Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

середа, 4 червня 2014 р.

Великі жінки в історії України




Протягом багатьох століть люди оспівували та прославляли в піснях і віршах образ матері - берегині чи коханої жінки, благословляючи її ім'я. Деякі філософи вважали, що доля жінки - у домашньому господарюванні та материнстві. На їхній погляд, жінка не здатна до великих справ і почуттів. Але українки вже багато століть виявляють і велич почуттів, і талант материнства, і велич справ.
Творцем історії є народ, але окреме місце в ній відводиться видатним особистостям.
Чимало жінок, які прославляли нашу рідну землю, увійшли в її історію як будівничі, творці, взірці жіночності, історичні постаті.
Отже, проклавши разом дорогу в далеке минуле, зробимо з вами спробу з'ясувати, у чому ж загадковість і велич жіночих постатей. Кого приховує історія під цими іменами?

 Розповідь 1.

Віками ткалось мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу як діяльну, мудру правительку й захисницю землі Руської.
 Образ Ольги постає перед нами зі сторінок «Повісті минулих літ» Нестора-літописця, візантійських хроністів і письменників. У видатній пам'ятці часів Київської Русі - Софійському соборі в Києві - на фресці відновлено портретне зображення княгині. Її обличчя має досить суворий вигляд: великі очі, трохи вигнуті брови, прямий, правильної форми ніс, з-під мафорія виглядає темно-каштанове волосся із проділом посередині.
Княгиню Ольгу (у святому хрещенні Олена) православна церква вшановує як святу й рівноапостольну. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню на Русі.
Згідно з літописами, Ольга була родом із Пскова, доводилась родичкою правлячому тоді на Русі Олегу. У 903 році її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилось 25 років. Оскільки в 903 році вона була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.
Юність княгині припала на другу половину правління Олега, період, позначений бурхливими подіями, зокрема походами на Візантію. Після смерті Олега чоловік Ольги Ігор Рюрикович став повновладним правителем Русі. Далекі походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, і Ольга дедалі більше входила у справи управління державою, спираючись на християн і поступово схиляючись до їхньої віри.
У 942 році в Ігоря та Ольги народився син Святослав. Очевидно, він був у них не першою дитиною, проте в історію увійшов тільки він. Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, де й був убитий.
Після непередбаченої смерті Ігоря влада перейшла до рук його дружини Ольги (945- 964 роки.), бо син покійного Святослав ще не досяг повноліття. Як свого часу Олег, Ольга виявилась надзвичайно вольовою та владолюбною особою, і тривалий час після досягнення Святославом повноліття вона продовжувала управляти величезною державою.
Князювання Ольги помітно вплинуло й на відносини Русі з іншими країнами, насамперед Візантією. На відміну від своїх попередників, княгиня намагалась розв'язувати проблеми, що виникали, не силою зброї, а шляхом переговорів, не прагнула загарбання чужих земель. Вона домагалася зростання міжнародного авторитету Русі, її визнання найбільшими на той час державами. Так Ольга особисто очолила велике посольство до Константинополя.
Княгиня спробувала ввести країну у сферу міжнародних відносин у Центральній Європі. Окрім запровадження християнства, вона також мала клопотатись про встановлення відносин «миру й дружби» з Германською імперією.
У роки правління Ольги не відбулось воєнних зіткнень ні з Хозарією, ні з печенігами.
Вона до кінця свого життя фактично управляла Руссю. Під час навали печенігів на Київ у 968 році Ольга очолила оборону міста.
Померла велика княгиня 11 липня 969 року. Поховали її за християнським звичаєм в Києві в одній із побудованих нею церков. У «Повісті минулих літ» згадується, що її онук, князь Володимир, переніс останки Ольги до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі.

Розповідь 2. 


Скільки страждань випало на долю нашого народу! Століттями вороги плюндрували українські землі, забирали дівчат у гареми, розлучали сім'ї, убивали старих. Життя буває таке жорстоке, що не залишає часу для розмірковування, а ставить перед людиною конкретні запитання, тільки «бути» чи «не бути». Таким видалось і життя Насті Лісовської - Роксолани.
Настя народилася в перших роках XVI ст. у сім`ї рогатинського священика Гаврила Лісовського. У 1520 році, п`ятнадцятилітньою, потрапила в татарський полон. Вона була продана в рабство й потрапила в гарем турецького султана Сулеймана. Уже через рік завдяки своїй красі, розуму, гордості та сміливості  вибилася з простих рабинь у султанські жони.
Розумна, вродлива й енергійна Роксолана мала великі здібності, писала вірші, вела щось на зразок щоденника, досконало знала французьку мову. Отримавши ще вдома хорошу освіту, Хуррем постійно поповнювала її читанням різних мудрих книг у султанській книгозбірні. Вона була однією з найосвіченіших тоді у світі жінок, відігравала значну роль у політичному житті Османської імперії, стала першою порадницею падишаха.
Роксолана цікавилась міжнародними справами, мала великий дипломатичний хист. Вона вільно спілкувалась латиною з послами європейських країн - польським королем, королевою Угорщини, листувалася з правителями Венеції та Персії, перебувала поруч із Сулейманом на прийомах і бенкетах.
Винятковість долі Роксолани в тому, ким вона стала. Дивовижна бранка не лише мала п’ять синів і доньку, яких султан називав «утіхою своєї душі», а й великий вплив на свого чоловіка, політичне та соціальне життя Османської імперії. І все це відбувалось на Сході, де для жінки неприпустиме втручання в державні справи.
А Роксолані було надано титул великої султанші Стамбульської. Такої честі не знала жодна жінка Туреччини!
41 рік пробула Настя Лісовська султаншею Туреччини. Саме стільки наймогутніша у світі держава не чинила нападів на Україну, більше того, ще й стримувала татар. Для козацької держави це було велике благо, бо врятувало від загибелі. Розуміючи неможливість повернення до рідного краю, Роксолана прагнула полегшити долю свого нещасного народу.
Туга за рідним квітучим краєм почала гнітити її, позбавила сну та спокою. Відчуваючи близьку смерть, могутня Роксолана відкликала сина з далекого походу, щоби передати останнє прохання: «Помираю, сину, - мовила Настя. - Помираю, так і не побачивши України, тихого гаю біля річки. Так і не вклонившись могилам батьків. Не почувши ні зозулі, ні соловейка. Хоч би на мить усе це побачити і почути.»
Ім'я Роксолани увійшло в історію як символ розуму, стійкості духу, величі, показавши всьому світу, що таке краса, мудрість і чарівність української дівчини.
Саме їй, цій славетній султанші, присвятив один зі своїх найкращих творів видатний український письменник Павло Загребельний, назвавши його «Роксолана».

                                                              

                                                                    Валентина Вітенко, 
                                                                   бібліотекар відділу читального залу