«Бабин Яр: пам'ять на тлі історії» (до Дня пам'яті жертв Бабиного Яру)

У день пам’яті жертв Бабиного Яру 29 вересня вшановуються 83-ті роковини від початку масових розстрілів мирного населення, військовополонених, ромів, євреїв, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 року).

У 2005 році, згідно з указом Президента України, 29 вересня було офіційно проголошено Днем пам'яті жертв Бабиного Яру. Цей день встановлено для того, щоб вшанувати пам'ять про загиблих і привернути увагу суспільства до важливості пам'яті про минуле. Саме в цей день 1941 року відбулася одна з найбільших масових страт в історії України, коли німецькі нацисти розстріляли понад 33 тисячі євреїв за два дні.

Бабин Яр – це урочище, розташоване на північному заході Києва, яке стало символом жахливих злочинів, скоєних під час Голокосту. У вересні 1941 року, після окупації Києва нацистами, почалася масова депортація та знищення єврейського населення. Спочатку жертв вивозили за місто, але в скорому часі вирішили проводити страти прямо у Бабиному Яру.

Протягом лише кількох днів у Бабиному Яру були розстріляні тисячі людей. Серед них були жінки, діти, старі, і ті, хто намагався захистити їх. Це місце стало символом не лише єврейського геноциду, а й численних інших злочинів, скоєних під час війни. За різними оцінками, за час німецької окупації, в Бабиному Яру загинули близько 100 тисяч людей, включаючи українців, ромів, та представників інших національностей.

Після війни Бабин Яр довгий час залишався забутим. Лише в 1960-х роках почалися перші спроби вшанувати пам'ять загиблих. У 1976 році на місці трагедії був встановлений пам'ятник. Проте справжнє визнання цієї трагедії почалося лише у 1990-х роках, коли Україна здобула незалежність.

Це одна із, на жаль, багатьох трагічних сторінок нашої історії, яка залишається болючим нагадуванням про минуле. Сьогодні, коли Україна знову страждає від війни, ми продовжуємо писати нові трагічні глави в історії.

Україна, яка об’єднує багато етнічних груп і національностей, ніколи не забуде і завжди пам’ятатиме про жахливу трагедію Бабиного Яру, адже терор, який зараз відбувається в Україні, має бути зупинений.

Сьогодні ми стаємо свідками не менш жорстоких й кривавих злочинів, що знову відбуваються на українській землі. Російський фашизм відроджується у вигляді рашизму, сповідуючи схожі методи: масові вбивства, тортури, викрадення людей, спалення тіл для приховування злочинів та насильницьке вивезення мирного населення, зокрема дітей. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно покарано.

Ушановуючи пам'ять жертв Бабиного Яру, згадаємо тих, хто загинув у цих трагедіях і будемо робити все можливе, щоб така нелюдська жорстокість не мала місця у сучасному світі.

Міжнародний день боротьби за повну ліквідацію ядерної зброє

У 1942 році у США було розпочато «Мангеттенський проєкт» (Manhattan Project) зі створення ядерної зброї. Проте жахливі наслідки ядерного бомбардування двох японських міст у серпні 1945 року спонукали міжнародну спільноту розпочати активну діяльність зі стримування виробництва та в подальшому повної ліквідації ядерної зброї.

Україна стала країною, яка на своєму прикладі продемонструвала можливість відмови від ядерної зброї. Водночас в умовах агресії з боку росії Україні життєво необхідна підтримка країн, які взяли на себе зобов’язання із захисту, підписавши Будапештський меморандум. Про це йдеться у коментарі Міністерства закордонних справ України, повідомляє УНН. Повна ліквідація ядерних озброєнь – одна з найстаріших цілей Організації Об’єднаних Націй. Вона була предметом першої резолюції Генеральної Асамблеї у 1946 році. Також, починаючи зі 1959 року, поруч із загальним і повним роззброєнням її було включено до порядку денного Генеральної Асамблеї. Вона була основною темою обзорних конференцій, проведених в ООН з 1975 року державами – учасниками Договору про нерозповсюдження ядерних озброєнь.

Була визначена як одна з першочергових задач першої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї по роззброєнню у 1978 році, яка приділила особливу увагу проблемі ядерного роззброєння. Вона була також підтримана кожним із Генеральних секретарів Організації Об’єднаних Націй. Тим не менш, сьогодні в арсеналах країн світу нараховується близько 15 000 одиниць ядерного озброєння. Країни, що володіють такою зброєю не мають проблем з фінансуванням та розробляють довгострокові плани з модернізації своїх ядерних арсеналів. Більше половини населення світу живуть у країнах, які або мають таку зброю, або є членами ядерних альянсів. Жодна з одиниць ядерного озброєння не була фізично знищена згідно з якимсь двостороннім або багатостороннім договором, і ніяких переговорів щодо ядерного роззброєння не ведеться. Між тим, доктрина ядерного стримання зберігається як елемент політики безпеки всіх ядерних держав та їх ядерних союзників.

Ці факти підштовхнули Генеральну Асамблею заснувати 26 вересня Міжнародний день боротьби за повну ліквідацію ядерних озброєнь. Цей день дозволить світовій спільноті підтвердити свою прихильність справі глобального ядерного роззброєння в якості першочергової задачі.

Відзначаючи Міжнародний день боротьби за повну ліквідацію ядерних озброєнь, ми інформуємо громадськість та її лідерів про реальні переваги ліквідації такого озброєння, а також пов’язані із цим соціально-економічними витрати. Особливо важливо відзначити цей день в Організації Об’єднаних Націй, враховуючи універсальність членського складу Організації та багаторічний досвід у вирішенні питань ядерного роззброєння. Це знакове місце для вирішення однієї з основних проблем людства, для досягнення миру та безпеки в світі без ядерного озброєння.

 

 

Міжнародний день жестових мов

Щорічно 23 вересня уся світова спільнота відзначає Міжнародний день жестових мов.

Зазвичай здатність чути звуки, зокрема й людську мову, сприймається нами як належне, і саме завдяки слуху люди вчаться говорити ще в ранньому дитинстві. Проте поруч завжди є ті, хто позбавлений цієї можливості з різних причин, тому спілкуватися звичайним чином для людей з порушеннями слуху або голосових зв’язок буває проблематично або взагалі неможливо. Найкращим рішенням в такому випадку є вивчення та використання жестової мови – це надає можливість людям з вадами слуху або голосових зв’язок адаптуватися в суспільстві та жити повноцінним життям. Великого значення цьому способу спілкування надає ООН – вона встановила Міжнародний день жестових мов, який світ щороку відзначає 23 вересня.

Використання жестів для спілкування настільки давнє явище, як і звичайна мова. Припускають, що таким способом подавали один одному знаки мисливці на відкритих рівнинах – це водночас зберігало тишу та координувало процес. Складну систему жестів мали індіанські племена, адже кожне з них говорило на своєму наріччі. Щоб налагодити комунікацію з сусідами, стандартизована і зрозуміла для всіх мова знаків була незамінною. Пізніше вона згодилася для контактів з європейцями – так розмовляли між собою аборігени та члени експедиції Христофора Колумба.

Перші згадки про використання жестової мови людьми, які мають вади слуху або мовлення, прийшли з Давньої Греції. Трактат Платона «Кратил», написаний в V столітті до нашої ери, свідчить про те, що в ті часи люди з подібними обмеженнями вже користувалися жестами замість слів. Згодом Арістотель висловив думку, що глухих неможливо чомусь навчити саме тому, що вони не чують мови.

На жаль, ця теорія прижилася, і до глухих ставилися як до неповноцінних людей – їм відмовляли у праві власності та забороняли одружуватися, бо думали, що глухота передається дітям. Чимось таким, чого слід соромитися, стала й мова жестів, тому глухі люди були позбавлені можливості відкритого спілкування.

Найбільше досягнення в ранній історії жестової мови належить іспанському монаху – Хуану Пабло де Бонету. В 1620 році він опублікував першу книгу з мови жестів, яка містила алфавіт із зображенням рухів пальців та кистей рук, що означали певні звуки. Дякуючи цій книзі, жестову мову вперше було визнано гідною формою спілкування.

Перша державна школа для глухих з’явилася в 1817 році в США, в місті Хартфорд. Її засновниками були священник Томас Галлоде та вчитель Лоран Клерк, який і сам був глухим. Разом вони створили систему знаків, що згодом стала офіційною американською жестовою мовою. До 1863 року в США було вже 22 подібні школи, згодом відкрився перший коледж та Колумбійський інститут для глухих.

На жаль, багато викладачів того часу були противниками мови жестів і намагалися будь-що навчити глухих читати по губах і вимовляти слова. В 1880 році на Міланській конференції вчителів, що працювали з глухими учнями, було вирішено, що жестові мови слід заборонити в усіх навчальних закладах. Глухим дітям в школах почали навіть зв’язувати руки, щоб змусити їх говорити так, як більшість людей, а кількість глухих вчителів у таких класах скоротилася з 40% до 15%.

Відродження мови жестів відбулося завдяки Вільяму Стоукі, викладачу та лінгвісту, який довів, що цей спосіб спілкування має всі ознаки повноцінної мови – від синтаксису до граматики. В 1960 році він опублікував свою монографію і склав перший словник жестової мови. Відтоді ставлення до методів освіти людей з вадами слуху або мовлення змінилося, а мову жестів визнали найкращим засобом для їхнього навчання та спілкування.

Варто в цей день приділити увагу і користувачам жестових мов – зазвичай вони є серед наших сусідів чи знайомих. Люди з вадами слуху або мовлення в українському суспільстві часто потерпають від нетактовності чи прямих образ, тому для них надзвичайно важливо відчувати підтримку і доброзичливе ставлення. Для цього може бути достатньо приязної посмішки, а може знадобитися й матеріальна допомога – кожен випадок є індивідуальним.

А ще доречно вивчити кілька найпростіших жестів і привітатися зі знайомим, який не чує, зрозумілою йому мовою попросити про щось або подякувати. Безумовно, людина буде приємно здивована, крім того, вивчення жестових мов корисне й для тих, хто не має проблем зі слухом – це чудово розвиває мислення.

Звісно, найважливіша причина – це незамінність мови жестів у спілкуванні людей з вадами слуху або мовлення. Для них це рідна мова, яка забезпечує доступ до інформації та дозволяє брати участь в житті громади. Складно налагодити вербальне спілкування і деяким дітям з аутичними розладами, а ось мова жестів часто стає більш прийнятною.

Міжнародний день жестових мов має на меті – підвищення обізнаності суспільства про жестові мови та посилення їх статусу. Саме в цей день, люди з порушенням слуху з усього світу доносять інформацію про те, що хочуть бути почутими.