Виступ на радіо про видатного вченого-фізика П’єра Кюрі

19 квітня 2016 року вся наукова спільнота вшановує 110-у річницю світлої пам’яті П’єра Кюрі — видатного французького вченого, який став одним з першовідкривачів у сфері вивчення радіоактивності, члена Французької академії наук, лауреата Нобелівської премії з фізики 1903 року.

Бути відзначеним цією премією – дуже престижно. І тому, такої великої поваги заслуговує вчений та його родина, члени якої були вшановані чотирма Нобелівськими преміями.

 П’єр народився 15 травня 1859 року в Парижі. Він був молодшим з двох синів у родині лікаря Ежена Кюрі та його дружини Софі-Клер. Хлопчик вирізнявся своєю незалежністю і самозаглибленістю, тому батько вирішив дати своєму синові домашню освіту. П’єр виявився таким старанним учнем, що в 1876 році, тоді йому було шістнадцять — отримав учений ступінь бакалавра Паризького університету Сорбонни. Два роки по тому він отримав ступінь ліценціата — еквівалентну ступеню магістра фізичних наук.

У 1878 році Кюрі почав працювати у фізичній лабораторії Сорбонни, де займався дослідженням природи кристалів. Разом зі своїм старшим братом Жаком, що працював у мінералогічній лабораторії університету, П’єр протягом чотирьох років проводив експериментальні роботи в цій області. Щоденна старанна праця була досить плідною, а результати — вражаючими. Брати Кюрі відкрили п’єзоелекртику — появу під дією прикладеної ззовні сили на поверхні певних кристалів електричних зарядів. Ними був відкритий і зворотний ефект: ті ж кристали під дією електричного поля відчувають стиснення. Такі кристали стали дуже важливими компонентами такої радіоапаратури, як мікрофони, підсилювачі й стереосистеми. Брати-фізики розробили і побудували лабораторний прилад — п’єзоелектричний кварцовий балансир, який створює електричний заряд, пропорційний прикладеній силі. Його можна вважати попередником основних вузлів і модулів сучасного кварцового годинника і радіопередавачів. 

У період з 1883 по 1895 роки Кюрі виконав велику серію робіт, в основному з фізики кристалів. Його статті з геометричної симетрії кристалів і досі не втратили свого значення для кристалографів.

1894 рік для П’єра, крім роботи над дисертацією, ознаменувався ще однією важливою й радісною подією — він знайомиться з Марією Склодовською, молодою польською студенткою фізичного факультету Сорбонни, яка згодом стала його дружиною.

Зустрілися вони в будинку одного польського фізика-емігранта, Кюрі тоді був керівником лабораторії у Муніципальній школі промислової фізики і хімії. Марія досліджувала намагніченість сталі, і її польський друг сподівався, що П’єр надасть Марії можливість попрацювати в своїй лабораторії. І ось вони познайомились, а об’єднало їх спільне захоплення фізикою. Через рік закохана пара стали чоловіком та дружиною. Це відбулося незабаром після того, як молодий фізик захистив докторську дисертацію — 25 липня 1895 року.

Їхнє перше житло було невеликим, а умови дуже скромними. Але, не дивлячись на це, молоде подружжя жило дружно, їхні інтереси у всьому збігалися: теоретична робота, дослідження в лабораторії, підготовка до лекцій або до іспитів.

У 1897 році, незабаром після народження першої дитини, Марія приступила до досліджень радіоактивності, які незабаром поглинули увагу П’єра до кінця його життя. 

У вересні 1902 року подружжя Кюрі повідомило про те, що їм вдалося виділити одну десяту грама хлориду радію і визначити його атомну масу. Сіль радію світиться блакитнявим сяйвом і виділяє тепло. Ця речовина, що має фантастичний вигляд, привернула до себе увагу всього світу. Визнання і нагороди за її відкриття прийшли незабаром. 

Родина фізиків працювала разом, вони займалися улюбленою справою щодня, старанно і досить плідно.

П’єр та Марія опублікували величезну кількість інформації про радіоактивність, зібрану ними за час досліджень. З 1898 по 1904 роки вони опублікували тридцять шість робіт. Ще до завершення своїх досліджень Кюрі спонукали інших фізиків також зайнятися вивченням радіоактивності. Молоді науковці стали ініціаторами прориву в медицині, вони одні з перших зрозуміли, що радій може застосовуватися у цій сфері. Відзначивши дію випромінювання на живі тканини, вони висловили припущення, що препарати радію можуть виявитися корисними при лікуванні пухлинних захворювань.

У 1903 році Шведська королівська академія наук присудила подружжю Кюрі та професору Анрі Беккерелю Нобелівську премію з фізики «на знак визнання … їх сумісних досліджень явищ радіації». Подружжя фізиків у той час хворіли і не змогли бути присутнім на церемонії вручення премій. Два роки по тому П’єр Кюрі, все таки, прочитав свою Нобелівську лекцію, де вказав на потенційну небезпеку, яку виявляють радіоактивні речовини, якщо вони потраплять до зловмисних рук, і додав, що він «належить до тих, хто разом із Нобелем вважає, що нові відкриття принесуть людству більше бід, ніж добра».

Радій — елемент, що зустрічається в природі украй рідко, і ціни на нього, з урахуванням його медичного значення, швидко зросли. Сім’я П’єра та Марії жила бідно, і брак коштів не міг не позначатися на їх дослідженнях. Разом з тим вони рішуче відмовилися від патенту на свій метод добування, так само як і від перспектив комерційного використання радію. На їх переконання, це суперечило б духу науки — вільному обміну знаннями. Не зважаючи на те, що така позиція позбавила їх чималого прибутку, фінансове становище родини покращало після отримання Нобелівської премії та інших нагород. 

Крім Нобелівської премії, П’єр Кюрі був удостоєний ще декількох нагород і почесних звань, зокрема медалі Деві Лондонського королівського товариства 1903 року і золотої медалі Маттеуччі Національної Академії наук Італії 1904 року. А у 1905-му році він був обраний до Французької академії наук.

У жовтні 1904 року П’єр був призначений професором фізики Сорбонни, а Марія — завідувачкою лабораторії, якою раніше керував її чоловік. У грудні того ж року Марія ощасливила свого чоловіка народженням ще однієї донечки. Збільшені доходи, покращене фінансування досліджень, плани створення нової лабораторії, захоплення і визнання світової наукової спільноти мали зробити подальшу життєдіяльність родини більш плідною. Але, на жаль, П’єр Кюрі відійшов у вічність дуже рано і раптово, не встигши насолодитися тріумфом і здійснити задумане.

У дощовий день 19 квітня 1906 року, перетинаючи слизьку вулицю в Парижі, з ним стався нещасний випадок — він упав і потрапив під проїжджий кінний екіпаж. Смерть настала миттєво.

П’єр Кюрі став видатним вченим з фізики, якого визнав весь науковий світ. Він був cерйозним і стриманим, умів цілком зосереджуватися на своїй роботі, але разом з тим, він був доброю і чуйною людиною.

Захоплення фізикою успадкували нащадки П’єра Кюрі, які гідно продовжили справу батька новими відкриттями та досягненнями у цій сфері. Усім, кому цікаво більш детально ознайомитися з життям, діяльністю та успіхами цього видатного науковця і його родини, пропонуємо відвідати читальний зал Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки, будемо раді вас бачити!

Підготувала бібліотекар відділу читального залу Ольга Гапочка 

ПУНКТ ДОСТУПУ ГРОМАДЯН ДО ОФІЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

У відділі читального залу Тернопільської обласної універсальної бібліотеки діє Пункт Доступу Громадян (ПДГ) до офіційної інформації.

Мережа пунктів доступу громадян (ПДГ) започаткована Українською бібліотечною асоціацією (УБА) у червні 2009 року в рамках гранту Програми сприяння Парламенту України за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Пункти доступу громадян – це офіційні центри, відкриті у бібліотеках України, де громадяни мають можливість отримати інформацію органів державної влади та дізнатись, яким чином можна долучитись та впливати на законодавчий процес.

Проект Програми сприяння Парламенту II «Створення мережі пунктів доступу громадян до офіційної інформації», впроваджується у тісній співпраці з Українською бібліотечною асоціацією.

ПДГ у бібліотеці – це спеціально облаштоване комп’ютерне місце з підключенням до Інтернету, де користувачі можуть самостійно або за допомогою бібліотекаря отримати доступ до інформації органів влади будь-якого рівня.

Користувачі ПДГ можуть:

— здійснювати пошук правової інформації в мережі Інтернет самостійно;

— отримати безкоштовну допомогу бібліотекаря-консультанта у пошуку правової інформації;

— здійснювати роботу з довідково-правовими системами на офіційних сайтах;

— роздруковувати та копіювати інформацію на електронні носії.

Консультант ПДГ:

— допоможе у формуванні навиків роботи з мережевими ресурсами державних та місцевих органів влади та управління;

— допоможе надати доступ до сайтів органів місцевого самоврядування, виконавчої, законодавчої та судової влади;

— допоможе у пошуку офіційної інформації з питань пенсійного, цивільного, сімейного, житлового, спадкового, трудового законодавства та ін.;

— допоможе у пошуку інформації з питань соціального захисту та соціального забезпечення;

— допоможе у пошуку інформації учням і студентам (реєстрація на ЗНО, пошук ВНЗ, студентські програми, складання бібліографічних списків літератури та ін.);

— надасть допомогу з інших послуг (придбання квитків, резервування готелів та ін.).

                                    Оксана Содомора, 

                                    головний бібліотекар

Книжкова виставка "На вічнім шляху до Шевченка"

Тарас Шевченко — видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Бульвар, на якому розташована наша бібліотека також носить ім’я великого Кобзаря.

До 202-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у відділі читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки організовано тематичну виставку книг «На вічнім шляху до Шевченка!», на якій представлено видання, що висвітлюють особливості творчості Великого Кобзаря, розповідають про особистість Тараса Шевченка, його громадську та політичну діяльність.

                                 

публікацію підготувала Тетяна Зуляк,    

провідний бібліотекар відділу читального залу

              Дорогі наші читачки, 

     вітаємо вас зі святом весни! 

      Хай зігрівають душу вам красою

      Весни тендітні пелюстки,

      І розливаються джерельною водою

      Кохання й щастя гомінкі струмки!

Запрошуємо вас відвідати відділ читального залу Тернопільської ОУНБ та переглянути книжкову виставку «Жінка — світу основа», присвячену Дню 8 березня. 

 

Підготувала бібліотекар відділу читального залу Ольга Гапочка 

«Герої не вмирають. Просто йдуть з Майдану – в небо»

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко,хоч Майдан ридав…

І з кров ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

                                              

Й заплакав Бог, побачивши загін —

Спереду–сотник ,молодий,вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній–сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…

Як крила ангела,злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

   Сьогодні, 20 лютого, в Україні пам'ятний день вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні. Серед полеглих семеро уродженців Тернопільщини — сучасних Героїв України.

      Згадаємо їх поіменно:

Капінос Олександр Анатолійович – народився 10 березня 1984, село Дунаїв Кременецького району. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою, – каже його друг Михайло Згар. – Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер

Голоднюк Устим Володимирович – народився 12 серпня 1994, місто Збараж. Був захисником Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада був побитий. Як тільки рани зажили, знову поїхав на Майдан. Загинув внаслідок вогнепального поранення в голову 20 лютого 2014 року.

Костенко Ігор Ігорович – народися 31 грудня 1991року в с. Зубрець Бучацького району. 20 лютого 2014 року був убитий в районі Жовтневого палацу.

Мойсей Василь Михайлович – народився 23 березня 1992 в с. Зубрець Бучацького району Тернопільської області, проживав у м. Ківерці, Волинська область. Приїхав на Майдан у Київ в ніч з 18 на 19 лютого. 20 лютого 2014 року помер у 17-й лікарні Києва від вогнепального поранення у грудну клітину.

Войтович Назар Юрійович – народився 2 червня 1996 року в с. Травневе Збаразького району. Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу, був єдиною дитиною в сім’ї. Загинув 20 лютого 2014 року.

Слободян Тарас Ігорович – народився 10 грудня 1982 року в Тернополі. Хлопець перебував на Майдані у Києві, проте, потім безслідно зник (з грудня місяця місцеперебування невідоме). Знайшли його аж у березні на Сумщині в лісі. Дата смерті невідома. Похований 5 березня 2014 року на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.

Аксенин Василь – 4 лютого 1964 р. народився у с. Летячому, Тернопільська область. Був мешканцем Чернівців, де працював різноробочим. Василь був важко поранений 20 лютого у Києві. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування. 12 березня помер. У нього залишилася дружина та двоє синів.

Оксана Содомора, головний бібліотекар відділу читального залу

Новинки читального залу

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.  

Народні звичаї охоплюють усі сфери громадського, родинного і суспільно—політичного життя. Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, як і мова — вироблялися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.

Історія українських звичаїв і традицій найкраще відображена в одязі, або як зараз прийнято говорити — національних одностроях, які носили нащі пращури. Одяг є невідʼємною частиною нашої культури. Наш народ протягом століть і тисячоліть будував свою побутову культуру, найкраще пристосовану до власних природно—географічних умов, створюючи предмети побуту й одяг, що робить його різнобарвним, відмінним і таким унікальним. 

У відділі читального залу пропонуємо вашій увазі виставки «Традиції та звичаї українського народу» і «Нові надходження». 

Ольга Гапочка, бібліотекар відділу читального залу