універсальну наукову бібліотеку й поринути у магічний реалізм творчості Габріеля Гарсіа Маркеса. У відділі читального залу ви знайдете твори цього видатного письменника, що представлені у досить значній кількості.

Ольга Гапочка, бібліотекар відділу читального залу Тернопільської ОУНБ.