Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

четвер, 1 вересня 2016 р.

До 160-річного ювілею від дня народження Івана Франка

Іван Якович Франко — знакова постать вітчизняної та світової історії та культури. Він — поет і прозаїк, фольклорист й історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач та громадсько-політичний діяч.
Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, нині Дрогобицького району Львівської області. 
 Батько Івана — простий селянин-коваль — обробляв землю і працював у своїй кузні. Він був неписьменною, але від природи розумною людиною, за що його поважали і любили селяни. Малий Івась дуже любив бувати у кузні свого батька.
 Все, що він бачив і чув, глибоко западало в душу вразливої дитини і навіки там лишалося. Коли Франко був дорослим письменником, він часто згадував : «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Це огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».
Іван ніжно і гаряче любив свою матір. Вона була його найщирішим другом і наставником. Образ матері залишився в спогадах Франка на все життя.
Коли хлопчику було 6 років, батько помітив у нього любов до науки й віддав до школи у сусіднє село Ясеницю-Сільну. Тут він навчився читати і писати німецькою і польською мовами. Українською мовою читати й писати навчив його дядько, у якого жив хлопець.
Після дворічного навчання Іван Франко перейшов до іншої школи, що в місті Дрогобичі. Тут вчилися переважно діти дрогобицьких міщан, а навчання велося німецькою мовою. Діти заможних батьків глузували з селянського простого одягу Івася. У школі панували жорстокі звичаї, учнів примушували один одного бити різками.
Та незважаючи на це, майбутній поет вчився дуже добре. В кінці першого року навчання він склав краще від усіх екзамен і став першим учнем. Два місяці по тому несподівано помер його батько, залишивши четверо малих дітей. Мати мусила незабаром вийти заміж. Вітчим Івана, бориславський робітник Гринь Гаврилик, був доброю людиною, любив прийомних дітей. Він розумів велике значення освіти, всіляко підтримував хлопця, допомагав учитися далі.
По закінченню школи Іван вступив до Дрогобицької гімназії. Хлопець був дуже здібним, наполегливим і працьовитим, що  допомогло йому стати одним з перших учнів.
У вільний час Франко читав багато творів художньої літератури німецькою, польською і українською мовами. 
За роки навчання він ознайомився з творами найвидатніших світових й українських письменників: Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Степана Руданського та ін. Уже в початкових класах хлопець почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця навчання в гімназії складалася з 500 книг.
У цей період Іван почав збирати народні пісні. За роки навчання в гімназії він записав понад 800 пісень, частина яких пізніше була опублікована.
В гімназії почалася також і творча діяльність Франка. Молодий літератор почав писати вірші та оповідання трьома мовами: українською, німецькою і польською.
Коли Іванові було п’ятнадцять — померла мати, і він залишився сиротою. Вітчим незабаром одружився вдруге. Але, на щастя хлопця, мачуха теж була доброю людиною і разом з вітчимом допомагала йому вчитися далі.
У 1875 році хлопець вступив до Львівського університету на філософський факультет.
З властивим йому запалом, любов’ю до праці і науки Іван дні і ночі проводив з книгами, писав твори, відвідував студентські збори, брав участь у наукових та політичних дискусіях.
Значний вплив на формування світогляду Франка мали твори Тараса Шевченка і Миколи Чернишевського. Навколо Івана гуртувалася прогресивна молодь.
Діяльність юнака та його колег-однодумців налякала їхніх політичних опонентів. У поліцію посипалися доноси. На початку 1877 року було заарештовано редактора журналу «Друг», а через деякий час Івана і всю редколегію журналу. Арешт глибоко вразив літератора.
Незважаючи на тяжкі умови перебування у в’язниці, він не занепадав духом. Тут Франко написав відомий революційний вірш «Товаришам із тюрми», у якому закликав молодь боротися за нове життя і щастя народу.
Після виходу з в’язниці, юнак розгорнув масштабну громадську й літературну діяльність і продовжив навчання в університеті. У цей час він написав свої найкращі вірші — це «Каменярі», «Гімн» та багато інших художніх і наукових творів.
Але умови його життя були дуже тяжкі, а мізерного заробітку ледве вистачало на харчі та одяг. За ним увесь час стежила поліція, недруги поширювали по місту брудні наклепи на поета, а його знайомих викликали на допити.
Стомлений працею та постійними злиднями, Іван у 1880 році поїхав у село, де йому друзі обіцяли приватні уроки та відпочинок. По дорозі його було заарештовано. Про цей другий арешт поет говорив як про найтяжчий момент свого життя. 
Восени того ж року, після звільнення з вʼязниці юнак повернувся до Львова і відновив навчання в університеті. Але довго прожити там йому не довелося. Франко був у такому скрутному становищі, що не вистачало грошей навіть на харчування. Тому він у 1881 році поїхав до с. Нагуєвичі. Тут теж було не набагато краще, але принаймні він був забезпечений їжею. У листах до своїх друзів він розповідав, що мусив ходити до міста у позиченому взутті, не мав гасової лампи для нічної роботи, виконував нарівні з іншими усі господарські роботи. Крім того, Іван знаходився під постійним поліцейським наглядом.

Та, незважаючи на такі тяжкі умови, письменник не покладав рук, не занепадав духом. Він не відрікся від своїх переконань, а сміливо ішов визначеним шляхом. У цей час Франко написав ряд відомих творів, зокрема, «Захар Беркут» та велику повість «Борислав сміється», у якій змалював боротьбу галицьких робітників проти капіталістів.
У 1883 році Іван переїхав до Львова. Там він продовжував дописувати в журнали й газети. У 1887 році вийшла друком одна з найкращих збірок поета під назвою «З вершин і низин». Франко був у цей час уже всесвітньовідомим письменником, його знали далеко за межами Галичини.
У 1889 році літератора заарештували втретє. На цей раз його звинуватили в тому, що він ніби агітував за відрив Галичини від Австро-Угорщини. Але, за браком доказів справу було скасовано.
Вийшовши з в’язниці, Іван, як і після перших двох арештів, знову взявся за роботу.
У цей період він познайомився з Михайлом Коцюбинським та Лесею Українкою, з якими щиро потоваришував.
Через матеріальні труднощі, утиски та переслідування поліції Франко не мав змоги закінчити університет, хоч і був уже видатним ученим. Лише коли Іванові було 36 років, він завершив свою освіту. У 1892 році письменник поїхав у Відень і там склав іспит на звання доктора філософських наук. Він мав намір стати професором Львівського університету. Проте влада не допустила найбільшого ученого Галичини до викладання в університеті, боячись його революційного впливу на молодь. Але й ця невдача не похитнула Франка, він продовжував працювати на користь свого народу. 
Своєю літературною творчістю і громадською діяльністю письменник заслужив великої пошани у свого народу.
1898 року у Львові було проведене святкування 25-річчя літературної діяльності Івана Франка. На свято прибули представники з усіх кінців Західної і Східної України. Ювіляра привітали також росіяни, німці, чехи, французи, поляки. Це було велике свято, на якому українське прогресивне суспільство відзначило його видатні заслуги перед громадськістю. 
За сорок років літературної, наукової і суспільної діяльності він написав дуже багато творів. Усе ним написане може скласти майже сто томів книг. Іван Франко був невтомним трудівником і різносторонньо обдарованою людиною. Все своє життя, від юності і до останнього дня, він, не покладаючи рук, працював для свого народу. Тяжка праця, постійні утиски і переслідування поліції, арешти, матеріальна скрута значно підірвали здоров’я Франка. У 1908 році він тяжко захворів.
Іван Якович їздив лікуватися на курорти Європи, приїжджав в Україну, в Одесу. Коли йому ставало легше, він продовжував працювати. Писав нові художні твори, критичні та наукові праці.
У 1913 році прогресивна громадськість відсвяткувала 40-річчя літературної діяльності Франка. Його привітали письменники й учені України, Росії та багатьох країн Європи. Це святкування додало світлих хвилин у непросте життя поета.
У 1914 році вибухнула перша світова війна. Галичина опинилася в центрі воєнних дій. Франко пильно приглядався до подій воєнного часу і розумів, що війна повинна внести якісь зміни в життя краю. Він писав, що після війни повинен виступити і виступить грізний месник — сам народ.
28 травня 1916 року Іван Франко помер. Незважаючи на близьке розташування фронту, похорон поета перетворився у багатотисячну народну маніфестацію. Ця сумна подія була висвітлена в пресі близько п’ятдесяти країн. Тіло письменника поховане на Личаківському кладовищі у Львові.
Іван Якович Франко є видатною особистістю в українській літературі, історії та культурі. Він є справжнім сином української нації. Його імʼям названо університет у місті Львові, драматичний театр у Києві, установи освіти, науки й культури в Україні та за кордоном.
Запрошуємо вас, шановні слухачі, відвідати відділ читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки та більш повно й детально ознайомитися з біографією та літературно-творчою спадщиною, що залишив по собі наш великий Каменяр. 

Підготувала Ольга Гапочка, бібліотекар відділу читального залу