Шановні користувачі!

Шановні користувачі!

Цей блог створено відділом читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Сподіваємося, що для відвідувачів мережі цей блог буде цікавим джерелом нової інформації про події та життя нашої бібліотеки, новинки в світі книг.

Людмила Рюміна, завідувачка відділу читального залу Тернопільської ОУНБ

неділя, 4 серпня 2019 р.

Від бога трудівниця (до 170-річчя від дня народження Олени Пчілки)


Олена Пчілка (Косач Ольга Петрівна) народилася 29 липня (17 по старому стилю) 1849 року на околиці міста Гадяча над річкою Пслом на Полтавщині. Шанувальникам українського письменства ця жінка відома як мати Лесі Українки і українська письменниця. З’явившись в українській літературі наприкінці 70-х років XIX сторіччя, вона виступала як прозаїк, поет, драматург, літературний критик.
Батько - Петро Драгоманов – колишній петербурзький чиновник, аристократ і багатообіцяючий літератор раптом кидає свою службу в «північній столиці». Одружується з донькою колишнього колезького асесора Єлизаветою Цяцькою й живе в Гадячі. Про їхню родину сусіди пліткують, що там не розбереш, де кріпак, а де господар, усі вкупі живуть. До служби місцеві дворяни Петра Драгоманова не допускають – аби чого не накоїв.
Діти – а серед них Михайло і Ольга – ростуть в атмосфері свободи й любові до всього українського. З їхнього обійстя постійно чути народних пісень, вечорами дітям розповідають казки, а на свята пускають подивитися на весілля, хрестини чи навіть похорон.
Батько не дуже довіряв тодішнім учителям (і це передасться доньці), а тому навчав дітей сам.
1866 року Ольга закінчує пансіон Нельговської – школу дворянських панянок. Уже там молода жінка вперто гне українську лінію. Нареченого собі знаходить, звісно ж, в українському товаристві: Петро Антонович Косач – український юрист і громадський діяч. У їхній родині також панують міцні українські настрої.
Що поробиш, тодішнє дворянське життя було доволі глухим до всього українського. Село, за часів Гетьманщини чи не всуціль козацьке, поважне, письменне, під натиском Російської імперії отупіло, здичавіло, погасло. Української мови згідно з Валуєвським указом не існує. Дворянство вперто асоціює з російською мовою все високе, витончене й прекрасне, а з українською – все холопське, буденне, принизливо жалюгідне. Але Олену Пчілку (цей псевдонім Ольга Косач прибрала собі, щойно одружившись) не можуть, звісно ж, зупинити такі дрібниці. Її діти жодного дня не сиділи за казенною шкільною партою, натомість отримуючи освіту від батьків – Першу українську освіту, паростки якої не забарилися прорости й в інших передових родинах.
У липні 1868 року, ставши дружиною Петра Антоновича Косача, Ольга Петрівна виїхала на Волинь до міста Звегеля (Новограда-Волинського). На Волині вона знайшла добру поживу для своїх етнографічно-літературних захоплень: вивчала народний побут, збирала зразки народного орнаменту, візерунки-вишивки. До дивної пані, котра не лише розмовляє «мужицькою» мовою, а й вчить її своїх дітей, приходили лірники, жінки-селянки, від яких вона записувала пісні, обряди, перекази, дотепи. Пісенний матеріал Ольга Петрівна передала Миколі Лисенкові та Михайлу Драгоманову, а деякі фольклорні мотиви згодом використала у своїй поетичній творчості. Тоді ж вона працювала над розвідкою «Українські колядки».
1876 року в Києві вийшла друком дослідницька робота «Український народний орнамент», опрацьована за настановами Михайла Драгоманова та Володимира Антоновича, за підписом О. Косачевої. Через два десятиріччя ця книжка дала підставу Івану Франкові просити Олену Пчілку, щоб вона написала статтю про українські народні вишивки.
Після переїзду в 1879 році до Луцька Ольга Петрівна пропагує серед офіцерства луцьких полків українську літературу, організує українські аматорські спектаклі та бібліотечки з українських книжок. Тут за матеріальною допомогою Петра Косача Олена Пчілка влаштувала видавництво НГВ (Невеличкий гурток Волинський). А 1880 року підготувала рукописи Степана Руданського до друку і видала «Співомовки», врятувавши покійного поета від забуття. У цьому ж році Косачі переїхали в село Колодяжне Ковельського повіту. У Колодяжному пожвавилася літературна діяльність Олени Пчілки. 1881 року вона друкує свої переклади з Гоголя: «Записки причинного», «Весняної ночі» та оригінальну п’єсу «Сужена — не огужена». У передмові до перекладів з Миколи Гоголя, Олена Пчілка заклопотана розвитком української літературної мови.
Чимале суспільно-культурне значення мала діяльність Олени Пчілки як драматурга. Під гнітом урядових заборон у царській Росії німувала українська преса і тільки театр до певної міри був трибуною, з якої можна було звертатися до народних мас.
Першою спробою письменниці в драматургічному жанрі став водевіль «Сужена — не огужена» (1881). Комедія «Світова річ» написана на прохання Михайла Старицького. Пристосована ним до сцени, ця п’єса багато років ставилася трупами корифеїв українського театру за участю Марка Кропивницького. Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької. Сюжетну схему комедії письменниця запозичила з п’єси Олександра Островського «Бесприданница», але в процесі написання далеко відійшла від першотвору.
Дбаючи про дитяче читання, Олена Пчілка 1882 року видала в Києві книжечку своїх перекладів «Українським дітям». Наступного року вона почала друкувати свої вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря».
Олена Пчілка, мати немалої сім’ї, виявила гідну подиву енергійність та працьовитість на літературній ниві. 1886 року вона видала збірку своїх поезій «Думки-мережанки». А наступного року у Львові виходить коштом Олени Пчілки та Наталії Кобринської жіночий літературно-публіцистичний альманах «Перший вінок».
У творчому доробку Олени Пчілки важливе місце займала проза. Улюбленою формою письменниці було оповідання, в основу якого бралася якась почута чи побачена нею подія, а персонажі — переважно з добре знайомого їй дрібно- маєткового українського панства або ж із селянства. Діяльність Олени Пчілки є прикладом вірності національній ідеї, патріотичного усвідомлення приналежності до рідного народу, який має свою історію, культуру, мову. Промовистий факт: у роки гоніння всього українського в культурі, письменстві, на сцені, саме Ольга Петрівна запропонувала своїй доньці Ларисі, яка дебютувала як письменниця, взяти псевдонім Леся Українка.
Крута на вдачу й гаряча, не раз деспотично самовладна у сімейних справах, мати була на диво тактовна там, де йшлося про ідейні переконання. У листуванні з Лесею Українкою обидві адресатки просто не заводили мови про речі, на які дивилися по-різному. Такі взаємини між батьками й дітьми були в традиціях родини Драгоманових. Взаємоповага і терпимість сягали далі сімейних відносин.
На превеликий жаль, ім’я Ольги Петрівни Косач як педагога-просвітителя майже невідоме широкій педагогічній громадськості. Становлення української школи, розвиток освіти в Україні спонукають до нового підходу у вивченні життєдіяльності і творчої спадщини цієї непересічної особистості.
Показовим є те, що Олена Пчілка як педагог досконало і майстерно володіла рідною мовою, була чудовим оповідачем, вміла малювати, розумілася в музиці (написала музику до народних слів «Без тебе, Олесю», які стали народним романсом), грала на фортепіано, добре співала, гарно танцювала, мала акторські здібності, брала активну участь в аматорських виставах. Ці риси вона передавала своїм дітям, виховуючи їх власним прикладом.
Своєрідним педагогічним експериментом вона довела, що успіхів у вивченні іноземних мов можна досягти лише тоді, коли рідна мова пустить глибоке коріння в духовну природу дитини. За твердим переконанням Олени Пчілки, зрости повноцінною особистістю дитина зможе лише за умови ґрунтовного знання історії рідної держави та інших країн.
В архіві письменниці в рукописному вигляді зберігається незавершений «Буквар». Проаналізовані матеріали показують, що Олена Пчілка була обізнана з історією навчання грамоті. Варто зазначити, що Ольга Петрівна не писала спеціальних педагогічних праць з методики навчання та виховання, організації навчально-виховного процесу. Проте змістом свого життя вона творила власну педагогічну систему, стверджувала принцип педагогіки життя, родинної, народної педагогіки.
Олена Пчілка не вважала себе феміністкою, але докладала багато зусиль для згуртування жінок у боротьбі за українську жіночу справу. Особливо цінним є те, що жіноче питання вона бачила в руслі розвитку національної ідеї і виступала за створення української жіночої організації, яка дала б змогу українкам брати участь у загальнодержавному русі як окрема організована цілість. Водночас письменниця вважала, що обов’язок жінки — залишатися матір’ю, берегинею домашнього вогнища.
1883 року в альманасі «Рада» була опублікована поема «Козачка Олен».  У ній, як і в усій творчості письменниці, звучать, то нарізно, то зливаючись і переплітаючись, провідні мотиви — боротьба проти національного гніву, самовіддане або навіть жертовне служіння народові.
Помітне місце в поезії Олени Пчілки займає тема кохання, подружньої вірності, добре знайома нам уже з її прози тема емансипації жінки, як в особистому, так і громадському житті («Забудь мене!», «Кохані речі», «Мій друже», «Світачі небесн», «На спогад Шубертової серенади», «Одвідини» та ряд інших).
Кращі твори античної та західноєвропейської літератури привертали увагу Ольги Петрівни як перекладача і видавця. Це — твори Овідія і Сапфо, Свіфта і Діккенса, Гете і Шіллера, Віктора Гюго і Словацького, Адама Міцкевича і Гі де Мопассана. Поетичними й прозовими перекладами письменниця сприяла і розвиткові української літературної мови.
На початку 90-х років Олена Пчілка вже була відомою письменницею. Михайло Старицький та Василь Мова (Лиманський) присвячували їй щирі й палкі вірші. Ентузіастку літературно-громадської праці вітали старші майстри української літератури. 1891 року Леонід Глібов написав акровірш «Декому на догад», у якому назвав Олену Пчілку зорею, що зійшла «над рідною Україною».
Письменниця багато сил віддавала розвиткові дитячої літератури. З 1908 року вона видавала, додатком до «Рідного краю», «Молоду Україну». Це був єдиний на той час український дитячий журнал. З хистом літератора й педагога Ольга Петрівна в статтях про природу, життя, літературу, в поясненнях до казок прищеплювала дітям науковий світогляд, будила розум, любов до життя, відкидаючи містику й забобони.
Гнітюча пора столипінської реакції і трагедії в особистому житті (смерть дітей, чоловіка) не розслаблювали сил працьовитої письменниці..
Олена Пчілка написала  «Дві чарівниц» на тему змагання зими й весни. Далі — «Скарб» (Вечір на Івана Купала), «Трубочист» — інсценізація оповідання під цією назвою, що друкувала в «Рідному Краю». Після цих п’єс з-під її пера вийшли: «Без’язикий», «Боротьба», «Кобзареві діти», «Мир миром» і «Киселик» (інсценізація оповідання Льва Толстого «Желе»). Цих п’єс ніде не друковано. А йшли вони на сцені у Гадячому і в Могилеві-Подільському.
Автобіографічних оповідань письменниця зовсім не писала, але в основу кожного твору був покладений дійсний факт.
Сказала своє слово Ольга Петрівна і в жанрі байки.
Кращі художні твори Олени Пчілки, її поетичні переклади, праці з етнографії і на сьогодні не втратили свого значення. Писані нею спогади про видатних діячів української культури і зараз є цінними джерелами для дослідників.
Ряд творів присвячено Тарасові Шевченку («До Кобзаря», «Пам’ятник Шевченкові», «На Шевченковій могилі»). Кобзар був для Олени Пчілки зразком мужності й незламності, вірності високим ідеалам.
1920 року, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. І коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді жила в Києві, працюючи в комісіях Української академії наук).
6 квітня 1925 року за заслуги в розвиткові української культури Олена Пчілка була обрана членом-кореспондентом Академії наук УСРР. 1926 року Ольга Петрівна надрукувала свої етнографічні розвідки «Про легенди й пісні», «Малювання на стінах». 1930 року вийшла в світ книжка «Оповідання» (видавництво «Рух») — спроба підсумку літературної діяльності Олени Пчілки.
Ольга Петрівна Косач (Драгоманова) творила під псевдонімами: Олена Пчілка, Анело, Бабуся, Бабуся Олена, Гнибіда, Колодяжинська, Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, Ковалько, Полтавенко, Хтось, Віщий Олег. Деякі з цих псевдонімів О. Косач не розкривала до 18 жовтня 1929 року, часу, коли була надрукована її автобіографія за її власним підписом у збірці «Оповідання».
Упокоїлась Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року об 11 годині 30 хвилин від запалення легень. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з дітьми — Лесею та Михайлом, чоловіком Петром Косачем. А до нас доходить світло добра і любові Олени Пчілки, акумульоване в її творчості.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар