Оленівка. Рік пам’яті та скорботи.

 

У ніч на 29 липня 2022 року один із бараків виправної колонії в окупованому Росією селищі Оленівка був зруйнований. Тоді загинули щонайменше 50 українських військовополонених з «Азовсталі».

Як раніше стверджувала українська влада, Росія організувала масове вбивство українських полонених, щоб звинуватити й дискредитувати українські сили (зокрема, щоб зашкодити постачанню ефективної зброї в Україну). За даними Офісу генпрокурора України, попередньою причиною вибуху в будівлі могла бути термобарична зброя. Водночас у Міноборони Росії заявили, що по тюрмі ракетами HIMARS нібито вдарили українські військові.

В ООН спочатку вирішили створити місію із встановлення фактів трагедії в Оленівці, але згодом її розформували через неможливість доставити експертів до місця події та тому що «не отримали необхідних гарантій безпеки».

Напередодні, до річниці трагедії в Оленівці, верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк заявив, що Росія продовжує перешкоджати розслідуванню трагедії, а твердження Москви, що українські полонені були вбиті ракетою HIMARS не відповідають дійсності. 

День Української Державності.

 

Уперше відзначати День Української Державності на державному рівні запропонувала 5 лютого 2018 року ініціативна група у складі Героя України Левка Лук’яненка, Президентів України Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка, Голови Верховної Ради України Андрія Парубія, Першого віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва, головного редактора газети Верховної Ради України «Голос України» Анатолія Горлова, академіків НАПрН України Руслана Стефанчука та Олександра Святоцького, професора Володимира Сергійчука, а також громадських діячів Богдана Моркляника та Юрія Баланюка. Обговорення відбувалися в Будинку уряду.

16 лютого 2018 року колишні Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко звернулися до нації та парламенту з ініціативою започаткування Дня Української Державності.

Свято встановлено Указом Президента України Володимира Зеленського 24 серпня 2021 року, підписаним під час урочистостей до тридцятої річниці незалежності України.

Після проведення Архиєрейського собору 24 травня 2023 року стало відомо, що Православна церква України проситиме владу перенести День Української Державності, як і День захисників і захисниць України, через календарну реформу, адже свято князя Володимира Великого в ПЦУ та УГКЦ з 2024 відзначатиметься 15 липня.

Дізнаймося історію нашого народу, який впродовж багатьох століть відчайдушно боровся за свої землю, свободу і незалежність з презентації-огляду «Державність української нації», яка розміщена на сайті Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки: https://library.te.ua/2023/07/27/derzhavnist-ukrayinskoyi-nacziyi/

А ще в читальному залі діє книжкова виставка «Шляхами української державності».

День есперанто.

 

26 липня у світі відзначають Міжнародний день есперанто. Жодна країна світу не визнає цю мову офіційною, вона створена штучно, проте її підтримує ЮНЕСКО та використовує Google Translate. Вже понад століття на ній розмовляють кілька мільйонів людей, хоча Гітлер і Сталін переслідували тих, хто поширював есперанто.

Історія есперанто налічує майже 150 років та бере початок у Польщі. Людовік Заменгоф планував створити таку мову, яка б не належала жодній нації або етнічній групі, але водночас була б єдиною мовою міжнародного спілкування. Він був поліглотом, а у 10-річному віці навіть написав драму під назвою "Вавилонська вежа". Спостерігаючи за численними конфліктами між народами навколо нього, він вирішив, що всі вони були викликані відсутністю взаєморозуміння. Заменгоф вирішив придумати мову, яка була б політично нейтральною.

Есперанто складається з інтернаціоналізмів грецького та латинського походження, а також слів з романськими, німецькими та слов'янськими коренями, основи слов'янських мов. Для тих, хто хоче опанувати есперанто та дізнатися більше про тих, хто її популяризував, засновників клубів есперанто - добірка книжок з фондів Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки.

811

Г15  

Галайчук, Іван Йосифович. Леон Зімельс (1911-1985) - засновник Тернопільського клубу есперантистів (меморіальне видання) = Leon Zimels (1911-1985) - fondinto de la Ternopila Esperanto-klubo (memoreldono) / І. Й. Галайчук, В. Б. Паюк. — Тернопіль : ТНМУ, 2021. — 56 с. — Текст укр., есперанто.

Леон Зімельс народився у Кракові, навчався в Ягеллонському університеті, опанував есперанто у 15-річному віці. Про есперантистське середовище, в якому формувався Леон Зімельс у 30-40-х роках ХХ століття, свідчать такі факти. Краківський есперанто-клуб «Товариство зеленої зірки» тоді очолював Одо Буйвід (1857-1942), професор кафедри гігієни Ягеллонського університету, засновник бактеріології та гігієни в Польщі. Він стажувався в Роберта Коха (1885) та в Луї Пастера (1886), досліджував і виготовляв вакцини. Професор Буйвід двічі був президентом Всесвітніх конгресів есперантистів, які відбувалися у Кракові 1912 і 1931 років. Протягом тривалого часу був видавцем і редактором газети «Pola Esperantisto». Це саме професор Буйвід приїжджав до Коломиї залагоджувати конфлікт, який виник між українськими та польськими есперантистами під час есперанто-конгресу 1931 року. Юного Леона навчала есперанто донька доктора Максиміліано Бласберга (1875-1945) – лікаря-терапевта, який народився у Львові, проживав у Кракові, був президентом Всесвітньої есперантистської лікарської асоціації («Tutmonda Esperantista Kuracista Asocio») у 1925-1928 роках.

Леон Зімельс брав участь у трьох Всесвітніх есперанто-конгресах: 1927 року (Гданськ), 1929-го (Будапешт) і 1931 року (Краків). Він особисто був знайомим і співпрацював з визначними есперантистами ХХ сторіччя: Андрео «Че» та Едмондом Пріва. Андрео Чех (1895-1979) – румунський католицький священник, видатний педагог есперанто. Едмон Пріва (1889-1962) – швейцарський есперантист, професор, історик есперантського руху.

Після другої світової війни Леон Зімельс із сім’єю опинився в Тернополі (1947 р.). Працював головним інженером у проєктному інституті, популяризував есперанто, наскільки це було можливо в радянський час. Восени 1979 року в палаці культури «Березіль» (тоді «Октябрь») він розпочав курси з вивчення мови есперанто. Одночасно заняття проводив і на виробничому об’єднанні «Ватра». 1980 року заснував клуб есперанто «Amikeco» («Дружба»), був його керiвником і натхненником.

Тоді есперантисти клубу вели активне поштове листування з есперанто-клубами Європи, Азії, Америки, зорганізовували вечори інтернаціональної дружби, в програмі яких звучали вірші та пісні мовою есперанто. Там не лише вивчали мову, але активно застосовували її для спілкування з есперантистами інших міст України. Була традиційна літня зустріч «Збруч», яка існувала 10 років. Крім того, щовесни зорганізовували есперанто-табір у Карпатах. Участь Леона Зімельса в Балтійському таборі есперантистів у Латвії влітку 1984 року була його останньою подорожжю в уявній країні Есперанто. Його не стало у січні 1985 року.

Біографічний розділ книги органічно доповнюють спогади есперантистів: професора Юрія Викалюка – завідувача кафедри патологічної анатомії Тернопільського медичного інституту (1990-1993), проф. Ігоря Галайчука, отця Тараса Коковського, Марії Ростоцької (Шустакевич) – учительки англійської мови Тернопільської спеціалізованої школи №3, Романи Роман – доцентки, завідувачки кафедри іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (1997-2015), Володимира Барабаша – провідного інженера-конструктора «Техінмашу» ВО «Ватра», Олени Войнаровської – учительки музичного мистецтва Тернопільської ЗОШ № 14 ім. Богдана Лепкого.

Книга ілюстрована цікавими фотографіями та архівними матеріалами. Частина книги містить двомовні есперанто-українські тексти.

811

В68 

Волошинський, Богдан. Українська зірка коломийського есперантиста / Б. Волошинський, М. Кочержук ; за ред. І. Шалкітене. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2022. — 96 с. : іл.

Книжка коломийських краєзнавців Богдана Волошинського і Мирослави Кочержук розповідає про життєвий шлях, педагогічну і громадську діяльність та жертовну працю з поширення в українському світі міжнародної мови есперанто громадянина міста Коломиї, інтелектуала й поліглота Ореста Кузьми. З його ініціативи та під його проводом 1912 року в Коломиї постало перше в Україні Крайове товариство українських есперантистів «Поступ» – «Esperanto-societo Progreso», а 1913 року він, як засновник і редактор, започаткував вихід в Коломиї першого українського есперантського періодичного видання – місячника «Ukraina Stelo» («Українська Зоря»). Був О. Кузьма також делегатом VIIІ і ХХІІІ Всесвітніх Конґресів есперантистів. Герой цієї книжки прожив велике, насичене неспокоєм життя: був учасником Першої світової війни, брав участь у визвольних змаганнях українців доби Західноукраїнської Народної Республіки, зазнав жорстоких комуністичних репресій 1940 – 1950-их років, залишаючись на всіх перехрестях своєї долі діяльним громадянином, українським патріотом і високоморальною людиною.

Книжка написана з використанням документів і світлин родинного архіву Кузьмів, збережених у Музеї історії міста Коломиї та в приватних архівах, збірках і колекціях. Автором передмови є почесний громадянин Коломиї Іван Монолатій.

81

К52 

Ключ до есперанто : Ukraіna. — Дрогобич : [б. в.], 1994. — 31 c.

81

Е85  

Есперанто у ХХІ столітті: стан і перспективи розвитку : до 100-річчя книги Михайла Юрківа "Підручник міжнар. язика ЕСПЕРАНТО" : матеріали наук.-практ. конференції 29-30 червня 2007 р., м. Тернопіль. — Т. : Підручники і посібники, 2007. — 96 с.

 

821(100)

E43  

El proza Hoverlo-Parnaso = Із прозових верховин : зб. Оповідань : Rakontaro el kaj apude de Ukrainio / kompilisto V. Pajuk. — Lvivo : Ukrainia presadakademio, 2022. — 56 p.