"Життя, обірвані війною" (до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні)

Щороку 22 червня українці вшановують пам’ять мільйонів людей, які загинули під час Другої світової війни. Саме цього дня в 1941 році нацистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз, і бойові дії охопили й територію України. Цей день став початком однієї з найтрагічніших сторінок в історії нашої держави.

Україна зазнала величезних втрат: мільйони загиблих, зруйновані міста і села, знищена інфраструктура, розірвані родини. День скорботи — це не лише спогад про минуле, але й усвідомлення ціни миру, яку наш народ заплатив тоді, і яку платить сьогодні.

За різними оцінками, під час Другої світової війни загинуло від 8 до 10 мільйонів українців. З них – приблизно 5 мільйонів цивільних осіб. Понад 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, і ще 10 мільйонів людей втратили свої домівки. Повністю або частково зруйновано понад 700 міст і селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл. Україна зазнала втрат у тій війні, які перевищили сумарні втрати Великої Британії, Канади, США і Франції.

Сьогодні, коли Україна знову потерпає від кривавої військової агресії, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки.

Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, боронять наші кордони, нашу свободу, наш демократичний вибір. Ворог знову нищить наші міста й села, а українці знову – захищають свою землю. І ми вшановуємо всіх, хто віддав своє життя за свободу та майбутнє – як у минулому, так і тепер. Тож 22 червня – це не лише про історію. Це про нас. Про нашу пам’ять, силу і незламність.

Ми низько схиляємо голови перед тими, хто загинув, захищаючи рідну землю. Вшановуємо пам’ять усіх невинних жертв війни. Пам’ятаємо. Шануємо. Сумуємо.

Щира вдячність тим, хто бореться за Україну сьогодні.

 

«Правда слова — правда життя» (до Дня журналіста)

Щороку 6 червня в Україні відзначається День журналіста — професійне свято тих, хто стоїть на передовій інформаційного фронту.

Це свято було встановлене Указом Президента України у 1994 році на честь прийняття Національної спілки журналістів України до Міжнародної федерації журналістів саме 6 червня 1992 року.

Журналіст — це не просто професія. Це покликання. Це людина, яка першою дізнається про події та передає їх суспільству, часто ризикуючи власним життям. Особливо це стало очевидним під час війни — українські журналісти показали всьому світу, що слово може бути сильнішим за зброю.

У часи дезінформації й пропаганди, чесне слово журналіста стає щитом для правди. Репортажі з лінії фронту, розслідування, інтерв’ю, фоторепортажі — це все формує об’єктивну картину світу.

Україна має потужну традицію незалежної журналістики.

Багато українських журналістів стали воїнами інформаційного фронту під час повномасштабного вторгнення.

 У цей день вітають не тільки тележурналістів чи репортерів, а й редакторів, фотографів, операторів, ведучих, кореспондентів і всіх, хто причетний до створення ЗМІ.

 

"Їхні життя обірвалися надто рано, але пам’ять про них вічна" (до Дня вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України)

Сьогодні, 4 червня 2025 року, Україна схиляє голови у скорботі, вшановуючи пам’ять наймолодших жертв війни — дітей, які загинули через збройну агресію російської федерації. Це не просто дата в календарі. Це — біль, що не зникає. Це — сльози матерів, нездійснені мрії, дитячі іграшки серед руїн.

З 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го, тисячі українських дітей зазнали втрат: хтось загинув, хтось отримав поранення, багато хто залишився сиротою або був змушений покинути свій дім. Вони не грали у війну — вона прийшла до них без запрошення.

Цей день — не лише про скорботу. Це день нагадування: війна забирає найцінніше. Це заклик до світу — не бути байдужими. Це наш обов’язок — пам’ятати кожне ім’я, кожну історію, кожен обірваний дитячий сміх.

Ми маємо говорити про це у школах, на вулицях, у родинах. Ми маємо захищати правду та вимагати справедливості. Бо мовчання — це теж зброя, яка вбиває вдруге.

В цей день ми вшановуємо пам’ять дітей України, які загинули від рук, куль, розірваних ракет і бомб ворога. Сльози, відчай, біль, злість і ненависть! Це те, що відчуває кожен з нас. Знищується народ. Знищується нація. Знищується основна цінність – наше майбутнє. Відібрані, скалічені життя наших дітей – це незгоєні довічні рани України.

За багато років російсько-української війни постраждали десятки тисяч дітей з України, деякі навіть не встигли побачити цей світ. Пам’ятаємо кожного янгола! Пам’ятаємо про маленькі серця загиблих українців!

Не забудемо жодну жертву, не пробачимо ворогові, бережемо світлу пам’ять про кожну дитину!

🕯️ Вічна пам’ять дітям, чиї серця зупинились надто рано.